Лютий 2013

Олексій Тимошенко, макрокосмічна розвідка «Прикладна біомеханіка». Світ макрокосму – це світ людини, а не механіки.

Всі примарні плани негідника Крайнова щодо поєднання людини й технічних елементів (у вигляді езоскелетів) у корисливих цілях – були безжально викриті.

7 коментарів

Ганна Лексіна, стаття «Імпресіонізм». Збери свою колекцію мистецтва.

В середині ХІХ століття молодих художників не влаштовували ідеї академізму, тож вони почали власні пошуки в царині живопису.

1 коментарів

Ярослав Поліщук, аналітична стаття «У ритмі еротики». Які ж вони мотиви відвертості?

Еротичні мотиви в сучасній літературі взагалі міцно акцентовані, зокрема в поезії та прозі. Загалом вони добре вписалися в процес прориву зі сфери раніше забороненого, що викликав певний ажіотаж, а, можливо, й пересит.

1 коментарів

Веснянка Наталья Корнилова «Суббота есть суббота»

2 коментарів

Богдан Мельничук, казка для дорослих «Слова без музики – не пісня». Амурчик ледве втримався, щоб не розсміятися.

Дуже важко втриматись від спокуси помилуватись вродою дівчини.

4 коментарів

Олександр Британчук, гумористична небилиця «Рибальське щастя». Як упіймати русалку?

Третю годину, зціпивши зуби, я гріб проти течії на незграбному саморобному човні та кляв Рудого Козлика. Проклинав, тому що повинні були гребти вдвох. Рудий Козлик – прізвисько. Прізвище в нього Козлюк, волосся руде, обличчя в ластовинні, характер бурний, поведінка сумбурна. Стрибає то там, то тут, скрізь устигнути хоче, шукає пригод на свою голову. То в п'яному стані помилково в чужий двір влізе, а там кавказька вівчарка. То на рибалці – запевняє, що тверезий був, – умудриться ногу зламати, до речі, ту саму, що від собаки постраждала.

1 коментарів

Дарія Китайгородська, шкіц «Діоген»

Метро. Передобідня година. Людей увагонінебагато, навіть є вільнімісця.

1 коментарів

Іван Гоменюк, нарис «Вона любила його руки».

Вона любила його руки... Що в цьому дивного? Руки як руки, звичайні, чоловічі...

Їмбулодалеко до рук мармурового Аполлона, що вона бачила на фото в якійськнижці про римськімузеї. Та й до рук героївобкладинок«Men'sHealth», якібурхливообговорювалисяїї подружками на роботі, їмбуло далеко... Звичайнісобі руки, але від думок про них її часом кидало в жар.

6 коментарів

Олег Вербовий, дотепна оказія «Бетмен»

2 коментарів

Нина Роженко-Верба «Сотенная с фигой»

1 коментарів

Ольга Мігель, відчайдушна спроба «Кат».

На місто опускалася ніч. І молодий кат, відчистивши важкий меч від крові, вечеряв із матір’ю у скромній кімнатці свого будиночка біля центральної площі. На столі тьмяно горіла свічка, у печі тріщав вогонь.

2 коментарів

Света Холщева «Дверь»

Звонок в дверь настойчивый. Так звонят менеджеры, продающие «Активию». Так звонит соседка, когда собирает деньги на консьержей. Так звонит помощник бывшего мужа. Так звонит мама.
Это не мама. Мама не в Москве. Деньги я заплатила. Помощник – в больнице. Кто же это?
 

1 коментарів

Юрий Татаркин «Загадочное происшествие на пустыре»

Встретились как-то двое на пустыре, заросшем бурьяном и густо усеянном осколками разбитых бутылок. Случайно ли встретились,или условилисьзаранее –неизвестно. Но остановились друг напротив друга, достали сигареты, закурили синхронно. Курят, молчат. Оба пристально смотрят на землю. 
Пробегала мимо шелудивая дворняга. Тормознула, принюхалась. Улеглась и уставилась на путников заинтригованным взглядом.
А эти двое докурили уже по одной сигарете, достали по другой. По-прежнему курят молча.

1 коментарів

Василь Тибель, пригодницький горор «Воно». Дорожня пригода може мати побічні наслідки.

Часом тільки замислююсь, чи справді жертва, принесена Петром, не була даремною? І чи не з’явився знову той живий метал, щоб закінчити свою перервану місію. Він і зараз фіолетовими промінцями подекуди виринає з моєї підсвідомості й вибухає в жахливих снах.

1 коментарів

Галина Удовиченко «Баба в Інтернеті»

Як здуріла баба Міла:

Підключила Інтернет

І на сайті розмістила

Ще дівочий свій портрет.

0 коментарів

Сергій Хоменко «Ой у залі, у спортивній…»

Ой у залі, у спортивній,

Хтось гримів залізом —

Це один розумний легінь,

Дуба ледь не врізав.

1 коментарів

Віктор Охріменко «Ніжність»

— Знає про теє світ всенький,

як тебе, мила, любив!

1 коментарів

Дмитрий Фриман «Бабочки в животе»

Он что-то мычал себе под нос, делая очередной взмах скальпелем.Кажется, рассечения плоти сопровождались монологом, который он пропевал, обращаясь к себе.

2 коментарів

Дмитро Безверхній, есе «Листи».

Самотність — це надзвичайносильна, хоч і не вельми приємна річ.

2 коментарів

Людмила Салагаева «Чашка кофе и не только»

Каждый дорожит тем, что любит. У иного таких драгоценностей — как в ювелирной лавке, а у других — телек один. Но любимое блюдо или напиток — тут от мала до велика все имеют предпочтения. Привередливая женщина, начальник экологического отдела иностранной фирмы Елена Борисовна любила кофе.

1 коментарів

Олег Хруняк, оглядова стаття «Свято закоханих сердець». Романтична мандрівка в декілька країн. Історія та сьогодення свята.

Якщо на прилавках магазинів, у газетних кіосках, на ринку з’являється велика кількість сувенірів та листівок у вигляді сердечок, люди навколо загадково всміхаються, незважаючи на похмуру погоду й двадцятиградусний мороз, не дивуйтеся — наближається День святого Валентина!

1 коментарів

Олеся Малинська, шкіц «Незугарне місто».

…Сипко звикла до Твого міста, увібрала в себе всі його тони й напівтони, усі

зойки та схлипи, усі метафори й порівняння. Улипла по вуха в слизі любові до нього, розцвіла райдужними вогнями магазинів. От тільки цього всього було недостатньо, щоб залишитись у ньомуз тобою.

1 коментарів

Лідія Ракова, екзотерична повість «Реальна вигадка або вигадана реальність». Щоб стати кращим позбудься гіршого – дилеми.

Їй остогидли  невпинні удари долі,недорозмови, недокохання. Серед буднів сірих жити втомилася.Із павутиння брехні й зневаги вирватися хоче; говорити те, що думає, бажає;кроком упевненим, широким по світу йти.

Маруня, не здогадувалась, що комусьтака несерйозна безпредметна пропозиція, як на руку ковінька.

1 коментарів

Ольга Шнуренко «Лютнева ніч»

У павутині світло-тіні

Сніжинки в губи цілували,

Лунав у небі зоре-спів,

Мороз від люті скаженів,

А ми з тобою танцювали...

0 коментарів

Ірина Дубейко «Сценарій життя»

Метро,тунель,час пік і ОЧІ.

«Сідайте,пані,» — він шепоче.

Соромиться: «Спасибі,хлопче».

1 коментарів

Микола Годунок «Зорі-очі»

Більш не загляну в сині очі,

Застиг в снігах весняний сад.

Згубились сни в покровах ночі,

Все відійшло,як листопад.

2 коментарів

Іван Михалков «Художник слова»

Він серед натовпу один такий лишень,

У нього інша, зовсім інша мова.

І словом він влучає у мішень,

Й малює ним, бо він — художник слова.

0 коментарів

Віктор Нагорний «Дотик — губи у губи»

Дотик — губи у губи, дотик — губи у очі!

Рано-вранці, удень, в чарах темної ночі...

У кайданах кохання, в невичерпній свободі,

У розлогості слів, всіх... Хіба що без «годі».

6 коментарів

Надія Фединишинець «Нічна кав'ярня уповила світанковим трунком…»

Нічна кав'ярня уповила світанковим трунком,

Вже пів на третю, а я досі їм смачний десерт,

Всі мої друзі в клубах на околиці з "сюрпризом",

І забувають, що в цю пору безлімітний Інтернет.

0 коментарів

Віктор Остроух «Місто спить…»

Місто спить, притишене вогнями,

В небі розгорівся планетарій,

Вітер заколисує місцями

Стрункість хмарочосів в темній марі.

0 коментарів

Андрій Коновалов «Ми на ниточках маріонетки…»

Ми на ниточках маріонетки.

Золотого шукаємо кушу.

Хто заплатить цінніші монети,

Продаємо і тіло, і душу.

0 коментарів

Валерій Луцьо «Мандрівник»

Він любить подорожувати світом.

Сьогодні — Лувр, завтра — Колізей і макарони,

Батьківщина Гете, гра футболістів Барселони,

Вогні нічного Манхеттену слідом.

0 коментарів

Людмила Ганяк «Русалка»

Обійму вербу рукою, в воду подивлюся,

як не буду я з тобою, мабуть, утоплюся

і русалкою до тебе, місячної ночі,

пригорнуся, щоб дивитись у бездонні очі

0 коментарів

Яна Жданова «Бабуся»

Моя бабуся живе в селі —

Стара хатинка, майже в лісі,

Корівка Квіта пасеться у дворі,

І ластівка гніздечко звила в стрісі.

0 коментарів

Анастасія Сікілінда «Доторкнутися б до мрiй»

Залізний, стомлений, брудний вагон.

Дванадцятий, здається. У руці — квиток у завтра…

Наповнений поспіхом перон,

Та усе місто — як прощальна біла айстра.

0 коментарів

Наталія Писанка «Літаки»

Літаки. Поза ними тремтить горизонту окраєць,

У лещатах безмежності клаптик блакиті застиг.

Сотні зморених тіл, що у небо квапливо тікають,

За кордон — офіційно. Насправді — від себе самих.

0 коментарів

Віталій Мочарський «Пізно? — Знаю…»

Пізно? — Знаю.

Темно? — Може.

Вітер? — Крає.

Холод? — Схоже.

0 коментарів

Игорь Нефёдов «Морозный путь»

Дорога искрится от солнечных бликов,

От солнечных бликов алмазная пыль

Летит из-под шин и взвивается к пикам,

Взвивается к пикам зеленых вершин.

0 коментарів

Светлана Черненко «Если можно, то мне эспрессо»

Если можно, то мне эспрессо,

новостей и немного денег,

путешествовать, меньше стресса,

больше нежности, без истерик.

0 коментарів

Александр Нема «Фонари»

Фонари на проспекте — примерзшие снОпы

Заместителей Солнца, отправленных в мрак.

Маяки для прохожих, Ковчеги в Потопы,

Усмирители ночи в лирический фрак.

0 коментарів

Энтон «Звонок»

Узнал... привет, ты где? В Париже?!

Не напрягаешь... время? Да.

Собрался в лес, готовлю лыжи,

Забыла — здесь у нас зима.

0 коментарів

Анатолий Голубенко «На закате»

Конь гуляет в поле чистом,

за оврагом у реки,

где девчата с гармонистом

рвут мне сердце на куски.

1 коментарів

Господиня Лисої гори

Юрій Кирик

міфічний реалізм

Господиня Лисої гори

Не тут і не вперше побачив Роман Елю, але саме тоді подумав: чому б та, на яку всі звертають увагу,  – Ліна, Еля, Веля, Евелінка – не могла належати йому?  Голос із магнітофона судомно захлинався в такт вогнистому ритму мелодії. Довге русяве волосся, що спадало по плечах, майже зовсім закривало обличчя. Лише вуста, зціплені в якомусь трансі, виринали з густої хмари важкої русявості. Очі примружені. І рух… Рухалася дівчина майже непомітно, уловлюючи кожен відтінок мелодії, кожен найменший порух джазових нервів, ішла на нього всім тілом, віддаючись музиці, як морю. Навіть пальці у неї танцювали. Роман уже давно не вів її, ловив найменший порух її тіла. «Чому це чудо не може бути моїм, моїм назавжди?» – бомбардувала мозок думка.

Того самого вечора запросив Велю до себе.

0 коментарів

Ескіз

Юлія Клебан

романтична історія

Ескіз

Білий простір полотна немов насміхався над ним, недоторканий, нічим не заповнений. У цьому не було жодного сенсу.
Фарби знову покрилися тонкою плівкою, і він нервово ляпнув на них трохи води. Ноги вже боліли від довгого та бездумного стояння, очі сліпила та сяюча білизна паперу. Він уже вкотре торкався пензлів, водив пальцем по краю мольберта, заплющував очі, умикав та вимикав музику на потертому айфоні із двома кривими тріщинами на екрані.
Він ходив по кімнаті, намагаючись розім’яти ноги, хрустів шиєю, курив.
День повільно добігав кінця. Ще навіть не п’ята, а вулиці вже оповиті сутінковими тінями.

0 коментарів

Сюллі Прюдом – перший лауреат Нобелівської премії з літератури

Юлія Шпак

Сюллі Прюдом – перший лауреат Нобелівської премії з літератури

Сюллі-Прюдом (справжнє ім’я Рене Франсуа Арман Прюдом) – французький поет, філософ і психолог, народився 16 березня 1839 року в Парижі у сім’ї комерсанта. У дворічному віці втратив батька і сім’я, залишена без коштів на існування переїхала до дядька майбутнього поета.

У 8 років Рене вступив до ліцею Бонапарта, де вподобав математику і французьке віршописання. У царині першої науки Прюдом мав неабиякі здібності і вирішив продовжити навчання у Політехнічній школі, але хвороба очей завадила його планам. Певний час працював інженером на підприємстві Schneider, але розчарувався у технічній роботі й повернувся у Париж, аби закінчити навчання у ліцеї і почати студіювати право.

У 1860 році Прюдон найнявсяклерком в нотаріальну контору, аби мати якийсь заробіток. Вечори він проводив за улюбленим заняттям – вивченням філософських праць і написанням віршів. Саме тоді відбувся його дебют як поета: майбутній Нобелівський лауреат читає свої вірші на студентському зібранні і отримує схвальні відгуки. Леконт де Ліль (поет, засновник «Парнасу») дуже вдало зауважив, що його протеже «не дотримується ідеалів класичної поезії, а воліє зображати власні внутрішні переживання».

0 коментарів

Читати далі...

1 коментарів

Читати далі...

0 коментарів

Читати далі...

0 коментарів