Вересень 2013

Хрущ

Олесь Бережний, м. Вашингтон

ХРУЩ

новела

Гей, ви, хлопцi, стрiльці сiчовiї,
Янкель – сотник iНатан – хорунжий,
Перший корпус славної УГА!
Еміль Крупник, «Єврейський курінь»

1919 рік, поблизу Бердичева.

Посуваюбіноклемуранковумлу–  водноманітномуклубочинніряснихікучматих  кронпомалурозпізнаюпишніверхів’яґудзуватихдубів, горіхівігруш, стрімкімаківкитополь.  Аж ось мій погляд чіпляється за чорні хрести на банях. Попід ними мляво вимальовуються обриси барокових будівель. Трохи нижче, з-за  міцних –  буцім фортечних – мурів, визирають краєчки коминів і крокв чернечого кляштору.  Айно! Упізнав – cе  монастир ордену босих кармелітів!

Вертаю оптичні скельця свого «Carl Zeiss Wien» ще далі. Линуть мокрі дахи провінційного містечка. У кошлатому тумані то випливають, то тьмаво вгасають елементи архітектурного дизайну. Де-не-де понад хатами виграє димок і, май-май, поволі розчиняється. Напевно, це дбайливі ґаздині вже зрання кухарюють сніданки своїм ґаздам!

Роздивляюся, пильно вишукую будь-які ознаки присутності в сьому містечку ворожого війська. Натомість, у поле зору потрапляє величенька шляхетна споруда.   Хрестів на ній не бачу, хоча поважність архітектури відразу видається мені гідною Божого храму. На класичному   фасаді, у горішній частині  портику, помічаю велике кружало мозаїчного вікна. Ніби «роза» на ґотичному костелі. Уважно придивляюся до гри кольорів… Ай-вей! У віконному вітражі сяє величезна зоря Давида-царя. Ураз упізнаю і cю будівлю –  містечкову хоральну божницю!

Краєм ока ледь-ледь встигаю помітити хапливий рух і спалах барв. Ніби майнуло золотавою корогвою. Умить спрямовую туди свого далекогляда. Ген-ген – а диви – помітив! На даху однієї з поважніших і статечних будівель, бодай щось було, а вже нема... Трохи зачекав. Аж ось знову! Гейби майнуло яскравою жовтизною.

Авжеж … Бачу! Жовто-синя фана на даху! Дві сірі постаті обабіч ледь видко з-за туману. Їхні кабати – стрілецькі одностроєві мундири  –  тануть у димчастій ранковій імлі.

Правдоподібно, сежовніризкінно-розвідчоговідділучотаряФоґеля. Та й корогва є наша, галицька, жовта й синя. Стяги наших cоюзників – Наддніпрянської  Армії –  мають  блакитне та жовте забарвлення.

0 коментарів

Шість смертей Іцка-кравця

Іван Городиський, м. Львів

ШІСТЬ СМЕРТЕЙ ІЦКА-КРАВЦЯ

несподіване оповідання

Ніхто не міг сказати відколи предки Іцка, стали кравцями і мали невелику майстерню на Староєврейській. Принаймні Іцко точно знав від свого діда, що його дід, і батько діда теж були кравцями і теж мали цю майстерню. Здавалося цілими поколіннями тут жили навіть миші і коти – постійно в домі була чорна кішка, яка одного дня народжувала цілу купу кошенят, які з часом невідомо куди розбігалися і залишалося лише одне чорне-чорне кошеня, яке вірно служило Іцковій родині, справно ловлячи мишей.
Одного дня, коли Іцкові виповнилося п’ятдесят, він подумав, що це вже надійшла старість, і скоро смерть. В їх роду була традиція, що коли батько помирав, то син шив йому костюм, в якому його ховали. А обидва сини Іцка не пішли по батькових стопах – старший вивчився на правника, і зараз служив помічником у віденського меценаса, а молодший якраз закінчував студії медицини. І невже його поховають в старому одязі?
За життя він пошив багато чудового одягу з усіх можливих тканин, а собі завше шив з дешевої тканини, а на свята доношував допотопний костюм, який дістався йому в спадок від дядька-цадика. І так занило на душі в Іцка, що вирішив старий зшити собі костюм, який і цісарю не сором носити. Купив він найдорожчого шовку, і взявся до роботи.

0 коментарів

Гемінгвей

Дмитро Дроздовський, м. Київ

Ернест Гемінґвей: мачо, якого здолала депресія

(21.07.1899 – 02.07.1961)

Із-поміж усіх письменників ХХ століття саме Ернест Міллер Гемінґвей(Хемінгуей в іншій транслітерації) чи не найбільшим чином змінив американську літературу, вплинувши на стилістику, поетику і синтаксис. Треба одразу зауважити, що його стосунки з Америкою були досить неоднозначними: після Першої світової війни він полишає Штати й переїздить до Європи, де поринає в атмосферу модернізму, всотуючи манеру письма і стиль Гертруди Стайн, Джеймса Джойса… Письменник рішуче й доволі амбіційно стверджував: «Ineverwantedtobeknownas‘thatgiftedPhiladelphiawriter.’ Iwantedtogoupagainstthechampions, Flaubert, PíoBaroja» («Я ніколи не хотів, щоб мене називали «цей обдарований письменник із Філадельфії». Я хотів позмагатися з чемпіонами, як Флобер, Піо Бароха»).

Літературна критика і за життя Гемінґвея і після його смерті створила навколо нього міф «письменника-мачо» (через позиціоновану брутальність, стосунки з жінками, гіпертрофовано показну маскулінну поведінку). Водночас літератор закінчує своє життя самогубством, не маючи сил протистояти депресії, цій дивній хворобі людського духу, яка виникає навіть тоді, коли здається, що людина має все: повагу, славу, матеріальне забезпечення… Про нього писали в «NewYorkHeraldTribune»: «Hiseyeshaveseentheglory» («його очі бачили справжню славу»). Письменник, який надихав сотні тисяч читачів, сам опинився в полоні дикої депресії, не переборовши внутрішньої спустошеності.

0 коментарів

Читати далі...

0 коментарів

Читати далі...

0 коментарів

Людмила Черкун

Читати далі...

0 коментарів