Відправити свій текст твору
Сьогодні: 17/10/2018, 10:53

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]



Створити нову тему Відповісти  [ 4 повідомлень ] 
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Приїжджай
ПовідомленняДодано: 10/07/2012, 10:40 
Офлайн

З нами з: 10/07/2012, 10:29
Повідомлення: 2
Прошу допомогти всіх жителів форуму гарною порадою та обєктивною оцінкою. Буду щиро вдячний. Це один із моїх перших творів.

«Звідки ви берете натхнення для сюжетів»
Звичайне для презентації питання викликало в Тесс щонайменше розгублення. Звісно вона готувалася до такого питання і знала, що зазвичай фанатки таких книг, як «Історія темної вулиці», котру вона презентує, будуть запитувати про натхнення.
Розгублення. Для аудиторії цієї книгарні, котрі повністю обступили її зі всіх боків, воно було майже непомітне (дякувати цьому лише акторській грі самої Тесс), але в глибині самої Тесс відбувалася нечувана, по масштабам, пожежа, котра спалила половину мозку, інша ж половина задихається від диму. І скільки б вона не готувалася, все одно перемогти себе вона не може.
Пів року потому вона ненавмисно натрапила на розповідь в журналі «Мен сторі». За об’ємом він був приблизно на сторінок 10, не більше. Сюжет дійсно був захопливим, але саме написання, навіть у такої пожирачки неякісної літератури як Тесс, викликало як мінімум обурення. Дочитавши (ледве стримуючи огиду) останню сторінку розповіді, Тесс вирішила трішки під коректувати її під свій лад, використавши свій убогий, як для неї, стиль письма. Після неділі роботи над розповіддю, який вже тоді в голові Тесс поступово ставав романом, вона задумалася, а чи не відправити його до якогось видання.
«Тесс, ти пишеш зовсім іншу історію» говорила вона собі, але ж так себе не обдуриш. Совість кожного дня повторювала їй «ти не посмієш», але вона була так близько до дійсно гарної книги.
І вона посміла.
Пошук видавництва закінчився на першому варіанті. ЇЇ агент, лисий чоловічок в окулярах, з гидким, скрипучим голосом, зателефонував їй та оповістив що вона тепер має свою книгу.
- Ви не повірите, Тесс,- казав скрипучий, дещо огидний голос. – Видавництво «Рідерсфолл» приймає вашу книгу. Це просто супер
- Так, - дещо пригнічено, майже розчаровано відповіла вона, шокована таким поворотом подій.
В цей момент совість остаточно обурилася та пішла геть, голосно гупнувши за собою дверима.
- Доречі про гонорар.
І тут почалося саме найцікавіше, і Тесс просто дякувала Богові, що совість так вчасно пішла. Мова йшла майже про 60 тисяч доларів, на 15% яких мав право і її агент Стен Голдмен. Але і без того ця цифра могла просто звалити наповал Тесс, що могло б відбутися, якби та не трималася за журнальний столик.
- Ну, - мляво почала Тесс. – Ставити такі питання недоречна, самі розумієте чому, але я спробую відповісти.
«А якщо це автор тієї розповіді задав тобі запитання, що тоді?»,- така думка блискавкою майнула в голові Тесс і вона на мить зупинилася, тупо дивлячись в натовп та облизуючи губи.
«Такого не може бути», - запевнила вона себе та продовжила.
Але ж все таки могло, вірно?
- Іноді ловиш себе на думці «як багато гидкого та мерзотного» робиться навкруги нас. Я шукала ідею для свого роману приблизно тиждень і…
Ти брешеш, Тесс!
- Тоді я нарешті збагнула, що не треба шукати далеко, коли історія для книги лежить на самій поверхні. Я згадала одну подію, ще з дитинства, про маніяка, що орудував в маленьких містах, і зрозуміла: це воно.
- Можете згадати що саме це був за маніяк?
Не перебивай мене, дівчинко
- Якщо чесно, то ні.
Довгоочікуваний
Настала тиша і вже скоро почався довгоочікуваний час автографів. Це навіть трішки сподобалося Тесс, дивлячись на те, що це її перша презентація.
Коли всі книги було розпродано а всі відвідувачі-фанати покинули свої місця, Тесс покрокувала до авто, яке навмисно поставила на стоянці для персоналу (їй це дозволили зробити менеджери книгарні).
Відчинивши двері, що вели на стоянку, Тесс помітила жіночку біля її машини. Вона ціле направлено намотувала кола навкруги автомобіля Тесс, опустивши голову.
- Що Ви там робите? – запитала Тесс з порогу дверей, щоб можна було вчасно втекти.
Жінка швидко підняла голову та маленькими кроками почимчикувала до Тесс. Вона була невеликого зросту, більше як півтора метра, з довгим, розпушеним волоссям та окулярами, що відбивали сяйво ліхтарів на Стринг-авеню, від чого здавалося, що її очі палають вогнем.
Це автор розповіді?
Вона прийшла вбити мене?
- Вибачте якщо налякала Вас. Я просто хотіла запитати, чи буде продовження книги. Мені так сподобалась ця історія, що я не задумуючись придбаю продовження. Обов'язково.
«Сором’язлива пані», - подумала Тесс. Тільки-но була презентація а вона запитує у мене про продовження книги.
- Я ще сама не знаю, чи буде продовження. Вибачте, але мені вже час їхати.
- Розумію, - промовила жінка, але не відступила.
Тесс, не чекаючи поки дорога звільниться, злегка відштовхнула жінку і пройшла до автомобіля. Заводячи мотор вона поглянула на жінку, яка вставилась на неї, моргаючи. Тесс зніяковіла від такого пронизуючого погляду, і ,чомусь, помахала рукою. Жінка посміхнулась поганою акторською усмішкою.
Навіщо ти її штовхнула? Вважаєш себе вищою за неї?
Через декілька хвилин вона бачила далеко на горизонті Ладлоу, маючи в кишені конверт з 3-ма тисячами доларів (презентації – незмінна частина заробітку письменників), мчала по шосе в напрямку свого рідного Портленду, де її чекав порожній будинок, наскрізь просякнутий самотністю та роботою над новою книгою, яку вона хотіла написати за мінімальні строки (Тесс так хотіла побільше заробити).
Самотність. Це поняття крокує паралельно з Тесс з того моменту, як вона покинула батьківський дім. Невміння спілкуватися з людьми давало про себе знати. Зараз друзів у неї було аж 2, хоча це скоріше приятельки чим друзі. Вони знайомі ще з інституту і зустрічаються досить рідко. Часто це день народження однієї з них або Різдво, але не частіше цих свят.
«Ви приїхали на місце призначення», - промовив монотонним, дещо лячним голосом навігатор, що красувався на лобовому склі.
- Дім, рідний дім, - промовила до нього Тесс, розуміючи, що дім не зовсім то й рідний. Скоріше звичний та постійний, ніж рідний.
Двері відчинилися, і на Тесс потоком хлинуло тепле, домашнє повітря. Кинувши куртку на крісло, Тесс в першу чергу пішла на кухню та заглянула до холодильнику. Там на середній поличці красувався салат із свіжих овочів (парники стараються на славу). Вона без вагань витягла його, не звертаючи уваги на інші харчі в холодильнику.
Добре перекусивши, хоча так жваво обіцяла собі не їсти після шести, Тесс почистила зуби та пішла до ліжка.
Дивлячись на стелю вона розмірковувала, як і завжди, коли не могла заснути. Зачасту це були роздуми про книгу, про сюжет (робота на книгою все частіше нагороджувала її доброю порцією безсоння). Але зараз вона запитувала себе:
«Ти досягла чого хотіла, Тесс?»
«Зараз ти щаслива?»
Але відповіді все не було. Можливо вона вже спить?
Ну що ж, тоді і я посплю.
Кімната була залита місячним сяйвом а вітер, прохолодний, яким він і має бути восени, кружляв навкруги будинку, огортаючи його невидимою ковдрою.
***
Хто б міг подумати, що історія про маніяка викличе такий бурний інтерес у читацької публіки. Звісно, книга була написана в стилі жіночих романів, які Тесс поглинає десятками за місяць, але сюжет цієї книги дещо розширив публіку до любителів містики, яких зараз дуже багато. Містика – ось що вирізнило її книгу з тисяч жіночих романів, і Тесс вчасно це зрозуміла. Вчасно для написання нової книги, для нового видання.
Головна героїня книги – домогосподарка, яка нещодавно втратила дитину. Еліс, так її звали, починає власне розслідування, після чого розкриває цілу низку вбивств та виводить на чисту воду маніяка, який опиняється головою деякої «чорної секти», які жили заради сатани.
Тесс, як новоспечена письменниця, писала характер Еліс з себе, наповнюючи її своїми почуттями. Всі спогади Еліс, всі почуття були віддзеркаленням Тесс.
А може навпаки? Може Тесс хотіла бути як Еліс?
Можливо. Бути товариською, бути ціле направленою. Цілком можливо.
Тесс тепер не може забути Еліс (можливо тому, що це її перший вдалий персонаж), і інколи запитувала себе:
«А як би зараз повела себе Еліс?».
***
Сонце направило свої промені в очі Тесс, вона неохоче почала борсатися в ліжку, ніби змія звивається на піску, залишаючи хвильові відбитки. Тесс автоматично встала та вступила в м’якенькі кімнатні тапки, пішла до ванної кімнати. Вона умилась та підвелась поглянути в дзеркало. Перед нею стояла Еліс. Тесс закліпала та налякано відійшла назад. Через деякий час Еліс зникла, її місце зайняла стара добра Тесс. Голова загуділа, вона присіла на краєчок ванни.
Але звідки Тесс знати, що це була Еліс. Вона існувала тільки в словах, які вилітали з голови Тесс та плавно осідали на білосніжному папері.
Я її собі такою представляла.
Тесс вже сама стала помічати, що Еліс просто витісняє справжню її. І це треба змінювати.
Нова книга була продовженням «Історії темної вулиці» і там знову головною героїнею була Еліс. Як би не було жахливо зізнатися Тесс самій собі, але вона просто не могла вигадати нового головного героя. Їй подобалася Еліс.
Тишу будинку прорізав телефонний дзвінок.
- Та чую я, - відповіла Тесс дзвінку і побігла до телефону.
Піднявши слухавку вона почула скрипучий голос свого агента, який, чомусь, цього разу підняв їй настрій.
- Тесс, як в тебе справи, крихітка, - вона була готова пристрелити його, кожного разу як він говорив «крихітка» тим своїм скрипучим голосом, але зараз вона була не проти. Можливо, вона була рада будь-якому голосу, аби когось чути.
Набридло їй бути самотньою.
- Краще не буває. Дякую що організував мені презентацію, Стене.
- Це і мій бізнес теж, Тессо, і ти це знаєш.
- Для мене це в першу чергу хобі.
- Добре-добре. Так от чого я тобі телефоную: ти почала роботу над продовженням походеньок Еліс.
Походеньки Еліс? Знову Еліс?
- Ти чого замовкла?
- Та нічого. Ще не почала, Стене. Як почну то ти дізнаєшся про це перший.
- Буду чекати.
Вона поклала слухавку та призадумалась.
Можливо треба відпочити? Через тиждень, можливо і більше, але потрібно. Раніше вона думала, що працювати письменником – це умощувати свій зад на кріслі та писати дурниці, а потім купатися в джакузі та пити прохолодну колу. Але психологічний аспект цієї роботи ніхто не бере до уваги.
Відпочинок повністю позбавить її від Еліс, і життя знову піде як потрібно…
А як потрібно?
***
Тиждень до відпочинку затягнувся в Тесс на місяць плідної роботи. Працюючи з самого ранку та закінчуючи пізно вночі вона зовсім забула про відпочинок, який собі обіцяла. Тесс перестала задумуватися над тим, що думає як Еліс, бачить світ як Еліс. Можливо, якби її попросили зараз дати автограф, вона не задумуючись підписалась би іменем Еліс Обер, замість Тесс.
«Відпочинок може зачекати, і ти це розумієш», - говорила собі Тесс, кожного ранку прокидаючись з головною біллю, такою нестерпною, що хотілося лізти на стелю.
Через декілька днів пляшка текіли, що смиренно стояла в самому кінці полиць, припадаючи пилюкою, почала все частіше з’являтися на столі. Трішки зранку, щоб не боліла голова, трішки ввечері, щоб краще заснути, і пляшка вичерпала себе.
Що я з собою роблю?
Тесс всілась за стіл на кухні та почала тверезо, вголос розмірковувати:
- Часу ще в мене багато, вірно? – запитувала вона кухню.
- Вірно, - відповіла їй Еліс десь в глибині її підсвідомості. Цей голос вже не був для Тесс новиною, тим більше, коли вона розмірковувала в слух.
- Стен ще не знає, що я почала роботу над продовженням. Отже, я сміливо можу відпочити щонайменше з тиждень, можливо і більше.
Вірно!
Наступного дня Тесс почала складати свої речі, на хвилинку задумавшись, чи не взяти з собою свій «Павербук».
«Ти їдеш відпочити від роботи, і хочеш роботу взяти з собою. Та ні, Тессо, такого не буде»,- роздумувала Тесс, стоячи з валізою із речами.
Згодом вона зателефонувала до туристичного агентства та запитала, що вони можуть їй запропонувати. Не довго думаючи, він запропонував їй поїхати, точніше полетіти, до Аляски та добре провести вікенд в горах.
«Свіже повітря, гарні пейзажі – я згодна».
***
- Ти не можеш поїхати, Тессо, в тебе багато справ, - майже кричав Стен, який просто кипів від гніву.
- Стене, я повинна відпочити. Половину книги вже написано. Я відпочину тиждень і робота піде ще швидше.
- Візьми роботу з собою в… куди ти там їдеш?
- В Аляску, - монотонно виправила його Тесс.
- Так-так, в Аляску. Продовжуй писати там.
- Я не можу, - крикнула Тесс та кинула слухавку. В цей момент Стен, який був за сотні миль від неї, на іншому кінці дроту, почув гучний тріск та гудки.
Тесс чекала, що він передзвонить, але не дочекалась.
Попоївши, Тесс викликала таксі. Гудок біля її дому роздався за декілька хвилин і вона вийшла з речами, грюкнувши щосили дверми, зачинивши в будинку і її роботу, і самотність, і Еліс.
Вчасно приїхавши, Тесс встигла випити кави в аеропорту, та сіла на свій літак, що повинен був доставити її до Аляски. День перельоту – і вона подалі від своїх турбот, подалі від роботи.
***
Летячи вже над Аляскою, Тесс для себе зауважила, що їй надто подобаються засніжені краєвиди земель та гір, що могутньо возвеличуються над засніженими землями Аляски. Маленький аеропорт привітно зустрів Тесс.
В її сумочці були білети до готелю «Оверлук», кімнати 217. Зі слів оператора, що розповідав їй про її відпочинок: «Цей готель розмістився серед високих гір і кожен вид з його вікна заслуговує бути шедевром пейзажу. З нього ви можете за 5 хвилин дістатися до баз відпочинку в горах та покататися на лижах, але це навряд чи тому, що цей готель просто не випустить вас на вулицю. Він заворожує кожного», - оператор злегка посміявся.
Заміть звичайного таксі, як завжди, вона вирішила взяти машину на прокат та власним ходом дістатися до «Оверлуку». Проїхатися по засніжених дорогах та побути наодинці з собою – головна мета Тесс на час цього відпочинку.
Компанія «Трансбест» розкинула свої терени за кілька кроків від аеропорту, майже під його стінами. На стоянці стояло декілька легкових автомобілів та один позашляховик «Форд», який одразу сподобався Тесс. На правому крилі Форда красувалася смуга з вогняних язиків, поміж якими можна було прочитати назву компанії, що надає авто на прокат.
Декілька хвилин в офісі фірми, оплата послуги – і Тесс сидить за кермом позашляховика, націлена на гарненький готель «Оверлук».
Але подорож її обірветься на пів шляху…
***
- Поверніть праворуч, - скомандував навігатор і Тесс слухняно повернула кермо вправо. Авто гарно рухалося по засніженій дорозі, іноді здавалося, набагато краще, ніж її авто іде по сухому шосе.
- На те він і позашляховик, - промовила Тесс до тихого зимового лісу, який оточив її з усіх сторін. Гілки дерев моторошно повисли над дорогою, ніби чаклун який промовляє заклинання над зіллям. Дорога в цій місцевості представляла лише колію з слідів автомобілів, що проїжджали тут раніше. Небо, ясне та синє, повисло над лісом теплою та затишною ковдрою. Думки про Еліс, про цей образ, нав’язаний самою Тесс, залишився далеко позаду. Зараз вона чомусь вперше згадала про Еліс, і не могла зрозуміти чому.
- Еліс залишилась в Портленді, в моєму будинку. Все добре.
- Я тут, - почувся голос Еліс. На цей раз він долинав не з голови Тесс, він долинав ззаду.
Тесс ошелешено закліпала очима, розгублено дивлячись навкруги.
Цього не може бути!
Погляд Тесс зупинився на дзеркалі заднього виду і вона побачила її: русяве волосся лежало на плечах, рожева блуза, колір якої аж просив її спалити, виднілась на ній, блакитні очі вставились на Тесс через дзеркало. Здавалося, вони можуть пропалити тебе наскрізь…
Звісно це був лише образ, нав’язливий образ, викликаний роботою, не більше, але для Тесс сама Еліс ставала більш реальною, ніж просто образ. Вона все більше заповнювала її життя.
Тесс не витримала того погляду, доброго ззовні, і мерзенного з середини, і відвернула очі на лобове скло, побачивши, що курс її змінився, і вона мчить просто на дерево.
Сильний удар одним махом виніс лобове скло, бампер увігнувся всередину авто а Тесс добряче гепнулась головою об кермо, від чого втратила свідомість.
Ліс знову затих, і вже цієї тиші не прорізав звук гудіння мотору. Все затихло…
***
Похмурі сірі стіни зустріли Тесс в нашому світі, звідки вона прийшла з далеких країв, що в народі названі «без свідомості». Декілька секунд не можна розпізнати миші від слона, але потім стало помітно обриси маленької печі та столу біля ліжка, на якому вона відпочивала. Зараз вона майже забула те, що сталося з нею нещодавно, точніше не намагалася згадати.
Віконце, на диво маленьке, пропускало похмуре сонячне світло до прохолодного приміщення, даючи знати, що ще день.
Голова у Тесс гуділа та боліла, ніби вона всю ніч провела зі спиртним (в неї вже було з чим зрівняти почуття). Вона підняла руку і намацала на лобі гулю, розміри якої не перевищували діаметр кришки від пляшки коли. Те, де вона опинилася хвилювало її найменше.
Тесс почула приємну мелодію джазу 40-х років. «The Ink Spots» грали один із своїх хітів, пісню «Maybe». Мелодія розносилася по кімнаті, яка розмірами нагадувала ванну в домі Тесс. Згодом вона зрозуміла що музика грала завжди, вона чула її навіть коли була без тями, але зрозуміти що грає музика вона змогла лише зараз.
- Прокинулась,- зауважив голос, якийсь далекий, зі світу, що знаходився за тонкою плівкою, яка була гранню між здоровим глуздом та абсурдом. Голос зі світу Еліс.
Добре напружившись, Тесс оглянула кімнату, з надією побачити власника голосу, але його все не було. Стіл, маленька піч, всередині якої граються в доганялки язики вогню, крісло…
В кріслі, глибоко вмочившись сидів чоловік. Закинувши ногу за ногу, він уважно роздивлявся Тесс, пропалюючи поглядом. Штани кольору хакі та клітчата сорочка мішкувато огортали його тіло, а волосся було довгим та жирним. Нога, що стояла на дощатій підлозі вистукувала ритм, мабуть, кращої пісні 40-х років, головою допомагаючи в цьому.
- Можли-и-иво, - підспівував він, за прокинувши голову назад.
Тесс тихо лежала в ліжку, боячись поворухнутися. Можливо вона і хотіла зробити якісь рухи, але тіло вкутане страхом, ніби ковдрою, відмовлялося рухатися. Навіть дихання уповільнилося.
- Тобі вже краще? Голова не болить? – чоловік перервав свої співи.
Тобі…
- Все чудово.
Як я сюди потрапила?
Чому я тут?
Десятки запитань виникали у неї в голові, але випустити їх далі своєї голови Тесс не бажала. Всьому виною був страх. Хоча і несподіванка зробила свій внесок у її становище.
Чоловік підвівся з крісла та підійшов до печі. Він налив в кружку якусь рідину, з якої клубами повалив пар. Підійшовши до неї він протягнув кухлик з рідиною.
- Попий трішки.
- Що це, - з огидою поглянула на нього Тесс.
- Бульйон.
Їхні погляди зустрілися і Тесс відчула щось незвичайне. Це щось не в ній було, вона було в ньому, точніше в його погляді. Такий теплий, такий добрий був той погляд що не хотілося відвертати від нього очі. Але він опустив їх першими, все ще протягуючи їй кухлик. Вона протягнула руку, відчувши різку біль в лікті, і взяла його.
Якийсь час вона просто сиділа, тримаючи в руках гарячий кухлик, пізніше почала пити. Ковток за ковтком вона випила весь бульйон. Весь цей час він дивився на неї, ніби молодий кухар дивився на дегустатора, очікуючи або похвали, або приниження.
- Смачно, - тихо зауважила Тесс сама для себе.
Чоловік посміхнувся, показавши Тесс свої пожовтілі зуби.
Тесс користуючись його посмішкою запитала:
- Як я сюди потрапила?
- Ви не пам’ятаєте?
- Ні.
- Ви потрапили в аварію і…
Аварія. Тепер вона згадала як вона врізалась в дерево. А ще вона згадала Еліс, що сиділа на задньому сидінні.
- На санчатах доправив вас до свого будиночку.
- Ага, - тихо промовила Тесс прослухавши майже все, про що він говорив. Хоча зараз її це вже мало хвилювало.
***
За декілька годин Тесс вже наважилась встати та пройтися по будиночку. Звісно «пройтися» це дуже гучно сказано, дивлячись на розміри будиночку, проте кілька кроків вона все ж таки зробила. З маленького програвача все ще лунав джаз, той самий вишуканий джаз, від якого хотілося кружляти в танці, або просто насолоджуватися життям. Пісні «The Ink Spots» поступово зміняли одна одну, наповнюючи приміщення звуками радості та благодаті.
Чоловік, який знайшов її під завалами заліза та снігу, назвався Семом. Більше про себе він нічого не розповідав, хоча й Тесс, якщо зізнатися, не хотілося зараз багато слухати. Вона хотіла говорити, точніше виговоритися.
ЇЇ зовсім не хвилювало (що було дуже дивно) те, що вона знаходиться в маленькому будиночку, котрий опалюється точно так-само, як опалювала свій будинок її прабабуся. Не хвилювало її і те, де зараз її автомобіль. Те що вона не знає, де саме знаходиться цей будиночок, її теж не дуже хвилювало. Сем врятував її, отже він гарна людина, а отже вона може з ним провести деякий час.
Самотність. Ось що насправді попросило її залишитись. Вона була не проти… Та чого вже гріх таїти, вона ХОТІЛА залишитись з ним ще хоча б з годинку, поговорити, випити чаю (купуючи найдорожчі чаї в місті, вона ніколи не куштувала такого, яким її пригостив Сем), просто гарно провести час.
***
- А як ти сюди потрапив, Семе, - вирвалось в Тесс після довгої розмови.
Лице Сема відразу побіліло, на очах приймаючи бліднуватий відтінок.
«В нього є своя таємниця», - казала Еліс всередині неї, вміючи підозрювати всіх, бажаючи підозрювати всіх (звичайна така героїня жіночих романів).
- Це буде погана розповідь, тож я не хочу щоб вона прозвучала сьогодні.
- А я наполягаю, - сказала Тесс, навіть не помітивши як щойно підвищила на нього голос.
- Потім.
І вона заспокоїлась, придушивши Еліс всередині себе.
Сем напоїв її новою порцією бульйону, продовживши бесіду і далі, ніби не чув того її сурового тону. Він вперше в цьому місяці добре провів час з людиною, хоч і малознайомою, а вона – вперше в житті.
Потім, трішки пізніше, він взяв в неї адресу. Для неї це була несподіванка, хоча якщо поритися глибоко в душі, то приємна, напрочуд приємна.
Щиро віддячивши йому за порятунок, Тесс, у супроводі Сема, відправилась до найближчого міста Рокфорт, що розкинувся посеред хвойних лісів, у самого підніжжя скелястих, льодових гір, звідти напряму до аеропорту, звідки вона почала рух до «Оверлуку». Сівши на перший літак до Портленду вона відправилась додому.
Весь час в польоті вона думала лише про свою пригоду, точніше про те, який гарний наслідок, хоч і короткий, та пригода мала. Вона згадувала хатинку, з дверей якої протоптана снігова доріжка прямо до міста Рокфорт, згадувала піч, яка обігрівала будинок набагато краще сучасних газових котлів. І, звісно, вона згадувала Сема. Його витягнуте, злегка грубувате обличчя висіло перед її обличчям. Також вона згадала ще одну страшну річ – вона забула подякувати…
***
Коли прийшов час, світ укутало ніжною ковдрою снігу. Легкі білі пластівці кружляли в повітрі виписуючи піруети та віражі, непосильні каскадерам. Вітер гуляв серед будинків, огортав їх, пестив, лелів.
Тесс вдома сиділа одна, займалась буденними справами.
Повернувшись додому з Рокфорту вона продовжила писати. Образ Еліс повільно вивітрювався з її голови, хоча вона і не випускала його повністю, допоки не закінчить книгу. Відіславши її Стену, Тесс почула хорошу оцінку зробленого і з чистою душею відпустила Еліс гуляти по світу, подалі від свого розуму.
Тишу у будинку порушив телефонний дзвінок.
- Сем? – пробурмотіла під ніс Тесс, відірвавши очі від книжки.
Швидким кроком який межував з бігом вона кинулась до телефону. Піднявши трубку вона чекала той солодкий для її вух голос, але нажаль почула скрипучий, огидний голос Стена, котрий зараз розізлив її як ніколи:
- Крихітко, ти отримала 100 тисяч доларів.
***
- Це тобі передали з пошти, - говорила її сусідка Одра коли протягувала листівку.
- Дякую, - ніяково відповіла Тесс, не знаючи як відреагувати на це. Востаннє вона отримувала листа чи листівку поштою коли була дитиною.
Всівшись на дивані у вітальні вона почала роздивлятися листівку. Прочитавши заголовок на ній вона відразу зрозуміла від кого вона.
Над скелястими горами височів надпис «Привіт із Рокфорту» надрукований синіми фарбами.
Щира посмішка простягнулася на її обличчі, вона відкрила листівку:
«Безкінечна ніч змінила собою безкінечну ніч. Я все частіше згадую про тебе. Я тікав від суспільства, але в тобі побачив всю його красу. Не можу більше мовчати…
Якщо ти хочеш знову побачити мене то напиши відповідь. Я буду чекати… »
Тесс, як романістка, зробила зовсім неймовірну для неї річ: у відповідь написала єдине слово…
Приїжджай…


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Приїжджай
ПовідомленняДодано: 31/08/2012, 00:19 
Офлайн

З нами з: 18/05/2011, 09:55
Повідомлення: 10722
це з життя писалося? Таке враження, що головна героїня - це ваша знайома. Написано непогано, але й не ідеально. Можна попрацювати над стилістикою.


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Приїжджай
ПовідомленняДодано: 11/01/2013, 19:09 
Офлайн

З нами з: 19/03/2012, 22:01
Повідомлення: 168
Звідки: м. Сумін (за літописною назвою)
Gor_Ka написав:
це з життя писалося? Таке враження, що головна героїня - це ваша знайома. Написано непогано, але й не ідеально. Можна попрацювати над стилістикою.


Таке враження, що у вас свіжоспечена ідея РЕКЛАМИ ЧАЮ визріла! (принаймні - для мене - очевидно бачиться реклама :idea: )
Якого? Думаю вже всі здогадалися! Я не стібаюся, а автору - порада - негайто обговорити ідеї з директором реклами того чаю і - збивати девіденди.
Заодно - домовтеся з кондитерською фабрикою - нехай в ту рекламу "впихнуть" якісь плюшки-цукерки та ін.... Гайда! а то, прийду і сам за плечі трясти буду, поки так не зробите! :character-bowser:

_________________
SheVron/ШЕВРОН


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Приїжджай
ПовідомленняДодано: 13/01/2013, 02:55 
Офлайн

З нами з: 18/05/2011, 09:55
Повідомлення: 10722
ахах )) За чай прикольно ви підмітили )) Я також про нього подумала, але спершу написати не наважилася )) Дійсно,асоціації викликає )))


Догори
 Профіль  
 
Відображати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 4 повідомлень ] 

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  
Powered by phpBB® Forum Software © phpBB Group
Український переклад © 2005-2011 Українська підтримка phpBB