Відправити свій текст твору
Сьогодні: 12/12/2017, 20:25

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]



Створити нову тему Відповісти  [ 30 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1, 2, 3
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Re: Для чего я хочу писать Вам...
ПовідомленняДодано: 24/12/2016, 16:16 
Офлайн

З нами з: 15/04/2014, 18:24
Повідомлення: 139
Звідки: загально-український
«ХАЛИ-ГАЛИ»/ВАРЕНА КРОПИВА.

[Ця історія матиме характер напів-видуманий, напів-серйозний, напів-написаний, напів-авторський. Єдина ціль цього твору – не написати про когось, не написати історію, а списати всі свої відчуття, до яких так тягнуся, всі межі думок, взаємних і сліпих дотиків]

ДИСКЛЕЙМЕР: ніхуя я не прозаїк. Мене дико зайобують всі художні форми і прийоми і застосовую я їх – взагалі не застосовую. Все що пишеться, пишеться спонтанно. Я не вмію писати прозу і цим горджуся. Я бавлюся нею. Я не збираюся писати всю правду. А лише ту – яка поетична. Дякую за непоніманіє.

Епіграф:

- Снял бы ты рубашку.
- Что?..
- Снимаем! Сни-ма-ем! Давай, приступил!
- Ееее…Хотя это и удобная кровать…
- Целуй!
- По-моему это не…
- Целуууй! Тискай давай! (с) Поллитровая Мышь

Зустрічалися ми рідше, ніж стаються дива.
Галя. Вона обожнює хрущі, вона обожнює сатиричну прозу, вона тягнеться до реальностей життя так – як воно тягнеться до неї: обсирає його казуси в своїй прозі; як кіт, що обдирає штори – так і вона проходить свої бойові і різні деньки гордо, обіжено, радісно і самовдоволено. А хулі, сенсу тоді від нього?!

…Я тебе хочу. Я захотів тебе не так давно насправді, з літа 2016 – з червня. Але намір втілити це бажання – з’явилося одним тихим днем листопада, може 25-го. Пофігу.
Ні, я не фантазував нашу злуку, пози та варіації в своїй голові. Я не посвячував тобі вірші. Адже ті, кому я посвятив вірші – сексуально бажанні мною, або констатація факту, що я з ними кохався.
Звісно я переживав. Тому цілий тиждень на душі була тривога і страх розчарування: «не було і не буде» - такі речі *цензура* душу поета.
Ми зустрілися, ми гуляли. Зазвичай – я базікаю дуже багато про різне. Тупості та само похвали, або компліменти. Я впевнений, що ти помітила: «Щось він надто скромний і тихий…Хм».
Сама більша незручність і випробування удачі, для мене як для чоловіка – це при дамі, бажаній дамі, дамі, яку я хочу, яка лише інтуїтивно відчуває до чого все котиться (до ліжка), але лаштує умну непонімаючу і непідозрюючунічого дурочку – подзвонити арендатору і зняти квартиру НА НІЧ. Особливо мене вставляє процес, коли тогуєшся за 20 чи 50 грн, а дівчина вся хуєєт і не знає, як буть: красніть, тікать, чи розкрити всю тайну майбутньої ночі. Зате, як тільки вона чує, що на квартирі буде ахуєнна ванна, *цензура* кровать і нам можна шуміти і даже купити що хочеш – зразу кажуть «да» і даже помагають торгуватися далі, як американці після висадки на Іво-Дзіму, висадилися – значить наше.

Наступна точка нашої Іво-дзіми, де ми висаджувалися – був чудовненький магазик, недалеко від квартири. В якому ми зробили 2 маштабні «висадки»

Вино, вино, пиво, вино, пиво, вино…
Друзями зустрілися ми в з’ємній однокімнатці. Наші почуття один до одного не були відкритими назустріч. Лише симпатії, довіра і багато-пребагато імпресій, симпатій.
Чесно? Я ПАЛКО Хотів тебе.
Чесно? Я знав, що ти ХОТІЛА мене теж. Ну знав! Але наскільки палко чи не палко – не знав. Зараз, вважаю – що не палко.
Не знаю чим я заслужив твою Посвяту мене в Своє тіло. Але ти знаєш. Галя.

Вино, Агата Кристи, твоя щира і доброп’яна увага до мене. Галя і сама переживала: чи не злякає вона мене – СОБОЮ, вона не знала який я – лише вірила в мою сексуальність, в мій збочинський мотив.

Я впевнений, багато про мою сексуальність ти дізналася з моїх творів.
Я щось читаю, показую на ноуті фото, розповідаю, Галя годує мене з рук. Ми п’ємо 4 пляшку вина. Північ, я вже поволі починаю тремтіти, від збудження психіки… Чи вийде в Нас?.. Чи вона захоче мене?..
Після півночі дистанція між нами стала зменшуватися, тепер ми сидимо не в різну – а тісно один до одного, на ліжку.
Ти взяла мене за руку, почала гладити, а я – пестити твої пальці. Запросила до танцю. Своєрідний, спонтанний танець під пісні Агаты Кристи.
Ми танцюємо як хочемо, легко обіймаючися і веселимося; тоді ти знову всадила мене на ліжко, знову ми випили вина і я поцілував твою протягнуту долонь…
- ти поцілував мою руку? – обережно і злегка здивовано запитуєш.
- Так, - спокійно і впевнено відповідаю.
- Цілуй її ще!!!
І я цілую долонь, твою ніжну шкіру по всій правій руці, доходжу до плеча, трішки там цьомаю… шию… забувши про всі свої анти амбіції ти сміливо припала на зустріч моєму поцілунку, спіймавши його як авто-навігатор космольоту – зустрічний шлюз *цензура*.
В один порив, ми цілуємося в губи. Вперше. Пробні мотиви. Ліжко допомогло нам звалитися в тривалому поцілунку-присмаку.
Галя, через декілька митей:
- ми тілько шо поцілувалися? (в тебе був такий вираз обличчя, наче ти сама собі не вірила, що ти поцілувалася зі сво…(за одну мить до «свого») Шевроном.
- Да.
Перекур на кухні. Ти палиш і дивишся на мене так, наче кицька, яка спіймала мишу, придушила і пішла в сторону подумати – про те як вона буде нею гратися і як це буде азартно.
Я весь наче занімів, бо це вже був інший я – Игрок Достоевського. «Ну ось все сталося…що далі?..» - ці питання могли прозвучати в моїй голові, але замість них в ній була якась сірість, як туман.
Потім ти взяла сумку-косметичку і пішла в ванну, по дорозі сказавши, що світло лучше виключить. Я вирішив діяти. Скинув шкарпетки, скинув труси, а потім надів штани поверх голого тазу. Але мій прутень пручався затримував мене. Ледь всигнувши застебнути пувицю на штанях, як ти вже зайшла. Світло вже було вимкнене, і здається, ти поміла чим я займаюся (труси серед кімнати, а я спиною до тебе – відфутболив в куток при тобі). Зі своєю загадковою усмішкою підійшла і знову почала трішки танцювати, але вже в обнімку.
Через трішки ми перейшли до ліжка де я напросто почав тебе цілувати, ти впала на ліжко з жестом – «я готова. Бери мене. Займайся зі мною сексом!»…

По факту – чоловіки занадто хваляться наближенням свого оргазму, зловживають фразою «я зараз кінчу». На мою думку – варто говорити про все, окрім свого оргазму. Він має відчуватися, відчуватися несподівано, дивувати. Якщо під час взаємного злучення, партнери мають відчувати один одного – то я не надто відчував навіть себе. Вино працювало справно, а пеніс сяк-так: форма є, об’єму бракує.
Що ранку, я ношу на собі частинку тебе. Буває сиджу Вконтактє і мені ввижається запах твоїх вагіналій, запас твоїх соків – а по ночам і їх присмак. А потім, примарно починаю сіпатися наче з оргазму; мій таз поринає в автономне життя вже забутої ночі.
З тобою мені вдалося багато, я частково насолодився тобою, але не запам’ятав твою присутність зі мною. Мені нічого не здавалося, я не порівнюю нас, тебе ні з ким.

Ти – своя.
Груди. Перси твоїх грудей – вони вишукані. Рідко розумієш, які груди ти шукаєш в жінці. Завжди думаєш – що «ВИДНІ». Побачивши твої груди – я закохався в них. В них не було зайвого, вони були тендітні і світлі. Правильна форма сосків, не високі долі: ці груди – мрія поета, художника. Це такі правильні ідеальні перса, які доповнюють красу тіла, а не компенсують. В них була не сексуальність, а еротичність, поезія. Часто, на холоді – груди стають пружніші, менші, соски – твердіші, зіщулені. Твої ж – епічно ідеальні, в теплі і в холоді, соски – чутливі і виразні, завжди.
* * *

Всі мене жаліють. Це суспільний діагноз жіноцтва щодо мене. Напевно і ти будеш серед Них.
Я впевнений – що для тебе я вигляджу чимось диким, меланхолійним і надто добрим, чутливим (зазвичай такі ярлики мені вбачають), але ти не як інші.
Більше правди – ти більш схожа на мене, аніж на інших типажів своїх байок.
Хоча жіночої сексуальності тобі не відбирати, як і життєвого досвіду.

Я ОДНОЗНАЧНО ВПЕВНЕНИЙ, що ти довго вирішувала в собі – Брати мене чи ні. І все ж – вирішила Взяти. Вже після твого від’їзду, я міркував над цим. Ти все знала. Все зрозуміла з самого мого першого листа-запрошення.
Я нахвалюю тебе, мила. Ти вирішила Взяти мене, покорити ЦЮ ціль. Може тобі було й жаль мене, як друга, бо як знати – чи я не закохаюся в тебе, як в інших і, що найгірше, чи не стану приручати тебе не усвідомлюючи свого снобізму і туману від сплеску ендорфінів.
Ні. Я забив *цензура* на це. Я користний корисний друг. А ти – по́друга.
Ну ось, ти завоювала мене. Я – тебе. Йдемо далі, прогресувати. Ми ж обоє дибільнуті, відносно стандартів. Нам потрібні нові цілі. Поки нові стихії не почали бити – треба покласти їх, і готувати нове бачення на всю нову хуєту, яка – в принципі, буде до *цензура* тобі і мені (окремо). Але з ціллю можна поламати більше стереотипів, більше змогти.

Залишилося 4 роки – і ми зможемо йти в інші світи. Якщо буде потреба.
З часу нашого знайомства – минуло теж 4 роки.
З часу нашого побачення влітку минуло 3 місяці
Далі – іще менше пройде. А потім – нічого.

_________________
V.Shevron


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Для чего я хочу писать Вам...
ПовідомленняДодано: 30/12/2016, 13:05 
Офлайн

З нами з: 15/04/2014, 18:24
Повідомлення: 139
Звідки: загально-український
Моя постороння оцінка

«А про штучний ентузіазм - то взагалі окрема розмова. Ти живеш не у свій час, тому тобі тут так *цензура*. І справді ж – *цензура*, бо ти не маєш місця у цьому світі, і ніколи може й не знайдеш. Поезія лишиться, колись будуть тебе читати, дрочити на історію життя, кіно даже знімуть. Але то – таке знущання над душами, яким так і не знайшлося місця серед живих людей. Тільки смерть заспокоїть і все виправдає.».
Через день, після написаного, я усвідомив. Я усвідомив, що в ті хвилини, Ти промовляла до мене віщими *цензура* і крижаними словами як Элронд (Владыка Ривенделл), з «Властелина Колец», своїй дочці Арвен, вмовляючи покинути Середзем’я, щоби жити вічно.
(Элронд): - Арвен, пора. Корабли отходят в Валинор. Пойдём пока не поздно.
(Арвен): - Зачем ты говоришь это?
- Он уже не вернётся. Зачем томиться здесь, когда нет надежды?
- Надежда ещё есть.
- Если Арагорн уцелеет в этой войне, вы всё равно разлучитесь. Пусть Саурона уничтожат и Арагорн станет королём и сбудутся все твои надежды, но тебе всё равно придётся вкусить горечь смертной жизни. От меча или от медленной старости Арагорн умрёт. И ты не найдёшь утешения, ничто не умолит боль этой утраты. Он встретит смерть, воплощая величие короля людей, увенчанный славой, которая не померкнет до последнего дня существования мира. Но ты, моя дочь, будешь влачить свою долю во мраке и сомнениях, которые накроют тебя неожиданно как зимние сумерки. Здесь ты будешь жить обручённая со своим горем под сенью увядающих деревьев, пока мир не изменится и твоя бесконечно долгая жизнь не угаснет. Арвен... Здесь для тебя нет ничего, только смерть. А меня ты совсем не любишь?
- Люблю, отец!

Знаєш. А я романтик по-суті своїй. Знаєш. Але який з моїх образів ти плекаєш, кого так довго – аж 4 роки видивлялася – не знаю. І картати космос я не збираюся.
Тоді, в 2012-му – я був не такий свідомий як зараз. Я був повний релігійних думок, своєрідної християнської думки. Хоча це не завадило моїй Сумчанці приборкати мене, насадити себе на мене. Вона напросто не звертала уваги на сміття в моїй голові, наче знаючи – що з часом воно вивітриться. Вивітрилося. І ти трапилася мені в той момент, коли в моїй буденній свідомості залишилася його жалюгідні крихти, як рештки отруйної сажі на банках Нескафе. Якщо мій дух – ця банка, то замість православІя, я став вкладати в неї «Гілозоїзм», «Тетралогію», «Голографічий Всесвіт, Майкла Талбота», «Ноннессединаміку»… Я почав діяти інакше. Інтуїтивно. І я – обновився.

Коли мені прийшло повідомлення від Аліки: я знать-не знав, що то буде, кому і нащо; я був трішки ракуватий, невпевнений в своїх діях. Знаєш, я примінив до ситуації «допомогти хорошій дівчині» - один єдиний прийом, фішку, ним користувався з першого курсу навчання.
Любою ціною – вставити своє слово, свої «5 копійок», вирізнитися. Так я *цензура* бали і репутацію дивакуватості. Моє сумління говорить зараз – що мені має бути соромно. За таку дурастіку. Але – я вбив совість, як Дарвін – Бога.

Мені рідко щастить з обслуговуванням райдера по життю. Саме тому я і йду на риск та проти логіки. «Звісно, я хочу допомогти хорошій дівчині!» - байдуже що я не маю нічого в запасі і мені всі відмовляють в допомозі (я й сам такий). Як говориться в вашому любимому фільмі «Пролетая над гнездом кукушки», люди:
- Но я хотя бы пытался!
Винагорода – не тому хто може, а тому – хто хоче! Хоча я досі чмошник для всіх.
Нічого. Я не жалію ні за що. Ні за яку вину, ні за яку невдачу чи помилку. Вони неприємні – але не більше. Сестро. Коли я їхав, щоби зустрітися з тобою вперше, підтримати – я їхав ні з чим. З невдачею, з соромом. Але їхав. Тоді, чиясь присутність біля тебе була важливішою за все.

Ти для мене якраз і є – сестрою по житті. Ідеальною сестрою – якої в мене не було. Весь 2012 – рік, особливо осінню – ти чи не єдина розбавляла мою депресію від огидної важкості на роботі (де ти стаєш ніким). Знала би ти (читай) як після невеликої переписки з тобою – я хотів все тобі віддати, навіть зробити своїм «душерозпорядником» після можливої смерті. Потім нам було не до один одного і чари розсіювалися.

Что в имени тебе моем?
Оно умрет, как шум печальный
Волны, плеснувшей в берег дальный,
Как звук ночной в лесу глухом.

Оно на памятном листке
Оставит мертвый след, подобный
Узору надписи надгробной
На непонятном языке.

Что в нем? Забытое давно
В волненьях новых и мятежных,
Твоей душе не даст оно
Воспоминаний чистых, нежных.

Но в день печали, в тишине,
Произнеси его тоскуя;
Скажи: есть память обо мне,
Есть в мире сердце, где живу я...
(с) А.С.Пушкин
Коли людина носить металюжні футболки - вона або любить ту групу, або просто металіст. Це мій унікальний випадок і життєвий досвід, коли я усвідомлюю що Марина – не ім’я, Марина – це подія. Марина – це світогляд. Носити, споживати, ділитися, майорити фетишами, якими вона ділиться з усіма: підносить Її, Марину, на рівень душевної моди, крутості; Марина - це Цілий світ. Як В одному Лейблі "Metallica" , "Depeche Mode", "Katatonia" і т.п. - ціла філософія та глибоке світоглядне підґрунтя - так і в імені твоєму.

Я не збираюся тебе на кісточки розкладати. Ти мені імпатійна – вся і суцільна. Ти пробивна. Ініціативна. Філософічна. Ти не помічаєш своєї власної мудрості, називаючи її «переляком», «йобнутістю», «бєшенством». Але я помітив певні ритми в твоєму мисленні, ритми – які притаманні течії зимовій і весняній. А є ще літній тип течії. Якщо займатися порівнюванням з твоїми ритмами – то заслуговує вірша. Але вірші *цензура* кому здалися, тобі тим паче.

Мене заділи слова. Я зрозумів це сьогодні. «А мне *цензура* що сказал Степан». Виходить – так буде завжди. І все, що рятуватиме наше спілкування – це її жіноча природа і моя ініціатива. Пишу і думаю – наскільки я протух в егоїзмі.

Влітку 2016-го. На мості я розповідав їй про те, як я мислю: вкладаю 4-5 різних відсилок чи контекстів, пластів інформації чи сенсів – і вкладаю їх в одне слово. Це середня складність думки. Частіше – 3-4 відсилки на одне речення.

А потім сфографував Марину на її прохання. Дрочити на неї – це навіть не святотатство – це марна справа, чого я і не збираюся робити. Завжди є суки, яким хочеться плюнути в лице, своєю квіткою.

_________________
V.Shevron


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Для чего я хочу писать Вам...
ПовідомленняДодано: 11/03/2017, 23:45 
Офлайн

З нами з: 15/04/2014, 18:24
Повідомлення: 139
Звідки: загально-український
Сьогодні за вечерею, згадалося ненароком про одного літнього чоловіка, з яким я мав честь та нагоду познайомитися.

Це було по дорозі до бабусі в Луганськ (область).
Я їхав з мамою потягом Кременчуг-Дебальцево. 2004-ий.
З цим чоловіком ми сиділи в одному плацкарті.
Він познайомився з нами, хоча розмовляв більше - зі мною, мамі не хотілося з ним спілкуватися, хоча він був дуже добрим та вічливим.

Василь-Юрій Кривень.
- Яким же іменем вас краще називати? - Запитав я його
- Можна Василь, так мене всі кличуть. Хоча Юрій - це в честь мого діда.

Як потім пан Василь розказав і показав - він був редактором газети. Їхав він ховати брата, десь під Дніпром; їхав він електричками і по максимум економними шляхами. Це був його 3-ій чи 4-ий пересадний потяг.
Виїхав Василь-Юрій зі Стрию, Львівської області, де і проживає і працює.

Він подарував мені примірник Газети, редактором якої він був. "ЗАГРАВА".
Було пізно. Мама сиділа і щось слухала по радіо (влаштоване в вагоні) і також нашу (мою) розмову з дідом Василем та ще й - Юрієм!
Потім, вона мені висловлювала свій подив від цього "діда" та хмикала моїй певній зацікавленості Ним.

Так. Це був дідусь. Років - за 80. Але дужий іще чоловік, з чудовими сивими козацькими вусами. Точніше, такими вусами - як їх носили посивілі від прожитого козаки-кобзарі.

Близько року-пів року до цього (їхав я в тривожному лютому 2004-го), я прочитав монографію, книгу про Нестора Махна - і він став моїм кумиром.
І от. Невзначай, Пан Василь розповідає про своїх бабусь, дідів і згадує дуже цікавий випадок про те, як Нестор Іванович Махно відплатив одному із своїх добровольців - за смерть доброго і невинного чоловіка, вбитого вайлуватим вояком. Вбитий чоловік - був братом його, В.-Ю. Кривеня, діда! Махно застрелив винуватця...

Так і закінчилося моє особисте пряме знайомство з Василем Кривенем.

Приїхавши додому, я через деякий час відкрив з ним листування. Спочатку написав листа в редакцію газети (але на ім'я В.-Ю. Кривень), а потім вже, з його першого листа-відповіді та прохання в ньому - став писати на його домашню адресу.

Чудовий чоловік, був пан Василь-Юрій!
Його листи - були насичені мудрістю, знанням, патріотизмом, мудрими висловами та наукою. Це були не листи - А спражні Есеї! Твори, зразки високого мистецтва написання листів!

Всього я маю їх 3. в останнє - пан Юрій подарував мені Листівку, стару, з богоматір'ю, не підписану. (І це якраз - ДОБРЕ). Далі листування обірвалося. Чи то я довго не писав. Чи то...

Як би не було - я Його знаю. Я знайомий з цим чоловіком. Сподіваюся, Він - зустрівся мені не випадково. Я збережу його листі поки зможу. Впевнений - якось особа Василя-Юрія Кривеня - стане значимою для когось іще, опісля мене.

_________________
V.Shevron


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Для чего я хочу писать Вам...
ПовідомленняДодано: 06/06/2017, 21:09 
Офлайн

З нами з: 15/04/2014, 18:24
Повідомлення: 139
Звідки: загально-український
«А про штучний ентузіазм - то взагалі окрема розмова. Ти живеш не у свій час, тому тобі тут так *цензура*. І справді ж – *цензура*, бо ти не маєш місця у цьому світі, і ніколи може й не знайдеш. Поезія лишиться, колись будуть тебе читати, дрочити на історію життя, кіно даже знімуть. Але то – таке знущання над душами, яким так і не знайшлося місця серед живих людей. Тільки смерть заспокоїть і все виправдає.».

Через день, після написаного, я усвідомив. Я усвідомив, що в ті хвилини, Ти промовляла до мене віщими *цензура* і крижаними словами як Элронд (Владыка Ривенделл), з «Властелина Колец», своїй дочці Арвен, вмовляючи покинути Середзем’я, щоби жити вічно.
(Элронд): - Арвен, пора. Корабли отходят в Валинор. Пойдём пока не поздно.
(Арвен): - Зачем ты говоришь это?
(Арвен): - Зачем ты говоришь это?
- Он уже не вернётся. Зачем томиться здесь, когда нет надежды?
- Надежда ещё есть.
- Если Арагорн уцелеет в этой войне, вы всё равно разлучитесь. Пусть Саурона уничтожат и Арагорн станет королём и сбудутся все твои надежды, но тебе всё равно придётся вкусить горечь смертной жизни. От меча или от медленной старости Арагорн умрёт. И ты не найдёшь утешения, ничто не умолит боль этой утраты. Он встретит смерть, воплощая величие короля людей, увенчанный славой, которая не померкнет до последнего дня существования мира. Но ты, моя дочь, будешь влачить свою долю во мраке и сомнениях, которые накроют тебя неожиданно как зимние сумерки. Здесь ты будешь жить обручённая со своим горем под сенью увядающих деревьев, пока мир не изменится и твоя бесконечно долгая жизнь не угаснет. Арвен... Здесь для тебя нет ничего, только смерть. А меня ты совсем не любишь?
- Люблю, отец!


Знаєш. А я романтик по-суті своїй. Знаєш. Але який з моїх образів ти плекаєш, кого так довго – аж 4 роки видивлялася – не знаю. І картати космос я не збираюся.
Тоді, в 2012-му – я був не такий свідомий як зараз. Я був повний релігійних думок, своєрідної християнської думки. Хоча це не завадило моїй Сумчанці приборкати мене, насадити себе на мене. Вона напросто не звертала уваги на сміття в моїй голові, наче знаючи – що з часом воно вивітриться. Вивітрилося. І ти трапилася мені в той момент, коли в моїй буденній свідомості залишилися його жалюгідні крихти, як рештки отруйної сажі на банках Нескафе. Якщо мій дух – ця банка, то замість православІя, я став вкладати в неї «Гілозоїзм», «Тетралогію», «Голографічий Всесвіт», Майкла Талбота, «Ноннессединаміку»… Я почав діяти інакше. Інтуїтивно. І я – обновився.

Коли мені прийшло повідомлення від Аліки: я знать-не знав, що то буде, кому і нащо; я був трішки ракуватий, невпевнений в своїх діях. Знаєш, я примінив до ситуації «допомогти хорошій дівчині» - один єдиний прийом, фішку, ним користувався з першого курсу навчання.
Любою ціною – вставити своє слово, свої «5 копійок», вирізнитися. Так я *цензура* бали і репутацію дивакуватості. Моє сумління говорить зараз – що мені має бути соромно. За таку дурастіку. Але – я вбив совість, як Дарвін – Бога.
Мені рідко щастить з обслуговуванням райдера по життю. Саме тому я і йду на риск та проти логіки. «Звісно, я хочу допомогти хорошій дівчині!» - байдуже що я не маю нічого в запасі і мені всі відмовляють в допомозі (я й сам такий). Як говориться в вашому любимому фільмі «Пролетая над гнездом кукушки», люди: «Но я хотя бы пытался!»
Винагорода – не тому хто може, а тому – хто хоче! Хоча я досі чмошник для всіх.
Нічого. Я не жалію ні за що. Ні за яку вину, ні за яку невдачу чи помилку. Вони неприємні – але не більше. Сестро. Коли я їхав, щоби зустрітися з тобою вперше, підтримати – я їхав ні з чим. З невдачею, з соромом. Але їхав. Тоді, чиясь присутність біля тебе була важливішою за все.

Ти для мене якраз і є – сестрою по житті. Ідеальною сестрою – якої в мене не було. Весь 2012 – рік, особливо осінню – ти чи не єдина розбавляла мою депресію від огидної важкості на роботі (де ти стаєш ніким). Знала би ти (читай) як після невеликої переписки з тобою – я хотів все тобі віддати, навіть зробити своїм «душерозпорядником» після можливої смерті. Потім нам було не до один одного і чари розсіювалися.

Что в имени тебе моем?
Оно умрет, как шум печальный
Волны, плеснувшей в берег дальный,
Как звук ночной в лесу глухом.
Оно на памятном листке
Оставит мертвый след, подобный
Узору надписи надгробной
На непонятном языке.
Что в нем? Забытое давно
В волненьях новых и мятежных,
Твоей душе не даст оно
Воспоминаний чистых, нежных.
Но в день печали, в тишине,
Произнеси его тоскуя;
Скажи: есть память обо мне,
Есть в мире сердце, где живу я...
(с) А.С.Пушкин

Коли людина носить металюжні футболки - вона або любить ту групу, або просто металіст. Це мій унікальний випадок і життєвий досвід, коли я усвідомлюю що Марина – не ім’я, Марина – це подія. Марина – це світогляд. Носити, споживати, ділитися, майорити фетишами, якими вона ділиться з усіма: підносить Її, Марину, на рівень душевної моди, крутості; Марина – це Цілий світ. Як В одному Лейблі "Metallica" , "Depeche Mode", "Katatonia" і т.п. - ціла філософія та глибоке світоглядне підґрунтя - так і в імені твоєму.

Я не збираюся тебе на кісточки розкладати. Ти мені імпатійна – вся і суцільна. Ти пробивна. Ініціативна. Філософічна. Ти не помічаєш своєї власної мудрості, називаючи її «переляком», «йобнутістю», «бєшенством». Але я помітив певні ритми в твоєму мисленні, ритми – які притаманні течії зимовій і весняній. А є ще літній тип течії. Якщо займатися порівнюванням з твоїми ритмами – то заслуговує вірша. Але вірші *цензура* кому здалися, тобі тим паче.
Мене заділи слова. Я зрозумів це сьогодні. «А мне *цензура* що сказал Степан». Виходить – так буде завжди. І все, що рятуватиме наше спілкування – це її жіноча природа і моя ініціатива. Пишу і думаю – наскільки я протух в егоїзмі.
Влітку 2016-го. На мості я розповідав їй про те, як я мислю: вкладаю 4-5 різних відсилок чи контекстів, пластів інформації чи сенсів – і вкладаю їх в одне слово. Це середня складність думки. Частіше – 3-4 відсилки на одне речення.
А потім сфографував Марину на її прохання. Дрочити на неї – це навіть не святотатство – це марна справа, чого я і не збираюся робити. Завжди є суки, яким хочеться плюнути в лице, своєю квіткою.

_________________
V.Shevron


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Для чего я хочу писать Вам...
ПовідомленняДодано: 13/06/2017, 20:42 
Офлайн

З нами з: 15/04/2014, 18:24
Повідомлення: 139
Звідки: загально-український
НИТИ: СТЕБЕЛЯ

У меня для тебя секрет. Только не пересказывай его себе. Этот секрет – для нас.
Давеча, я слышала особый шум листвы. Будто, что-то летит или мягко ходит по ней. Я ощущала присутствие. Моя голова говорила что, не узнала в этом шуме никого и не видела ничего. Зато моё серце и душа, и дух – держали пред моими глазами твой образ: сердцу – желанный, душе – личный, духу – сродни.
Ночами – слушала свой организм, а утром – звуки пустоты и быта.

Уверенна, почти каждый человек, когда собирается к обеду – желает разделить его с другом. Мне, мало того, что – мало разделить лишь, мне – мало тебя; хлеб сущий – без тебя, всегда будет испечённым тестом, а еда – лишь названиями состава стола.
Но мне повезло. Я всегда, беседовала с тобою лиш за чаем, почти, друг: так мне воздержаться от желаний, воплотить свои желания, будет проще.

- Ты говорила о секрете. «?»
- Ты ещё помнишь… Я, кажись, проговорилась. Дело не в секрете – дело в твоём отношении к таким моментам.
Шеврон, ты хотел бы со мною погулять в лесу, сейчас например?
- Очень!
Хочу, погулять, с тобой, в лесу.
- Правда?! А не боишься, а? может я заведу тебя в заросли и сьем?
- Мурашек боюсь, а тебя – нет. И смотря, какой месяц – комаров немного. А так – да, давай погуляем!

С чего состоит растение? Каждый ребёнок назовёт примерное: с листьев, *цензура*, цветка или огромных веток, ствола.
А люди – такие же живые «растения». И все их части – важные, в своём множестве и отдельности, не важно насколько много в них деталей: бессчётно, как листвы или опрятные прямые линии черешков стебелей. А ещё – важны стволы деревьев, кустов или цветков (их стебеля).

ЛИНИИ: ПЛОДА

«Если бы ты жила где-то со мною (в одном городе) – ты была бы счастлива»
«Азазелло. Так меня никто ещё не называл. А ведь назвали же!»
«Если бы ты жила в одном городе (со мною) – твой хлеб был бы ХЛЕБОМ»
Что-такое зерно. Зерно – оно проростает. Зерно – это пшеница, рис, бобовое.
Зерно – клюют птицы. Все эти значения назвали бы дети.

Что такое зерно? Зерно – это белок, запас белка для построения организма.
Люди сеют зёрна. Сеют природные зёрна и сеют – свои. В людях достаточно белка.
Но лишь мужчина – может дать семена, а женщина – землю. Не говоря о сношениях, зёрна в людях бывают разные. Не говоря о духовном – любое семя можно взростить из любви. Любви в себя, в свои возможности. Материализация своих абстракций – это зерно слов, зерно мыслей, зерно намерений, зерно невыносимой печали, зерно грусти, зерно спокойствия, зерно присутствия.
Хорошее зерно – бродит, Плохое – сжирает плесень. Но даже она – имеет зёрна, которыми лечат, которыми очищают металлы, которыми пользуются алхимики и фатум. Так что – всё имеет свою корысть, в независимости от дальности наших перспектив и выдержки. Но наша корысть – в том, чтобы пользоваться ею и выбирать желаемое направление. Легкие пути – приносят беду и скуку. Страдания – окупаются счастием, пусть не долгим, но память о нём – остаётся в наших Сущностях и формирует их Познание. Познание – единственное рациональное зерно. В нём – всё.
«Познай себя». Познай свои пределы, свои качества, свои неудачи – сделай их золотом, личным.

_________________
V.Shevron


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Для чего я хочу писать Вам...
ПовідомленняДодано: 31/07/2017, 12:43 
Офлайн

З нами з: 15/04/2014, 18:24
Повідомлення: 139
Звідки: загально-український
ЧИСЛА

18 червня я ходив на міст оплакувати тишею закоханість. Вона не померла – вона злиняла, підставила і стала заїром. А 11 серпня – я так і не зміг… закохатися і вставити частинку себе в конструкцію твого бажання.

Називаю числа – але вони в різних роках. Називаю обставини та деталі – але вони про різних людей і мої сутності.

16 жовтня – я ходив з тобою на побачення, а тиждень тому – я напустив молочного туману в порожнину чиїхось уявлень. І нічого: уявлення розвіялися, голуби… А голуби сплять по ночам. Зате 7 березня я багато-кого зустрів.
Сьогодні – всі вони по різним сторонам розійшлися: по справам, по обставинам, по роботам, за мріями, до реалій.

31 липня – таке ж, наповнене напівсном та світлом літнього дня, як і той день травня, червня, коли моя справжня сумчанка наярювала мені і хотіла знову побачитися.

Сьогодні, 31 липня – гарний день, щоби зникнути. Що буде далі – байдуже. Себе не жалко. Жалко лише тих, серед кого я буду. Що шукаєш – не знайдеш. Чого бажаєш – те не хоче нас.

_________________
V.Shevron


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Для чего я хочу писать Вам...
ПовідомленняДодано: 25/10/2017, 17:36 
Офлайн

З нами з: 15/04/2014, 18:24
Повідомлення: 139
Звідки: загально-український
Ты не...
Ты не девушка, ты - даже не пацанка. У тебя есть груди, есть половые губы, вагина в промежности - но ты не замечаешь их, специально
Месячные. Они весят целых 2 кг, как ты говорила. Тебе не в прикол месячные, только они заставляют тебя "вспоминать" о своей женской природе.
Ты тупо игноришь желания окружающих тебя самцов, даже если тебе - это будет выгодно.
Ты не интересуешься собою, не разглядываешь себя, не изучаешь (скорее всего - ты уже изучала себя в детстве, но не увидев ничего полезного, не поняв себя совсем - забила).
Но есть в тебе одно злое НО.

Когда ты пробовала *цензура*, в меня также, и любить - у тебя выходило как-то не до конца. Хотя по-чувству влюблённности и чувству привязанности - тебе можно позавидовать другим девушкам. Но в сексе - ты всё разрушила, даже желая обратного - построить что-то. То ли я тебя не понял, то ли тебе нужна грубая ебАная сила, чтобы быть тебя об тумбочку и в впечатывать в пол/шкаф, подручную мебель (хотя тебе не нравится грубость). Ты говорила - вдома, тебя бывает, обижал твой родитель, спьяна (видать чувствовал беду и безсилие своего дочурного идеала в тебе).

Груди - ты прятала, даже от себя, тебе не интересно была их притягательность и игривость, их потенциал и нежность. До *цензура*. Но и до *цензура* тебе было тоже до *цензура*.
И, вот, будучи со мною, желая меня/или чтобы я желал тебя - ты ненавидела свои вагины и голые части тела: ненавидела своё открытое и ненавидела моё открытое, и всеми силами сдерживала это. Хорошо, что ты как-то не разорвала мою уздечку, когда я пытался вложить в твою руку мой суперчлен, давая тебе помастурбировать его, им (пусть и пряча его под одеялом, не показывая тебе наружу). С первых двух движений мне стало резко больно и опасно продолжать, сразу после моего предупреждения о боли ты отпрянула свою руку и обиделась на себя. Да, именно на себя, на свою безпомощность в сексе (ибо не могла совладать из своим отвращением над природой наготы.)
Тебя можно понять.

Если бы ты вдруг получила мужскую репродуктивную систему в своё пользование, ты бы ненавидела её, так же рьяно - как и мужчину/парня, рядом голого лежащего с тобою.
Прошло бы немного-мало времени, когда ты бы начала испытывать и унижать тот член и яички, что стали твоими, но до тех пор, пока не поймёшь - что боль причиняемая мужскому члену, паху - более неудобная и прямее - чем женскому паху, вагине (в основном вы её не испытуете, как таковой - внешней)
И как-то, ты попробуешь мастурбировать... и кончишь опьянев от ощущения первого раза ()но это не булет постоянно пьянить... так как впервые()
и когда, (я же потенциально всё это проговарива-пишу, как допустимость, теория) ты пройдёшь через это всё - тогда и простишь себя, свою ненавитсть к своей наготе и эротизме, приймешь как данное, быть можешь - начнешь искать сексу - с теми -кто желает его с тобой, с кем ты желала: будешь желать и искать его и моменты к нему искренне, с отдачей, для наслаждения а не мук и страха...

_________________
V.Shevron


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Для чего я хочу писать Вам...
ПовідомленняДодано: 01/11/2017, 22:29 
Офлайн

З нами з: 15/04/2014, 18:24
Повідомлення: 139
Звідки: загально-український
ПОЧАТОК ОСНОВНОЇ ІСТОРІЇ БЛОНДІ
Зображення
Ім’я їй дамо Блонді. Це і прикмета і називне ім’я заодно.
Її я знав погано, не досконало, але більше як одну із студенток, сусідку по гуртожитку, і доволі своєрідну дівчину, трохи бідова (в усіх сенсах), але в цьому і шик.
Ми часто бачилися. Наше знайомство було стихійне, не вимушене і лагідне, без казусів і непорозумінь.

Літо 2011-го. Червень. День був приємним, не спекотним. Наближався вечір
Ми з Б. гуляли по місцевому мкр-ні.
Вона мене давно цікавила як пара, як дівчина. Я все хотів знайти привід для тісного побачення тет-а-тет. І він знайшовся, випадково.

Все було просто наскільки – як пройтися по вулиці.
Ми гуляли по вулиці, не спішучи. По дорозі з магазину, додомки,
Щось говорили про своє. І серед розмови я прийняв для себе рішення – я хочу заполучити її. Я хочу її і за получу. Відразу запропонував умови мого нового плану.
- в мене є план як провести добре вечір
- який?
- Давай знімемо квартиру і там проведемо ніч разом?
- Давай, а в тебе є за що?
- Є.
- А шо ми будемо там робити? (її внутрішня розвідка, походу була на чеку, але і внутрішня халява – теж не дрімала)
- Купиво пива, чи вина, з наїдками – і до утра. Я понімаю, що всю ніч жерти пиво не будем, але по-ходу – розберемося, гаразд?
- Гаразд! – сказала Бл. Помітно повеселівши (все таки її внутрішня халява була за мене)
- Тоді я зараз позвоню, запитаю чи вільна квартира.
І тут вся суть моєї драми. Внутрішньо, я не хотів такого швидкого розвитку подій, бо знав, що Блонді мені скорше всього не дасть. І тому сподівався, що квартира буде зайнята. Але фіга.
Хазяйка по-імені Наташа сказала, що все свободо, вона буде рада здати нам хату.
Детальніше вона розкаже що і як коли ми прийдемо на адресу.
«Блін!» - подумалося мені, але ж треба було йти вперед, довести Блонді до переможного ахання.

Ось і настав вечір, пиво, кока-кола, вільна квартира і закуски. Як бонус – я взяв якісь солодощі і грам 200 цукерок «ромашка», які я терпіти не міг, а вона –любила, для неї.
За любов. За всьо, за то, за сьо…вечір був прохолодний. Фіранка привідчинена.
Я почав наближати втілення своїх намірів. Беру і скидаю футболку: в кухні, де ми випивали, перед нею
- Що ти робиш? – запитала Бл., гостро дивлячися на злітаючу з мене футболку.
- Скинув, жарко стало (Блонді все ж не спускала з мого тіла погляд, щось обдумуючи)
- Ааа.. Буває! - Відповіла.
- А ти не не хочеш?
- Мені й так добре.
- Ну дивись…

Пивно-закусочні продукти закінчилися. Я вирішив продовжити і перезатаритися.
Вона погодилася. Сходили в магазин і взяли іще того, сього.
Легковірно я залишив більшість речей в квартирі, окрім гаманця і ключів з електронним замком до дверей під’їзду.
І він заклинив!
Прийшлося палкою стукати по сусідньому вікну, щоби хтось відчинив.
Через 10-15 хв. ми таки зайшли, я зарядився адреналіном, вона кумедним настроєм, бо була умніша – і думала злиняти відразу після другої закупки, але я Її вламав залишитися.
Напевно вона вже здогадувалася про мої плани на неї.

Сцена кохання того разу не вдалася. Єдине, що вона дала із себе зняти – це шкарпетки. Я то був після ванний – гарячий, в спідньому (благо, своїми красотами вирішив Блонді не лякати, без підготовки і взаємного досвіду). Хоча вона і залишилася зі мною в ту ніч, напевно, знаючи що і до чого я веду всі ці квартирні теми і буханку – проте завадила собі і мені зайнятися коханням.
Я впевнений, що вона хотіла, але не було тої іскри, яку вона чекала, не було особливого випадку, який зводить людей до обіймів, а тіла в секс.
Але зовсім не картаюся за той неуспіх. Адже знав, що так може бути з нею, вже тоді. І – було ж.

Ось і допита остання пляшка «бульдога» (кока-кола з вином чи пивом, не пам’ятаю, не знаю). Пізно. Час ночі. Ми, втомлені, разом заходимо в спальну кімнату.
- Ну, що – треба відпочивати вже! – Стверджуючи константую я Бл.
- Ага, согласна.
Заходимо, вмикаю світло, поправляю ліжко чи застилаю його постільним.
Вона стоїть поруч, у блузі, в джинсах, ніяково і втомлено, зажурено.
Я і досі без футболки. Раптово роблю навмисний поворот в її сторону, охоплюю її в обійми… Бл. починає пручатися
- Неее треба, Ш.!
- Але чому, мила?! – майже розчулено,- авлено питаю її, притискаючи її до себе, до поцілунку…
- Це все не так як ти думаєш, я не бачу тебе своїм хлопцем…
- …???

Шеврон відпустив Бл, занімів. Сів на окрайці ліжка. «Знав – і все одно офігєл».
Печаль.
Ти щось іще говорила, а я був розчарований. Палкість моя не зникла, моє бажання не було взаємним, ні по згоді, ні по-умовчанню, ні по мовчазній безвідмовності.
Алкоголь не допоміг. На той час Бл. бухала не хіло. Півторашка пива – і досі для неї той «один стаканчик розради», що для кожного, щось своє: пляшка берміксу, пива, стопа рік, чвертка чи будь-що подібне, а може – й чефір, кава…
І ось ти прилягла, гордо ввіткнувшись подушкою в лице (а-ля Васіліса Єгоровна, сабж Подерев’янського ), щоби забутися від всього щойно пережитого тобою конфузу, щоби заховатися від мене.

Я вимкнув світло, проте на вулиці (а це був перший поверх мого знакового і любимого поневолі мікр-ну) – було достатньо освітлення, щоби страждати в видноті. Ну що ж… Не довго думаючи, я роздягся, скинув і труси.
«Ти мені не дала. Так. Але – я тебе оскверню своїм еротизмом, вже – поневолі, вже – постфактум, навіть якщо ти сховаєшся за всіма у світі подушками»
Я почав мастурбувати, солодко, ерогенно, пафосно, вигинаючися і сіпаючися: вкладав в кожен рух «взад-вперед» все своє розчарування і невдоволеність, вкладав і свою природню палкість, своє людське чоловіче бажання – бажати тебе, заполучити тебе. «Не заполучу – так доторкнуся еросом до тебе!»
Вона не бачила, Вона лише чула скрипи, рухи, вібрації і гру тіней.
А Ш. мастурбував на неї, перед нею, прямісінько на її зашийок (а вона продовжує лежати лицем в подушку, ледь прикрита одіялом, щоправда одягнена), до неї і над нею: босими ступнями, вимазаних об пил на брудному килимі та ледь митому двп, ставав на ліжко, весь оголений, весь в тремтінні, в еротичній злісті; мастурбація – як помста, як вилитий на підлогу нез’їдений сальний борщ.
Виверження настало успішно. Пістолетом, розпалений пеніс вистрілив білками над тобою, в сторону килима під стіною, частково оросивши твій, загорнутий в ковдру, стан (тобто обкінчено було саме одіяло, а не ти). Якби подібне сталося через рік-два чи навпаки – раніше, я би кінчив тобі на потилицю.

Бл. заснула, принаймні намагалася заснути під звуки моїх шарудінь, поскрипування ліжка та підлоги. З цим я кінчив. І ще близько години намагався розпалити її, пестячи…але вона відкинула всі мої спроби, промимривши заспокоїтися.
«Ну й нехай! – З відчуттям фіаско, обіженості та зрадливості гуділо, боліло в думках. - Але все одно я її отримаю всю, рано чи пізно!».

Ранок. Гроші хазяйці я вирішив не віддавати. Не зажав. В мене сталася невдача.
І винна була вона, Наталія. Якби вона відмовила в квартирі на ніч гледячи – Я, Блонді, Наталія – не знали би того дискомфорту і психічного безпорядку з цією ситуацією. Ці події сталися би іншим разом, не так нагло, не так суворо. Я не люблю обтирати те, що загуло. Йдемо далі.

Ранок. Ми з Бл. повернулися разом в гуртожиток. Їхали в тролейбусі. Всю дорогу Бл. хитро дивилася на мене і щось прожовувала в своїх думках, принаймні – архівувала враження. Приїхали. Я віддав її цукерки їй же (ціла жменяра ромашок) і попрощався.

Кінець Початку.

ЗАМІТКА: Насправді могла бути зима, а не літо, тому, пригадується мені – замок і замерз.
Зображення
2016-07-20


ПСЕВДОПРОДОВЖЕННЯ: Після того випадку з недоудовлєтворєнієм, Блонді перестала шукать встрєч зі мною, всяческі морозилася і тікала при зустрічі «по справам» (ага, аякже, скорчив я ухмілку… Ну та ладно. То природньо).
Спустя пару місяців, вже після канікул – наше общеніє вернулося в попередню колію. Напевно вона перша оговталася від переляку, проковтнула… свою неприязнь і стала – СТАЛА САМА ШУКАТИ ПРИВОДУ БУТИ ЗІ МНОЮ, Карл!

ПРОДОВЖЕННЯ В НОВІЙ ЧАСТИНІ.

дописано та виправлено

_________________
V.Shevron


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Для чего я хочу писать Вам...
ПовідомленняДодано: 03/11/2017, 22:46 
Офлайн

З нами з: 15/04/2014, 18:24
Повідомлення: 139
Звідки: загально-український
ДРОВА ДЛЯ ПЛЕЄРУ.

Я вдома. Тут немає інтернету. Тому я – пишу, не часто – але вдало.
От слухаю Лед Зеплін, і пригадав собі і вам розкажу, що з літа 2012-го – я вдало поєднав їх музику і вельми цікаве тривале по часу заняття.

До їх музики мене приловчили два фактори: диск з альбомом кращих пісень Роберта Планта, офіційне студійне видання (звісно, скачане в інеті) і… Яна, моя бойова подруга, в ті роки.
Ну за диск – там все ясно: послухав Планта, закортілося більше… А Яна підсаджувала мене на Лед Зеплін повільно, не прямо – а через кіносеанси.
Переглядаючи з нею, за компанію СВЕРХЕСТЕСТВЕННОЕ в нетрях гуртожитку і глибин ночей – мені весь час мелькала «проморекламка», на неї мені також вказувала і Яна. А саме – футболка, яку ледь не всі серії проносив герой Дін з написом-емблемою групи.

Щодо диску. Компіляція, що мені записали – містила зріз пісень за всі роки сольної діяльності Планта, про якого я раніше – ні слухом, ні духом.
Багато речей в моєму приватному світі пізнання сталося за 2011-2012-ий.
І завжди під супровід цього альбому.
Я його слухав в Вінниці, я його слухав на Буковині, я його слухав в Києві, слухав в Сумах, в Полтаві…скрізь де бував – там і слухав…в Переяславі – теж слухав.
І коли настав час виїзжати з гуртожитку в 2011-му – слухав цей альбом.
Було без 15-ти 6-ть. Небо було затягнуте післягрозовими хмарами, після тривалого проходження МКС (Мезо-Конвективної довготривалої грозової Системи). Я виїзджав із Сум, в навушниках – Плант. За «Кругом» є особлива зона, на полях: де наяву видно, як хмари пливуть по полю. Ті самі що і на небі – тільки по полю. І це не пар. І ось я їду на задньому сидінні маршрутки (самому масажному і м’якішому), дивлюся на ці дивовижні літаючі низькі хмари, весь в смутку через розлуку з подругою по інтернету, яка дала мені більше мотивів для пізнання – аніж ці 4 роки в універі. Адже вдома інтернету немає.(

Поки тривала вступна кампанія вступу на 5 курс і літо – я літував. Гриби того року з’явилися дуже рано. З кінця травня.
І як ви розумієте, моїм «цікавим довготривалим заняттям – було збирання грибів».
Недалеко від мене є чудовий недоліс, пролісок, узлісся. Там великий ставок. І під ставком – цей лісочок, куди я ходжу відпочити душевно і де люблю…обожнюю збирати гриби, шукати їх.
Всім би таки місць, як у мене. Всі 4 декади – красиво! А з квітня по Жовтень – очей не відвести! Лише жити. Але там – місце відносно-прохідне. тому не поживеш. Хоча колись і хати стояли, козацькі.

По-суті. А конкретно, на Лед Зеплін я перейшов завдяки одній із сольних пісень Планта, неймовірно важкої, філософічної і концептуальної по своїм якостям.
Як потім я вияснив, цю пісню музикант написав і планував вмістити в майбутній альбом Лед Зеплін, але після смерті їх баранбанщика в 1981 році, – гурт розпався і канув в нікуди. «Slow Dancer». Вона продовжує лінію головних тем попередніх альбомів ’75-го - 06 Kashmir і ’76-го – 01. Achilles Last Stand

І я все літо 2011-го і 2012-го частково – ходив по тому лісу і збирав гриби під музику Лед Зеплін, слухав ті альбоми які полюбив. «1975 Physical Graffiti» і 1973 «House Of The Holy» - основні любимі, і «1979 In Through The Out Door» та «1969 II» - не основні.
Влітку 2012-го по гриби я ходив з музикою в вухах: КИШ, де були вибрані пісні про маніяка, садиста та вбивць. Симпатично.
Зображення
2016-12-13

*ця світлина-постер із Робертом Плантом тут не спроста. вона в мене з 2011-го вона значима, я і теми моїх натхнень , як і музи як і мої таргани

_________________
V.Shevron


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Для чего я хочу писать Вам...
ПовідомленняДодано: 08/11/2017, 11:15 
Офлайн

З нами з: 15/04/2014, 18:24
Повідомлення: 139
Звідки: загально-український
Піт і кантрі малого пацана

Років в 9-10, в мене була касета Металліки: Load та ReLoad, 1998-’99-ий.
Зимовими вечорами я ставав перед напівдзеркальними дверцятами свого шкафчику та уявляв, що граю на уявній бас-гітарі пісні із ReLoadу.
Так грав, аж ноги потіли, сильно. І мої тапочки були дуже вогкі від цього. Мене це турбувало, але пограти свої улюблені пісні в такт із групою/касетою – турбувало і захоплювало дужче.
Я старався не шуміти, але моя динаміка і тупцювання по кімнаті часто турбувала мого батька, бо то трохи – не є нормальним чи спокійним процесом.
Вдень, я натягував на ручки шухляди резинку, або дві – і продовжував грати на басу: вже без тупцювань, але зі своїм яким-не-яким звуком, який видавало бренькання по «струнам резинки».
Пізніше, я навіть придумував на ніч, перед сном – свою уявну книгу, історію свого успіху. Це була містична закрутка в якій було лише 8 ролей – я вміщував туди лише тих, хто здавався мені важливим.
І в тій історії я мав свою групу, яка грала в тому же дусі, як альбоми Металліки «Load», «ReLoad». Книгу я «написав» - нафантазував, історія завершилася. Хоча потім було продовження – 2 книга-фантазія. Та й вона була завершеною, невдовзі.
Металліка до 2005-го року - була для мене всім. Моя містерія.
Ну от подобалося – і все. І пісні я слухав по-своєму, відчував їх по-своєму.
Дуже... Хоча – це вже окрема тема розповіді.
Розповіді, про моменти, які викликала в мене окрема важлива пісня, в концепті альбому і не тільки. Якось іншим разом.
Придумав та обіцяв в липні, що напишу історію з даною назвою – виконав, до кінця року.
Всіх з старим місяцем!
Зображення

_________________
V.Shevron


Догори
 Профіль  
 
Відображати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 30 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1, 2, 3

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  
Powered by phpBB® Forum Software © phpBB Group
Український переклад © 2005-2011 Українська підтримка phpBB