Відправити свій текст твору
Сьогодні: 23/08/2017, 05:01

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]



Створити нову тему Відповісти  [ 26 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1, 2, 3
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Re: Для чего я хочу писать Вам...
ПовідомленняДодано: 24/12/2016, 16:16 
Офлайн

З нами з: 15/04/2014, 18:24
Повідомлення: 87
Звідки: загально-український
«ХАЛИ-ГАЛИ»/ВАРЕНА КРОПИВА.

[Ця історія матиме характер напів-видуманий, напів-серйозний, напів-написаний, напів-авторський. Єдина ціль цього твору – не написати про когось, не написати історію, а списати всі свої відчуття, до яких так тягнуся, всі межі думок, взаємних і сліпих дотиків]

ДИСКЛЕЙМЕР: ніхуя я не прозаїк. Мене дико зайобують всі художні форми і прийоми і застосовую я їх – взагалі не застосовую. Все що пишеться, пишеться спонтанно. Я не вмію писати прозу і цим горджуся. Я бавлюся нею. Я не збираюся писати всю правду. А лише ту – яка поетична. Дякую за непоніманіє.

Епіграф:

- Снял бы ты рубашку.
- Что?..
- Снимаем! Сни-ма-ем! Давай, приступил!
- Ееее…Хотя это и удобная кровать…
- Целуй!
- По-моему это не…
- Целуууй! Тискай давай! (с) Поллитровая Мышь

Зустрічалися ми рідше, ніж стаються дива.
Галя. Вона обожнює хрущі, вона обожнює сатиричну прозу, вона тягнеться до реальностей життя так – як воно тягнеться до неї: обсирає його казуси в своїй прозі; як кіт, що обдирає штори – так і вона проходить свої бойові і різні деньки гордо, обіжено, радісно і самовдоволено. А хулі, сенсу тоді від нього?!

…Я тебе хочу. Я захотів тебе не так давно насправді, з літа 2016 – з червня. Але намір втілити це бажання – з’явилося одним тихим днем листопада, може 25-го. Пофігу.
Ні, я не фантазував нашу злуку, пози та варіації в своїй голові. Я не посвячував тобі вірші. Адже ті, кому я посвятив вірші – сексуально бажанні мною, або констатація факту, що я з ними кохався.
Звісно я переживав. Тому цілий тиждень на душі була тривога і страх розчарування: «не було і не буде» - такі речі *цензура* душу поета.
Ми зустрілися, ми гуляли. Зазвичай – я базікаю дуже багато про різне. Тупості та само похвали, або компліменти. Я впевнений, що ти помітила: «Щось він надто скромний і тихий…Хм».
Сама більша незручність і випробування удачі, для мене як для чоловіка – це при дамі, бажаній дамі, дамі, яку я хочу, яка лише інтуїтивно відчуває до чого все котиться (до ліжка), але лаштує умну непонімаючу і непідозрюючунічого дурочку – подзвонити арендатору і зняти квартиру НА НІЧ. Особливо мене вставляє процес, коли тогуєшся за 20 чи 50 грн, а дівчина вся хуєєт і не знає, як буть: красніть, тікать, чи розкрити всю тайну майбутньої ночі. Зате, як тільки вона чує, що на квартирі буде ахуєнна ванна, *цензура* кровать і нам можна шуміти і даже купити що хочеш – зразу кажуть «да» і даже помагають торгуватися далі, як американці після висадки на Іво-Дзіму, висадилися – значить наше.

Наступна точка нашої Іво-дзіми, де ми висаджувалися – був чудовненький магазик, недалеко від квартири. В якому ми зробили 2 маштабні «висадки»

Вино, вино, пиво, вино, пиво, вино…
Друзями зустрілися ми в з’ємній однокімнатці. Наші почуття один до одного не були відкритими назустріч. Лише симпатії, довіра і багато-пребагато імпресій, симпатій.
Чесно? Я ПАЛКО Хотів тебе.
Чесно? Я знав, що ти ХОТІЛА мене теж. Ну знав! Але наскільки палко чи не палко – не знав. Зараз, вважаю – що не палко.
Не знаю чим я заслужив твою Посвяту мене в Своє тіло. Але ти знаєш. Галя.

Вино, Агата Кристи, твоя щира і доброп’яна увага до мене. Галя і сама переживала: чи не злякає вона мене – СОБОЮ, вона не знала який я – лише вірила в мою сексуальність, в мій збочинський мотив.

Я впевнений, багато про мою сексуальність ти дізналася з моїх творів.
Я щось читаю, показую на ноуті фото, розповідаю, Галя годує мене з рук. Ми п’ємо 4 пляшку вина. Північ, я вже поволі починаю тремтіти, від збудження психіки… Чи вийде в Нас?.. Чи вона захоче мене?..
Після півночі дистанція між нами стала зменшуватися, тепер ми сидимо не в різну – а тісно один до одного, на ліжку.
Ти взяла мене за руку, почала гладити, а я – пестити твої пальці. Запросила до танцю. Своєрідний, спонтанний танець під пісні Агаты Кристи.
Ми танцюємо як хочемо, легко обіймаючися і веселимося; тоді ти знову всадила мене на ліжко, знову ми випили вина і я поцілував твою протягнуту долонь…
- ти поцілував мою руку? – обережно і злегка здивовано запитуєш.
- Так, - спокійно і впевнено відповідаю.
- Цілуй її ще!!!
І я цілую долонь, твою ніжну шкіру по всій правій руці, доходжу до плеча, трішки там цьомаю… шию… забувши про всі свої анти амбіції ти сміливо припала на зустріч моєму поцілунку, спіймавши його як авто-навігатор космольоту – зустрічний шлюз *цензура*.
В один порив, ми цілуємося в губи. Вперше. Пробні мотиви. Ліжко допомогло нам звалитися в тривалому поцілунку-присмаку.
Галя, через декілька митей:
- ми тілько шо поцілувалися? (в тебе був такий вираз обличчя, наче ти сама собі не вірила, що ти поцілувалася зі сво…(за одну мить до «свого») Шевроном.
- Да.
Перекур на кухні. Ти палиш і дивишся на мене так, наче кицька, яка спіймала мишу, придушила і пішла в сторону подумати – про те як вона буде нею гратися і як це буде азартно.
Я весь наче занімів, бо це вже був інший я – Игрок Достоевського. «Ну ось все сталося…що далі?..» - ці питання могли прозвучати в моїй голові, але замість них в ній була якась сірість, як туман.
Потім ти взяла сумку-косметичку і пішла в ванну, по дорозі сказавши, що світло лучше виключить. Я вирішив діяти. Скинув шкарпетки, скинув труси, а потім надів штани поверх голого тазу. Але мій прутень пручався затримував мене. Ледь всигнувши застебнути пувицю на штанях, як ти вже зайшла. Світло вже було вимкнене, і здається, ти поміла чим я займаюся (труси серед кімнати, а я спиною до тебе – відфутболив в куток при тобі). Зі своєю загадковою усмішкою підійшла і знову почала трішки танцювати, але вже в обнімку.
Через трішки ми перейшли до ліжка де я напросто почав тебе цілувати, ти впала на ліжко з жестом – «я готова. Бери мене. Займайся зі мною сексом!»…

По факту – чоловіки занадто хваляться наближенням свого оргазму, зловживають фразою «я зараз кінчу». На мою думку – варто говорити про все, окрім свого оргазму. Він має відчуватися, відчуватися несподівано, дивувати. Якщо під час взаємного злучення, партнери мають відчувати один одного – то я не надто відчував навіть себе. Вино працювало справно, а пеніс сяк-так: форма є, об’єму бракує.
Що ранку, я ношу на собі частинку тебе. Буває сиджу Вконтактє і мені ввижається запах твоїх вагіналій, запас твоїх соків – а по ночам і їх присмак. А потім, примарно починаю сіпатися наче з оргазму; мій таз поринає в автономне життя вже забутої ночі.
З тобою мені вдалося багато, я частково насолодився тобою, але не запам’ятав твою присутність зі мною. Мені нічого не здавалося, я не порівнюю нас, тебе ні з ким.

Ти – своя.
Груди. Перси твоїх грудей – вони вишукані. Рідко розумієш, які груди ти шукаєш в жінці. Завжди думаєш – що «ВИДНІ». Побачивши твої груди – я закохався в них. В них не було зайвого, вони були тендітні і світлі. Правильна форма сосків, не високі долі: ці груди – мрія поета, художника. Це такі правильні ідеальні перса, які доповнюють красу тіла, а не компенсують. В них була не сексуальність, а еротичність, поезія. Часто, на холоді – груди стають пружніші, менші, соски – твердіші, зіщулені. Твої ж – епічно ідеальні, в теплі і в холоді, соски – чутливі і виразні, завжди.
* * *

Всі мене жаліють. Це суспільний діагноз жіноцтва щодо мене. Напевно і ти будеш серед Них.
Я впевнений – що для тебе я вигляджу чимось диким, меланхолійним і надто добрим, чутливим (зазвичай такі ярлики мені вбачають), але ти не як інші.
Більше правди – ти більш схожа на мене, аніж на інших типажів своїх байок.
Хоча жіночої сексуальності тобі не відбирати, як і життєвого досвіду.

Я ОДНОЗНАЧНО ВПЕВНЕНИЙ, що ти довго вирішувала в собі – Брати мене чи ні. І все ж – вирішила Взяти. Вже після твого від’їзду, я міркував над цим. Ти все знала. Все зрозуміла з самого мого першого листа-запрошення.
Я нахвалюю тебе, мила. Ти вирішила Взяти мене, покорити ЦЮ ціль. Може тобі було й жаль мене, як друга, бо як знати – чи я не закохаюся в тебе, як в інших і, що найгірше, чи не стану приручати тебе не усвідомлюючи свого снобізму і туману від сплеску ендорфінів.
Ні. Я забив *цензура* на це. Я користний корисний друг. А ти – по́друга.
Ну ось, ти завоювала мене. Я – тебе. Йдемо далі, прогресувати. Ми ж обоє дибільнуті, відносно стандартів. Нам потрібні нові цілі. Поки нові стихії не почали бити – треба покласти їх, і готувати нове бачення на всю нову хуєту, яка – в принципі, буде до *цензура* тобі і мені (окремо). Але з ціллю можна поламати більше стереотипів, більше змогти.

Залишилося 4 роки – і ми зможемо йти в інші світи. Якщо буде потреба.
З часу нашого знайомства – минуло теж 4 роки.
З часу нашого побачення влітку минуло 3 місяці
Далі – іще менше пройде. А потім – нічого.

_________________
V.Shevron


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Для чего я хочу писать Вам...
ПовідомленняДодано: 30/12/2016, 13:05 
Офлайн

З нами з: 15/04/2014, 18:24
Повідомлення: 87
Звідки: загально-український
Моя постороння оцінка

«А про штучний ентузіазм - то взагалі окрема розмова. Ти живеш не у свій час, тому тобі тут так *цензура*. І справді ж – *цензура*, бо ти не маєш місця у цьому світі, і ніколи може й не знайдеш. Поезія лишиться, колись будуть тебе читати, дрочити на історію життя, кіно даже знімуть. Але то – таке знущання над душами, яким так і не знайшлося місця серед живих людей. Тільки смерть заспокоїть і все виправдає.».
Через день, після написаного, я усвідомив. Я усвідомив, що в ті хвилини, Ти промовляла до мене віщими *цензура* і крижаними словами як Элронд (Владыка Ривенделл), з «Властелина Колец», своїй дочці Арвен, вмовляючи покинути Середзем’я, щоби жити вічно.
(Элронд): - Арвен, пора. Корабли отходят в Валинор. Пойдём пока не поздно.
(Арвен): - Зачем ты говоришь это?
- Он уже не вернётся. Зачем томиться здесь, когда нет надежды?
- Надежда ещё есть.
- Если Арагорн уцелеет в этой войне, вы всё равно разлучитесь. Пусть Саурона уничтожат и Арагорн станет королём и сбудутся все твои надежды, но тебе всё равно придётся вкусить горечь смертной жизни. От меча или от медленной старости Арагорн умрёт. И ты не найдёшь утешения, ничто не умолит боль этой утраты. Он встретит смерть, воплощая величие короля людей, увенчанный славой, которая не померкнет до последнего дня существования мира. Но ты, моя дочь, будешь влачить свою долю во мраке и сомнениях, которые накроют тебя неожиданно как зимние сумерки. Здесь ты будешь жить обручённая со своим горем под сенью увядающих деревьев, пока мир не изменится и твоя бесконечно долгая жизнь не угаснет. Арвен... Здесь для тебя нет ничего, только смерть. А меня ты совсем не любишь?
- Люблю, отец!

Знаєш. А я романтик по-суті своїй. Знаєш. Але який з моїх образів ти плекаєш, кого так довго – аж 4 роки видивлялася – не знаю. І картати космос я не збираюся.
Тоді, в 2012-му – я був не такий свідомий як зараз. Я був повний релігійних думок, своєрідної християнської думки. Хоча це не завадило моїй Сумчанці приборкати мене, насадити себе на мене. Вона напросто не звертала уваги на сміття в моїй голові, наче знаючи – що з часом воно вивітриться. Вивітрилося. І ти трапилася мені в той момент, коли в моїй буденній свідомості залишилася його жалюгідні крихти, як рештки отруйної сажі на банках Нескафе. Якщо мій дух – ця банка, то замість православІя, я став вкладати в неї «Гілозоїзм», «Тетралогію», «Голографічий Всесвіт, Майкла Талбота», «Ноннессединаміку»… Я почав діяти інакше. Інтуїтивно. І я – обновився.

Коли мені прийшло повідомлення від Аліки: я знать-не знав, що то буде, кому і нащо; я був трішки ракуватий, невпевнений в своїх діях. Знаєш, я примінив до ситуації «допомогти хорошій дівчині» - один єдиний прийом, фішку, ним користувався з першого курсу навчання.
Любою ціною – вставити своє слово, свої «5 копійок», вирізнитися. Так я *цензура* бали і репутацію дивакуватості. Моє сумління говорить зараз – що мені має бути соромно. За таку дурастіку. Але – я вбив совість, як Дарвін – Бога.

Мені рідко щастить з обслуговуванням райдера по життю. Саме тому я і йду на риск та проти логіки. «Звісно, я хочу допомогти хорошій дівчині!» - байдуже що я не маю нічого в запасі і мені всі відмовляють в допомозі (я й сам такий). Як говориться в вашому любимому фільмі «Пролетая над гнездом кукушки», люди:
- Но я хотя бы пытался!
Винагорода – не тому хто може, а тому – хто хоче! Хоча я досі чмошник для всіх.
Нічого. Я не жалію ні за що. Ні за яку вину, ні за яку невдачу чи помилку. Вони неприємні – але не більше. Сестро. Коли я їхав, щоби зустрітися з тобою вперше, підтримати – я їхав ні з чим. З невдачею, з соромом. Але їхав. Тоді, чиясь присутність біля тебе була важливішою за все.

Ти для мене якраз і є – сестрою по житті. Ідеальною сестрою – якої в мене не було. Весь 2012 – рік, особливо осінню – ти чи не єдина розбавляла мою депресію від огидної важкості на роботі (де ти стаєш ніким). Знала би ти (читай) як після невеликої переписки з тобою – я хотів все тобі віддати, навіть зробити своїм «душерозпорядником» після можливої смерті. Потім нам було не до один одного і чари розсіювалися.

Что в имени тебе моем?
Оно умрет, как шум печальный
Волны, плеснувшей в берег дальный,
Как звук ночной в лесу глухом.

Оно на памятном листке
Оставит мертвый след, подобный
Узору надписи надгробной
На непонятном языке.

Что в нем? Забытое давно
В волненьях новых и мятежных,
Твоей душе не даст оно
Воспоминаний чистых, нежных.

Но в день печали, в тишине,
Произнеси его тоскуя;
Скажи: есть память обо мне,
Есть в мире сердце, где живу я...
(с) А.С.Пушкин
Коли людина носить металюжні футболки - вона або любить ту групу, або просто металіст. Це мій унікальний випадок і життєвий досвід, коли я усвідомлюю що Марина – не ім’я, Марина – це подія. Марина – це світогляд. Носити, споживати, ділитися, майорити фетишами, якими вона ділиться з усіма: підносить Її, Марину, на рівень душевної моди, крутості; Марина - це Цілий світ. Як В одному Лейблі "Metallica" , "Depeche Mode", "Katatonia" і т.п. - ціла філософія та глибоке світоглядне підґрунтя - так і в імені твоєму.

Я не збираюся тебе на кісточки розкладати. Ти мені імпатійна – вся і суцільна. Ти пробивна. Ініціативна. Філософічна. Ти не помічаєш своєї власної мудрості, називаючи її «переляком», «йобнутістю», «бєшенством». Але я помітив певні ритми в твоєму мисленні, ритми – які притаманні течії зимовій і весняній. А є ще літній тип течії. Якщо займатися порівнюванням з твоїми ритмами – то заслуговує вірша. Але вірші *цензура* кому здалися, тобі тим паче.

Мене заділи слова. Я зрозумів це сьогодні. «А мне *цензура* що сказал Степан». Виходить – так буде завжди. І все, що рятуватиме наше спілкування – це її жіноча природа і моя ініціатива. Пишу і думаю – наскільки я протух в егоїзмі.

Влітку 2016-го. На мості я розповідав їй про те, як я мислю: вкладаю 4-5 різних відсилок чи контекстів, пластів інформації чи сенсів – і вкладаю їх в одне слово. Це середня складність думки. Частіше – 3-4 відсилки на одне речення.

А потім сфографував Марину на її прохання. Дрочити на неї – це навіть не святотатство – це марна справа, чого я і не збираюся робити. Завжди є суки, яким хочеться плюнути в лице, своєю квіткою.

_________________
V.Shevron


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Для чего я хочу писать Вам...
ПовідомленняДодано: 11/03/2017, 23:45 
Офлайн

З нами з: 15/04/2014, 18:24
Повідомлення: 87
Звідки: загально-український
Сьогодні за вечерею, згадалося ненароком про одного літнього чоловіка, з яким я мав честь та нагоду познайомитися.

Це було по дорозі до бабусі в Луганськ (область).
Я їхав з мамою потягом Кременчуг-Дебальцево. 2004-ий.
З цим чоловіком ми сиділи в одному плацкарті.
Він познайомився з нами, хоча розмовляв більше - зі мною, мамі не хотілося з ним спілкуватися, хоча він був дуже добрим та вічливим.

Василь-Юрій Кривень.
- Яким же іменем вас краще називати? - Запитав я його
- Можна Василь, так мене всі кличуть. Хоча Юрій - це в честь мого діда.

Як потім пан Василь розказав і показав - він був редактором газети. Їхав він ховати брата, десь під Дніпром; їхав він електричками і по максимум економними шляхами. Це був його 3-ій чи 4-ий пересадний потяг.
Виїхав Василь-Юрій зі Стрию, Львівської області, де і проживає і працює.

Він подарував мені примірник Газети, редактором якої він був. "ЗАГРАВА".
Було пізно. Мама сиділа і щось слухала по радіо (влаштоване в вагоні) і також нашу (мою) розмову з дідом Василем та ще й - Юрієм!
Потім, вона мені висловлювала свій подив від цього "діда" та хмикала моїй певній зацікавленості Ним.

Так. Це був дідусь. Років - за 80. Але дужий іще чоловік, з чудовими сивими козацькими вусами. Точніше, такими вусами - як їх носили посивілі від прожитого козаки-кобзарі.

Близько року-пів року до цього (їхав я в тривожному лютому 2004-го), я прочитав монографію, книгу про Нестора Махна - і він став моїм кумиром.
І от. Невзначай, Пан Василь розповідає про своїх бабусь, дідів і згадує дуже цікавий випадок про те, як Нестор Іванович Махно відплатив одному із своїх добровольців - за смерть доброго і невинного чоловіка, вбитого вайлуватим вояком. Вбитий чоловік - був братом його, В.-Ю. Кривеня, діда! Махно застрелив винуватця...

Так і закінчилося моє особисте пряме знайомство з Василем Кривенем.

Приїхавши додому, я через деякий час відкрив з ним листування. Спочатку написав листа в редакцію газети (але на ім'я В.-Ю. Кривень), а потім вже, з його першого листа-відповіді та прохання в ньому - став писати на його домашню адресу.

Чудовий чоловік, був пан Василь-Юрій!
Його листи - були насичені мудрістю, знанням, патріотизмом, мудрими висловами та наукою. Це були не листи - А спражні Есеї! Твори, зразки високого мистецтва написання листів!

Всього я маю їх 3. в останнє - пан Юрій подарував мені Листівку, стару, з богоматір'ю, не підписану. (І це якраз - ДОБРЕ). Далі листування обірвалося. Чи то я довго не писав. Чи то...

Як би не було - я Його знаю. Я знайомий з цим чоловіком. Сподіваюся, Він - зустрівся мені не випадково. Я збережу його листі поки зможу. Впевнений - якось особа Василя-Юрія Кривеня - стане значимою для когось іще, опісля мене.

_________________
V.Shevron


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Для чего я хочу писать Вам...
ПовідомленняДодано: 06/06/2017, 21:09 
Офлайн

З нами з: 15/04/2014, 18:24
Повідомлення: 87
Звідки: загально-український
«А про штучний ентузіазм - то взагалі окрема розмова. Ти живеш не у свій час, тому тобі тут так *цензура*. І справді ж – *цензура*, бо ти не маєш місця у цьому світі, і ніколи може й не знайдеш. Поезія лишиться, колись будуть тебе читати, дрочити на історію життя, кіно даже знімуть. Але то – таке знущання над душами, яким так і не знайшлося місця серед живих людей. Тільки смерть заспокоїть і все виправдає.».

Через день, після написаного, я усвідомив. Я усвідомив, що в ті хвилини, Ти промовляла до мене віщими *цензура* і крижаними словами як Элронд (Владыка Ривенделл), з «Властелина Колец», своїй дочці Арвен, вмовляючи покинути Середзем’я, щоби жити вічно.
(Элронд): - Арвен, пора. Корабли отходят в Валинор. Пойдём пока не поздно.
(Арвен): - Зачем ты говоришь это?
(Арвен): - Зачем ты говоришь это?
- Он уже не вернётся. Зачем томиться здесь, когда нет надежды?
- Надежда ещё есть.
- Если Арагорн уцелеет в этой войне, вы всё равно разлучитесь. Пусть Саурона уничтожат и Арагорн станет королём и сбудутся все твои надежды, но тебе всё равно придётся вкусить горечь смертной жизни. От меча или от медленной старости Арагорн умрёт. И ты не найдёшь утешения, ничто не умолит боль этой утраты. Он встретит смерть, воплощая величие короля людей, увенчанный славой, которая не померкнет до последнего дня существования мира. Но ты, моя дочь, будешь влачить свою долю во мраке и сомнениях, которые накроют тебя неожиданно как зимние сумерки. Здесь ты будешь жить обручённая со своим горем под сенью увядающих деревьев, пока мир не изменится и твоя бесконечно долгая жизнь не угаснет. Арвен... Здесь для тебя нет ничего, только смерть. А меня ты совсем не любишь?
- Люблю, отец!


Знаєш. А я романтик по-суті своїй. Знаєш. Але який з моїх образів ти плекаєш, кого так довго – аж 4 роки видивлялася – не знаю. І картати космос я не збираюся.
Тоді, в 2012-му – я був не такий свідомий як зараз. Я був повний релігійних думок, своєрідної християнської думки. Хоча це не завадило моїй Сумчанці приборкати мене, насадити себе на мене. Вона напросто не звертала уваги на сміття в моїй голові, наче знаючи – що з часом воно вивітриться. Вивітрилося. І ти трапилася мені в той момент, коли в моїй буденній свідомості залишилися його жалюгідні крихти, як рештки отруйної сажі на банках Нескафе. Якщо мій дух – ця банка, то замість православІя, я став вкладати в неї «Гілозоїзм», «Тетралогію», «Голографічий Всесвіт», Майкла Талбота, «Ноннессединаміку»… Я почав діяти інакше. Інтуїтивно. І я – обновився.

Коли мені прийшло повідомлення від Аліки: я знать-не знав, що то буде, кому і нащо; я був трішки ракуватий, невпевнений в своїх діях. Знаєш, я примінив до ситуації «допомогти хорошій дівчині» - один єдиний прийом, фішку, ним користувався з першого курсу навчання.
Любою ціною – вставити своє слово, свої «5 копійок», вирізнитися. Так я *цензура* бали і репутацію дивакуватості. Моє сумління говорить зараз – що мені має бути соромно. За таку дурастіку. Але – я вбив совість, як Дарвін – Бога.
Мені рідко щастить з обслуговуванням райдера по життю. Саме тому я і йду на риск та проти логіки. «Звісно, я хочу допомогти хорошій дівчині!» - байдуже що я не маю нічого в запасі і мені всі відмовляють в допомозі (я й сам такий). Як говориться в вашому любимому фільмі «Пролетая над гнездом кукушки», люди: «Но я хотя бы пытался!»
Винагорода – не тому хто може, а тому – хто хоче! Хоча я досі чмошник для всіх.
Нічого. Я не жалію ні за що. Ні за яку вину, ні за яку невдачу чи помилку. Вони неприємні – але не більше. Сестро. Коли я їхав, щоби зустрітися з тобою вперше, підтримати – я їхав ні з чим. З невдачею, з соромом. Але їхав. Тоді, чиясь присутність біля тебе була важливішою за все.

Ти для мене якраз і є – сестрою по житті. Ідеальною сестрою – якої в мене не було. Весь 2012 – рік, особливо осінню – ти чи не єдина розбавляла мою депресію від огидної важкості на роботі (де ти стаєш ніким). Знала би ти (читай) як після невеликої переписки з тобою – я хотів все тобі віддати, навіть зробити своїм «душерозпорядником» після можливої смерті. Потім нам було не до один одного і чари розсіювалися.

Что в имени тебе моем?
Оно умрет, как шум печальный
Волны, плеснувшей в берег дальный,
Как звук ночной в лесу глухом.
Оно на памятном листке
Оставит мертвый след, подобный
Узору надписи надгробной
На непонятном языке.
Что в нем? Забытое давно
В волненьях новых и мятежных,
Твоей душе не даст оно
Воспоминаний чистых, нежных.
Но в день печали, в тишине,
Произнеси его тоскуя;
Скажи: есть память обо мне,
Есть в мире сердце, где живу я...
(с) А.С.Пушкин

Коли людина носить металюжні футболки - вона або любить ту групу, або просто металіст. Це мій унікальний випадок і життєвий досвід, коли я усвідомлюю що Марина – не ім’я, Марина – це подія. Марина – це світогляд. Носити, споживати, ділитися, майорити фетишами, якими вона ділиться з усіма: підносить Її, Марину, на рівень душевної моди, крутості; Марина – це Цілий світ. Як В одному Лейблі "Metallica" , "Depeche Mode", "Katatonia" і т.п. - ціла філософія та глибоке світоглядне підґрунтя - так і в імені твоєму.

Я не збираюся тебе на кісточки розкладати. Ти мені імпатійна – вся і суцільна. Ти пробивна. Ініціативна. Філософічна. Ти не помічаєш своєї власної мудрості, називаючи її «переляком», «йобнутістю», «бєшенством». Але я помітив певні ритми в твоєму мисленні, ритми – які притаманні течії зимовій і весняній. А є ще літній тип течії. Якщо займатися порівнюванням з твоїми ритмами – то заслуговує вірша. Але вірші *цензура* кому здалися, тобі тим паче.
Мене заділи слова. Я зрозумів це сьогодні. «А мне *цензура* що сказал Степан». Виходить – так буде завжди. І все, що рятуватиме наше спілкування – це її жіноча природа і моя ініціатива. Пишу і думаю – наскільки я протух в егоїзмі.
Влітку 2016-го. На мості я розповідав їй про те, як я мислю: вкладаю 4-5 різних відсилок чи контекстів, пластів інформації чи сенсів – і вкладаю їх в одне слово. Це середня складність думки. Частіше – 3-4 відсилки на одне речення.
А потім сфографував Марину на її прохання. Дрочити на неї – це навіть не святотатство – це марна справа, чого я і не збираюся робити. Завжди є суки, яким хочеться плюнути в лице, своєю квіткою.

_________________
V.Shevron


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Для чего я хочу писать Вам...
ПовідомленняДодано: 13/06/2017, 20:42 
Офлайн

З нами з: 15/04/2014, 18:24
Повідомлення: 87
Звідки: загально-український
НИТИ: СТЕБЕЛЯ

У меня для тебя секрет. Только не пересказывай его себе. Этот секрет – для нас.
Давеча, я слышала особый шум листвы. Будто, что-то летит или мягко ходит по ней. Я ощущала присутствие. Моя голова говорила что, не узнала в этом шуме никого и не видела ничего. Зато моё серце и душа, и дух – держали пред моими глазами твой образ: сердцу – желанный, душе – личный, духу – сродни.
Ночами – слушала свой организм, а утром – звуки пустоты и быта.

Уверенна, почти каждый человек, когда собирается к обеду – желает разделить его с другом. Мне, мало того, что – мало разделить лишь, мне – мало тебя; хлеб сущий – без тебя, всегда будет испечённым тестом, а еда – лишь названиями состава стола.
Но мне повезло. Я всегда, беседовала с тобою лиш за чаем, почти, друг: так мне воздержаться от желаний, воплотить свои желания, будет проще.

- Ты говорила о секрете. «?»
- Ты ещё помнишь… Я, кажись, проговорилась. Дело не в секрете – дело в твоём отношении к таким моментам.
Шеврон, ты хотел бы со мною погулять в лесу, сейчас например?
- Очень!
Хочу, погулять, с тобой, в лесу.
- Правда?! А не боишься, а? может я заведу тебя в заросли и сьем?
- Мурашек боюсь, а тебя – нет. И смотря, какой месяц – комаров немного. А так – да, давай погуляем!

С чего состоит растение? Каждый ребёнок назовёт примерное: с листьев, *цензура*, цветка или огромных веток, ствола.
А люди – такие же живые «растения». И все их части – важные, в своём множестве и отдельности, не важно насколько много в них деталей: бессчётно, как листвы или опрятные прямые линии черешков стебелей. А ещё – важны стволы деревьев, кустов или цветков (их стебеля).

ЛИНИИ: ПЛОДА

«Если бы ты жила где-то со мною (в одном городе) – ты была бы счастлива»
«Азазелло. Так меня никто ещё не называл. А ведь назвали же!»
«Если бы ты жила в одном городе (со мною) – твой хлеб был бы ХЛЕБОМ»
Что-такое зерно. Зерно – оно проростает. Зерно – это пшеница, рис, бобовое.
Зерно – клюют птицы. Все эти значения назвали бы дети.

Что такое зерно? Зерно – это белок, запас белка для построения организма.
Люди сеют зёрна. Сеют природные зёрна и сеют – свои. В людях достаточно белка.
Но лишь мужчина – может дать семена, а женщина – землю. Не говоря о сношениях, зёрна в людях бывают разные. Не говоря о духовном – любое семя можно взростить из любви. Любви в себя, в свои возможности. Материализация своих абстракций – это зерно слов, зерно мыслей, зерно намерений, зерно невыносимой печали, зерно грусти, зерно спокойствия, зерно присутствия.
Хорошее зерно – бродит, Плохое – сжирает плесень. Но даже она – имеет зёрна, которыми лечат, которыми очищают металлы, которыми пользуются алхимики и фатум. Так что – всё имеет свою корысть, в независимости от дальности наших перспектив и выдержки. Но наша корысть – в том, чтобы пользоваться ею и выбирать желаемое направление. Легкие пути – приносят беду и скуку. Страдания – окупаются счастием, пусть не долгим, но память о нём – остаётся в наших Сущностях и формирует их Познание. Познание – единственное рациональное зерно. В нём – всё.
«Познай себя». Познай свои пределы, свои качества, свои неудачи – сделай их золотом, личным.

_________________
V.Shevron


Догори
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Для чего я хочу писать Вам...
ПовідомленняДодано: 31/07/2017, 12:43 
Офлайн

З нами з: 15/04/2014, 18:24
Повідомлення: 87
Звідки: загально-український
ЧИСЛА

18 червня я ходив на міст оплакувати тишею закоханість. Вона не померла – вона злиняла, підставила і стала заїром. А 11 серпня – я так і не зміг… закохатися і вставити частинку себе в конструкцію твого бажання.

Називаю числа – але вони в різних роках. Називаю обставини та деталі – але вони про різних людей і мої сутності.

16 жовтня – я ходив з тобою на побачення, а тиждень тому – я напустив молочного туману в порожнину чиїхось уявлень. І нічого: уявлення розвіялися, голуби… А голуби сплять по ночам. Зате 7 березня я багато-кого зустрів.
Сьогодні – всі вони по різним сторонам розійшлися: по справам, по обставинам, по роботам, за мріями, до реалій.

31 липня – таке ж, наповнене напівсном та світлом літнього дня, як і той день травня, червня, коли моя справжня сумчанка наярювала мені і хотіла знову побачитися.

Сьогодні, 31 липня – гарний день, щоби зникнути. Що буде далі – байдуже. Себе не жалко. Жалко лише тих, серед кого я буду. Що шукаєш – не знайдеш. Чого бажаєш – те не хоче нас.

_________________
V.Shevron


Догори
 Профіль  
 
Відображати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 26 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1, 2, 3

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  
Powered by phpBB® Forum Software © phpBB Group
Український переклад © 2005-2011 Українська підтримка phpBB