Відправити свій текст твору
Сьогодні: 23/02/2017, 19:06

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]



Створити нову тему Відповісти  [ 1 повідомлення ] 
Автор Повідомлення
ПовідомленняДодано: 07/06/2014, 23:04 
Офлайн

З нами з: 06/06/2014, 23:03
Повідомлення: 5
Він присів перепочити, йти далі була несила, та шкода стало пів шляху подоланого, отож, зібравшись із духом, по коліна у бруді він рушив у путь. Йому згадався той шматочок прекрасної дороги з Борисполя: „Замилювання очей – так, здається, потрібно говорити...”.
- Хлопче, сідай, підкину до села, – ще ніколи він так не був радий чути людську мову, як тепер. Його наздоганяв сивочолий дідусь у возі, запряженому стареньким конем. – Правда, зручностей малувато, та все швидше.
- Авжеж, дякую.
- А ти, бачу, нетутешній: в такому взутті та ще й після дощу в село пішки. Хоробрий, – дідусь щиро засміявся. – У гості до когось?
- Та ні. Я – турист. Хотів побувати у справжньому українському селі, а тут..., – йому забракло слів.
- ... все так печально, – закінчив думку дід. – Зате у нас повітря чисте (виробництва ж ніякого немає). Ну що ж, туристе, їдьмо до мене, моя баба буде задоволена, рідко у нас гості бувають. І село побачиш, як воно є.
Коник поволі поплівся, а дідусь розповідав легенди й небилиці про село. Йому було цікаво слухати із перших вуст: і про громадянську, і про голод, і про фашистів, що тут панували, і про оборону України у ті давні часи.
- І так все життя воюємо. Тільки тоді було легше, – закінчив дідусь свою невеселу історію.
- А чим?
- Ворог був зримий. А зараз розумієш, що тобі оголошена війна, а ким, коли, за що – ні. Чи то з „вітряками” боротись, чи то з тінню, чи то з рідною кров’ю...
„Екіпаж” під’їхав до малесенької білої хатини, що визирала через низький похилений паркан (зовсім такої, як у нього на листівках), трішки потрісканої, зі скривленим дахом. Було помітно, що тут давно не працювали молоді руки.
- Бабо, зустрічай гостей закордонних, – гукнув дід, і на порозі з’явилась бабуся, маленька, зморшкувата, з натомленими руками, але живими, сповненими надії, очима.
- Заходьте, у мене вже і стіл накритий.
Він ступив у хатину, в якій пахло хлібом та добротою, і його кров заграла: він був тут уперше, але все йому здавалось таким близьким і рідним.
- Пригощайся, сину, пирогами. Не соромся, може, і наших дітей там, на чужині, хтось нагодує, – примовляла бабуся.
- А де ж ваші діти?
- На заробітках. І діти, і онуки... Розвіялись по світу і забули дорогу до отчого дому, – по бабусиній щоці пробігла скупа сльоза.
- А чому ж вони поїхали? Он поля необроблені, прагнуть робочих рук, – здивувався він.
Дід гірко посміхнувся:
- Не наша це земля. Наїхали господарі великі, техніки нагнали, добрив і „хімії” всякої навезли, урожаї позбирали, землю виснажили і поїхали. А після них і трава не росте. Тож роботи немає у нас, молодь не повертається сюди. От і наші шукають талану на чужині, та не знаходять, але й не повертаються. Кажуть, що краще вже бути чорнорабами за кордоном, ніж у своїх „панів”. Не так прикро...


Догори
 Профіль  
 
Відображати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 1 повідомлення ] 

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 3 гостей


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  
cron
Powered by phpBB® Forum Software © phpBB Group
Український переклад © 2005-2011 Українська підтримка phpBB