Відправити свій текст твору
Сьогодні: 27/06/2017, 14:43

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]



Створити нову тему Відповісти  [ 1 повідомлення ] 
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Новела "Майдан. Зима. Лютий"
ПовідомленняДодано: 10/06/2014, 23:05 
Офлайн

З нами з: 03/02/2014, 19:49
Повідомлення: 11
Катя квапливо перехрестила Святослава і перелякано глянула йому у вічі.
Довколо було шумно і метушливо. Люди металися по Майдані, але ніхто не був без роботи. Ось коло хлопця і юнки понесли на руках пораненого. В нього з голови яскравою червоною струєю сочилася кров. Там хтось кричав, віддаючи чіткі накази. Там в сторону Інститутської побігло троє людей у білих футболках з червоними хрестами. Почувся постріл, другий. Десь розірвалася граната. На сходах, що йшли від «проїжджої» частини на площу Незалежності, сиділа перелякана дівчина, а хлопець із самооборони намагався її заспокоїти і протягав пляшку з водою. Сам він був теж на нервах, але показувати цього не міг, тож тримався зі всіх сил. Між людей, з натовпу, вийшов батюшка у рясі та з піднятим великим церковним хрестом. Він мужньо та квапливо, заклопотаний, пересікав площу, поспішаючи у якомусь напрямку.
- Я не можу тобі сказати не йди. - ледь не зі сльозами на очах, але від шокового стану плакати було не можливо, натягнута як струна, сильно емоційно сказала Катя, жадібно ловлячи поглядом кожну рису обличчя хлопця.
Слава, такий же знервований та напружений, дивлячись у вічі дівчині, не стримався, ривком підійшов до неї, та, обійнявши її однією рукою, міцно поцілував у маківку, вдихаючи запах її пропахлого димом волосся. Простоявши так кілька секунд самооборонівець так само різко відійшов від патріотки, і не оглядаючись побіг в сторону Інститутської.
Дівчина перелякано дивилася йому у слід, готова кожної миті зірватися зі свого місця. Збентежена, перебуваючи у стресі, вона почала гарячково оглядатися навкруги. Навіщо – сама не знала. Можливо вона надіялася побачити щось, щоб дало їй надію. Натомість, довкола йшов дим, чулися постріли і лилася кров. Ось понесли ще одного пораненого, а ось - накрите прапором України, мертве непорушне тіло. Від цього можна було збожеволіти.
- Досить! Досить! Спокійно! – перелякано, намагаючись заспокоїти, заговорив, чи то закричав, один із Майданівців.
Дівчина починала губитися. Вона не розуміла, що відбувається довкола. Катя не встигла зогледітися, як її рухи з за спини скували в обіймах чиїсь міцні руки.
- Все добре! Чуєш, все добре! – чувся голос позаду. Десь недалеко розірвалася ще одна граната. Дівчина зойкнула та заметушилася ще дужче, вириваючись з чужих обіймів.
- Все! Заспокойся! – закричав хлопець і, випустивши дівчину, обхватив її за плечі, та розвернув до себе лицем. То був Олег. Самооборонівець із заплямованим від диму обличчям дивився дівчині в очі, намагаючись втихомирити.
Кілька секунд вдивляючись у знайоме обличчя Катя почала потроху повертатися до тями. Швидко дихаючи вона шукала спокою у мужньому та незрушному погляді хлопця.
- Може підеш у Михайлівський Собор? – стурбовано запитав самооборонівець.
- Ні! -відрізала твердо дівчина. – Я звідси не піду! - додала вона гарячково. Її вираз обличчя змінився на якийсь момент на рішучий, та за кілька секунд Катя була готова розплакатися в істериці. Олег притулив її до себе, розуміючи всю ситуацію, та міцно обійняв, погладжуючи заспокійливо рукою по голові. Нерви у нього також були натягнуті, але він не міг собі дозволити зірватися, як і переважна частина чоловіків, що зараз приймали бій. Але як то приймали? Беззбройні люди бігли під дерев’яними, а інколи і під залізними щитами до своїх побратимів: поранених, та мертвих. Під прицілами снайперів, чоловіки хоробро йшли на допомогу, а інколи і на смерть.
- Де Слава? – запитав Олег у Каті, не відпускаючи її.
- Він пішов на барикаду коло Інститутської - може чимось допомогти. Але ж туди снайпери не доцілять, правда? Кулі туди н6е долітають? – як мала дитина, наївно та зі сльозами на очах, почала питати дівчина у свого друга, піднявши до нього голову. Той не знав що відповісти. Він застиг не в змозі придумати якусь відмовку, або слова заспокоєння. Хлопець розумів, що все може статися.
Катя, дивлячись на Олега, почала розуміти його думки і перелякано широко відкрила очі. Раптом, не очікувано дівчина відштовхнулася від Майданівця та чимдуж побігла у сторону Інститутської. Олег, який не встиг зреагувати, зойкнув, та, ледве втримавшись на ногах, скрикнув дівчині у слід. Потім, моментально та не задумуючись, гукаючи патріотку, зі всіх сил побіг за нею слідом, наздоганяючи її.
Дівчина підбігла до барикади, де її зупинив старший чоловік років тридцяти п’яти.
- Туди жінкам не можна! Куди ти біжиш?
- Скажіть, там не має хлопця у камуфляжній формі? Високий, із хрестиком на плечі. – квапливо заговорила дівчина, не відриваючи погляду від чоловіка.
- Там більша частина таких. – сказав із розумінням боєць з міцною силою в голосі.
- Він повинен тут бути. Він пішов сюди на підмогу!
- Тут багато людей приходить. Розумієш, тобі далі не можна.
- Чекайте! Не пускайте її туди! – закричав Олег, який вже підбігав до Майданівців. – З ним все буде гаразд, розумієш? Він зможе про себе подбати! – заговорив хлопець до дівчини гарячково, ставши навпроти неї. Тим часом пролунав іще один постріл, а за ним і другий. Метушня, гамір. Недалеко, на Майдані, лікарі намагалися намацати пульс у хлопця, який був весь у крові.

________________________________________
- У нас іще один поранений! Тільки що підстрелили! Близько двадцяти метрів звідси! – кричав один із самооборонівців на барикадах.
- Де щити?! – закричав інший. – Нам потрібні щити!
- Тут тільки дерев’яні, поки що! – обізвався Слава підійшовши до чоловіка, тримаючи щити у руках. Тут же до парубка підійшли кілька молодих хлопців, певно з однієї сотні, та взяли щити. Вони перекинулися кількома словами із Славою та пішли на передову.
Хлопці стояли по ту сторону барикади у більш менш закритому місці, та, одночасно жестикулюючи та розмовляючи між собою , домовлялися про план дій. Тут же, по кількох секундах, прикрившись щитами, вони пішли уперед. Було тихо - жодних пострілів, аж тут пролунало кілька в один час. Двоє самооборонців упало на землю мертвими – деревина не захистила їх від куль. Один із їхньої сотні отримав поранення у ногу і, упавши, не міг поворухнутися від больового шоку. Лиш за кілька секунд, зібравши сили, хлопець сперся на руки, та почав повзти до барикад.
- Стій на місці! Будь на місці! Не повзи! – кричали йому побратими, але їх було майже не чути. Десь розірвалася ще одна граната. Зараз мали піднести нові щити. Зараз мали піднести щити. Слава, не довго думаючи, як тільки побачив, що поранений живий, спохватився з місця, та побіг без захисту до нього.
__________________________________________________
Коло дівчини та двох чоловіків пройшла група лікарів із кривавими плямами на одязі. То була кров пораненого, а можливо і жертви. Патріоти замовкли і разом глянули їм у слід. Дівчина розгублено опустила голову.
- Ходімо звідси. Тобі тут не потрібно бути.
- Тут всі, хто бореться за свободу! – голосно сказала дівчина, дивлячись на Олега.
- Будь ласка! Тут небезпечно. – сказав чоловік із самооборони. – Заберіть її звідси, тут не …
- Славко! – скрикнула Катя цим самим перервавши чоловіка, дивлячись, як з другої сторони барикади, по Інститутській, побіг хлопець.
Олег і самооборонівець різко обернулися
- Він без щита! – закричала перелякано дівчина.
- Він справиться. – ошелешений таким учинком, прошепотів Олег напружено, не відриваючи погляду від друга.
Катя гордилася Славком. Вона гордилася ним. Але одночасно дуже переживала. ЇЇ серце ладне було вискочити із грудей, та проте вона не змогла казати хлопцю не йти на барикади. Дівчина все розуміла. То була його честь. Він стояв там за себе і за неї. Та тут, попри всі свої відчуття гордості, Катя переживала неймовірно, особливо коли побачила Славу беззахисним під прицілом снайперів.

Хлопець біг швидко та зигзагами. Він став за одним із дерев та присів. До пораненого було ще кілька метрів. Слава показав тому жестом не рухатися, та, озирнувшись на барикаду, ривком підірвався з місця та ринув уперед. Раптом, його ноги підкосилися і хлопець за секунду впав на землю - почувся постріл.
- Слава! Ніііі! – невимовно закричала протяжно дівчина, яка бачила все на власні очі. – Слава!
Олег непорушно стояв шокований. Раптом, в одну секунду дівчина зірвалася з місця та побігла поміж людьми до барикади.
- Катя, стій! – закричав Олег, який в моменті прийшов до тями, та ринувся за нею. Чоловік, який спочатку не пускав дівчину, щось викрикнувши, кинувся слідом. Хоч на барикаді були люди, які могли зупинити патріотку, та дівчина перейшла на другий бік барикади так не очікувано, що ніхто не встиг швидко зреагувати. Кілька хлопців щось крикнули їй слідом зірвавшись зі своїх місць, але Катя вже вибігла на Інститутську і попала в зону обстрілу. Ніхто за нею не пішов: щити ще не піднесли, а якби вони й були, ніхто не знав, як під прикриттям наздогнати дівчину, а тим паче її силою забрати.
Дівчина не думала про безпеку. Катя не замислювалася про сховок за деревами, чи про якесь стратегічне переміщення. Патріотка бігла прямо до тіла Святослава.
- Слава! Слава! – закричала вона вимовляючи ім’я хлопця все гучніше. Дівчина присіла на колінах, та торкнулася самооборонівця. На його камуфляжі була червона пляма – з грудей просочувалася кров. Лице парубка було обхляпане червоною рідиною зовсім трохи. Хлопець був при свідомості і відкритими очима безсило та з біллю дивився на Катю. Впізнавши її, його зіниці розширилися, а погляд змінився із спокійного на зляканий.
- Ти чого тут? – ледве пролепетав хлопець тяжко дихаючи.
- Ти живий! Живий! – притуливши долоню хлопця до свої щоки, нервово, та наче полегшено заговорила дівчина, судорожно стискаючи руку хлопця. – Я зараз тебе звідси заберу. – дівчина почала швидко підводитися, аби потягнути Майданівця у сторону, як Слава схопив її за куртку.
- Тікай. – промовив він тяжко.
Жага до життя була. Парубок хотів би, щоб його звідси швидше забрали, але головне - щоб Катя була жива. Іншого йому не треба. Хай забирається, поки може.
- Без тебе – нікуди!
- Нам доведеться попрощатися.
- Що ти кажеш?!
- Ти не дотягнеш мене… - заговорив майже хрипло хлопець.
- Дотягну! Замовчи! – обірвала його дівчина, і вже приготувалася тягнути. Слава схопив її незграбно за зап’ястя, міцно, наскільки міг.
- Живим. – сказав він дивлячись у очі Каті. Хлопець був навдивовиж спокійним.
- Ти…не.. – дівчина починала розуміти що коється. Вона трусячись присіла коло Слави та перелякано опустила голову, дивлячись на його рану. Хлопець дивився на реакцію дівчини та помалу підняв лице до неба, опустивши потилицю на землю. Патріот закрив очі.
- Так світло. – промовив тихо. - В очі ріже.
Дівчина подивилася на хмарне небо.
- Ти не можеш… - ледь не плачучи сказала Катя.
- Я іду до Бога.
- Він тебе зцілить.
Хлопець розплющив очі та ледве підняв голову дивлячись на дівчину. Катя перелякано споглядала на Славу з великим болем в очах. Вона сиділа коло нього, і хто знає, можливо вже і її тримали на мушці.
Хлопець з останніх сил сперся на руку. Трохи підвівшись, другою рукою Майданівець потягнувся до дівчину. Він ласкаво торкнувся її щоки. Як же Катя зараз хотіла у його обійми, але вона боялася зробити йому боляче, натиснувши на кровоточачу рану. Славко несподівано ривком підвівся та прилинув своїм вустами до вуст дівчини. То був легкий ослаблений поцілунок, після якого самооборонівець повалився знову на землю, важко дихаючись від болі.
- Скоро за нами прийдуть. – сказала тихо дівчина, схиляючись над хлопцем. Слава почав щось шепотіти, тихо ворушачи устами.
- Що ти кажеш? – стурбовано запитала дівчина нічого не розбираючи.
- Я молюся до Господа, щоб він тебе зберіг. – сказав хлопець, розуміючи, що дівчина вже давно є для снайперів ціллю, і тільки чудом вона зможе вибратися з зони обстрілу живою.
- Слава…
Пролунав постріл. Дівчина відчула якийсь пекучий біль у грудях та похитнулася. Все довкола здавалося наче попливло. Її повік почали ставати все важчими, і потиху закривалися. Катя упала додолу, коло хлопця. В якусь секунду вона встигла побачити його непорушне лице та пусті відкриті очі, як все довкола потемніло.
______________________________________________________________
Довкола було тихо. Єдине що було чути, це переривчастий звук. Катя повільно почала відкривати очі. Перед її поглядом була біла стеля. Біла, побілена нерівна стеля. Дівчина повернула голову вбік, потім у другий. Вона лежала на ліжку в якійсь маленькій кімнаті. З руки в дівчини стирчала довга трубка. Катя підняла погляд догори, прослідкувавши куди та веде, і побачила як зверху булькотить якась рідина. Дівчина лежала під крапельницею.

- Ти прийшла до тями! – почувся стурбований голос – відкрилися двері, та, помітивши рухи дівчини, жваво заговорив Олег.
- Я досі жива? – тихо та повільно запитала дівчина, не розуміючи що відбувається навколо.
- Ти досі з нами. – м’яко посміхаючись промовив хлопець підійшовши до ліжка. – Ти була відсутня, правда, але тільки два дні.
Дівчина вже було хотіла пожартувати «Отже ти встиг від мене відпочити», як згадала про Славу, його потухлі очі. Її лице спохмурніло, а серце стислося.
- Що таке? – запитав хлопець, помітно стурбувавшись, побачивши зміни на лиці у дівчини.
- Як я тут опинилася? – здавлено запитала Катя, боячись починати розмову за Славка.
Хлопець на деякий час замовк, та потім серйозно сказав:
- Тебе забрали. На барикаду принесли залізні щити, майже в ту саму хвилину, як в тебе вистрілили.
- Хто мене витягнув? – тихо запитала дівчина, коли співрозмовник замовк.
- Самооборона. – трохи подумавши незручно відповів Олег. – Я вихватив щита і тут же побіг до вас. До мене приєдналися ще кілька чоловіків, і… - Патріот замовк. В кімнаті повисла тиша. Дівчина згадала останнє що бачила, перед тим як її повіки закрилися – Славка.
- Що сталося за ці дні? – запитала Катя, аби змінити тему. Їй було неймовірно боляче зараз згадувати про хлопця.
В цю хвилину лице Олега просіяло.
- Ми перемогли!
__________________________________________
Зіниці дівчини розширилися. «Перемогли»! Катя була шокована такою заявою, та, невірячи власному слуху, перепитала:
- Перемогли?
- Янукович втік. Верховна Рада оголосила його недіючим президентом! - радісно посміхнувшись промовив парубок
Як же дівчині хотілося в цю хвилину вскочити з ліжка та вибігти на вулицю, на власні очі побачити, що все вже навколо припинилося, що вже не має ніяких пострілів та смертей. Катя радісно посміхнулася, наскільки це їй дозволяли її сили, та веселими очима подивилася на Олега.
- В Слави була така ж реакція. – засміявшись сказав хлопець. Дівчину наче знову ввели в шок. Вона великими очима дивилася на друга.
- Слава живий?!
- В нього з руки така ж штука стирчить. – посміхаючись, сказав Олег.
____________________________________________
«Небесну сотню» поховали тиждень тому. І Катя, і Слава лишень дивилися пряму трансляцію по телевізору, коли труни Героїв проносили Майданом, бо рани патріотів ще не загоїлися і лікування тривало.
Зараз хлопець з дівчиною стояли двоє навпроти пам’ятника Незалежності. Всюди були квіти – вздовж доріг, на барикадах, просто на бруківці, на бордюрах – все було встелено квітами. Коло меморіалу їх було найбільше. Перехожі із сумними лицями приходили, і йшли, поклавши свої букети. Довкола вже не вистачало місця, а люди все несли і несли живі квіти в пам’ять загиблим Героям. Троянди, тюльпани, ромашки, нарциси, гвоздики – всі вони лежали метровими шарами на Майдані Незалежності. Багато людей плакало. Тут лилися сльози. Щирі сльози. Молоді дівчата, жінки: середнього та літнього віку – за ці дні Майдан бачив сльози усіх. Навіть мужні чоловіки, які стояли за свободу, рідко стримувалися.
Катя теж не змогла довго зберігати спокій, і її очі за кілька хвилин перетворилися на вологі.
- Все, все. Спокійно. Не треба. – заспокоював її Слава пригортаючи до себе. Він пестив дівчину, леліяв, промовляв заспокійливі слова, цілував, але все дарма.
- Нехай поплаче - казали старші самооборонівці, які проходили повз юнака і юнки. - Неможливо стримувати такі сльози.
Нарешті дівчина почала заспокоюватися. Катя міцно обіймала Славу, який в свою чергу пестливо гладив її по голові однією рукою, а другою пригортав до себе.
- Я думала ти вже не живий. Я бачила твої пусті очі, коли лежала поранена коло тебе. Я думала тебе вже немає.
- Тихо, тихо. Ось же я, з тобою. Коло тебе. Все добре. Не переживай. – ніжно говорив до коханої хлопець тихим голосом. – Я тоді був ще при свідомості. Коли я побачив, що в тебе вистрілили і ти без почуттів впала коло мене на холодну землю, мені не хотілося жити. Я просто лежав, не розуміючи що навколо мене коїться. Розумієш? Я вже нічого не хотів, а коли Олег сказав мені в палаті що ти жива, то я ледве не вскочив на ноги. Прийшлося кликати медсестру, щоб вона заново втикала мені крапельницю.
Дівчина посміхнулася крізь сльози та ще дужче пригорнулася до хлопця.
- Нас зберіг Бог. Твої молитви…Господь їх почув.
- Почув… - заговорив Слава і додав: - Я не хочу тебе втрачати. Ніколи. Я тебе кохаю. – прошепотів він тихо до дівчини вперше такі слова. Катя стояла в обіймах хлопця заплакана, червона і розгублена.
- І я тебе. – прошепотіла вона у відповідь.
Патріоти довго ще стояли на своєму місці. Вони трималися за руки і дивилися на меморіал, на живі квіти, на людей, на міст, на барикаду, перетнувши яку, гинули люди, на нерозталий де-не-де сніг. Можливо вони згадували місяці Революції: те, як побили студентів, мільйонний марш, сутички на Банковій, те як познайомилися на Майдані, штурми «Беркуту», як сиділи при двадцятиградусному морозі коло бочок з вогнем, те, як палили шини, ті січневі дні, коли в країні дізналися про перших вбитих, і ті дні, коли за кілька діб число полеглих досягнуло сотні.
Хлопець і дівчина стояли і мовчали, а потім не промовивши ні слова просто пішли, не розєднавши долонь.
І це не було кінцем, це було початком. Початком нових часів не тільки для кожної людини, а для країни, для нашої ВІЛЬНОЇ України!


Догори
 Профіль  
 
Відображати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 1 повідомлення ] 

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  
Powered by phpBB® Forum Software © phpBB Group
Український переклад © 2005-2011 Українська підтримка phpBB