English Українське

Facebook YouTube Суперкниги

Вхід
для передплатників

Ввести код абонемента

Рубрики, Форуми

НОБЕЛІВСЬКІ ЛАУРЕАТИ

Юлія Шпак

БУТИ ВІЛЬНИМ – ОЗНАЧАЄ БУТИ САМИМ СОБОЮ

нобелівка

 

Сенсу життя не існує, доведеться мені самому його вигадати!

Жан-Поль Сартр

 

Ким був Сартр? Філософом чи письменником? Чи можна, говорячи про таку особистість, виділити лише одну нішу, яка вмістить все різноманіття втілень цієї людини? Назвавши його письменником, ми не врахуємо його заслуги як філософа-екзистенціаліста, а обмеживши філософією – замовчимо його літературну спадщину, що викликає велику гордість у його співвітчизників. Гадаю, що мислитель – доволі ємке й заслужене звання для цього митця.

Жан-Поль Сартр народився 21 червня 1905 року в Парижі, у дрібній буржуазній сім’ї. Рано залишившись без батька, він із матір’ю переїхав до родичів. Дід Шарль Швейцер – професор філології – обожнював онука і прищепив йому любов до читання. Пізніше письменник згадував: «Я розпочав своє життя так, як, імовірно, і закінчу його – серед книг».

Помітивши, що Жан-Поль захоплений прочитаними історіями й навіть сам вигадує сюжети, Швейцер запропонував йому написати щось своє, підштовхнувши тим самим онука до стежки, яка привела його до літератури. Тож будучи ще восьмирічним хлопчиком, Сартр поринув у світ своєї уяви (яку підігрівали книжки та фільми), за допомогою якої й створив свої перші лицарські романи.

Здобувати освіту Сартр почав у ліцеї Генріха IV, а згодом став учнем однієї з найпрестижніших шкіл Франції – Еколь Нормаль, де самовіддано й натхненно студіював філософію, мріючи створити в ній власний напрямок.

Постійна наполеглива праця, захопленість філософією та літературою, однак, не заважала Сартру відчувати всю радість звичайного життя. Ще в Гаврському університеті молодий філософ помітив цікаву, неординарну студентку Симону Бовуар, яка згодом стала його дружиною. Зовнішньо вони, здавалося б, зовсім не пасували одне одному: він – невисокий, із вузькими плечима, повнуватий, вона ж – граційна, статна, яскраво одягнена. Незважаючи на це, вони стали подружжям, більше того – близькими вірними друзями. Їхній шлюб можна назвати своєрідним: пов’язані законом, вони були вільні душею й тілом. Обидва вважали, що сімейне життя, діти, обов’язки руйнують союз, а тому відмовилися від цих його атрибутів. Здавалося б, вони прирекли свій шлюб, але ні: їхні стосунки зберегли свою силу до кінця життя.

Закінчивши курс у 1929 році й отримавши диплом першого ступеня, Сартр викладав курс філософії в Гаврському ліцеї, а згодом переїхав до Берліна на стажування у Французькому інституті. Там він познайомився з феноменологією Е. Гуссерля й екзистенціалізмом М. Хайдеґґера, що значним чином уплинуло на формування його філософської системи. Під їхнім впливом Сартр пише «Трансцендентність Его» (1934), «Уява» (1936), «Ескіз теорії емоцій» (1939) – перші великі публікації, у яких намагається подати опис конкретних, окремих станів свідомості індивіда й трактує емоції як неефективний прояв свідомості. Цікаво, що «Ескіз теорії емоцій» можна віднести до психологічної літератури. Сартра дуже цікавила ця наука, він вивчав теорії та методи Фрейда, щоправда, абсолютно не погоджуючись із його твердженням існування підсвідомого, неосмисленого. Він зазначав, що люди просто шукають виправдання своїй поведінці, а кожна людина знає, чого вона хоче і як цього досягти.

Більшість дослідників творчості мислителя проводять якщо не паралелі, то доволі чіткий зв’язок між його літературою та філософією. Безперечно, кожна людина вплітає в полотна своєї творчості нитки власного життя, роздумів, світобачення. Буває, що ці полотна дуже схожі, неповноцінні, але не у випадку Сартра: його література – цілком самостійне явище зі своєю неповторною образністю, символікою, навіть філософією.

Уперше Сартр заявив про себе як талановитого письменника романом «Нудота», що вийшов у 1938 році, та збіркою оповідань «Стіна» (1939). Ці книги були не схожими на тогочасну традиційну французьку літературу, їх одразу помітили, а самим письменником зацікавилися не лише критики, а й читачі-інтелектуали.

Цими працями він відкрив світу свої екзистенціалістські ідеї. Суть його філософії в тому, що кожна людина – унікальна духовна істота, яка здатна до вибору власної волі. Основним проявом екзистенції є свобода – відповідальність за результат цього вибору. Сартр зауважив, що бути вільним – означає бути лише самим собою.

У романі «Нудота» провідну тему займає абсурд, який пізнається в таких проявах екзистенції, як нудьга й огида. Головний герой Антуан Рокатен зупиняється в невеликому містечку Бувіль, аби написати біографію одного діяча ХVIII століття, і згодом відчуває абсурдність людського життя. Антуан веде щоденник, який рясніє «осяяннями», але не оптимістичними та великими, а просякнутими власною абсурдністю. Щодалі, то більше таких одкровень записує людина, яка вступає в конфлікт із речами, що її оточують. Власний суб’єктивний світ наштовхується на супротив дійсності. Антуан починає відчувати відразу, нудоту до такої мертвої об’єктивності. Лише тверезе визнання абсурдності буття гарантує гідність та свободу особистості.

Рокатен знаходить вихід зі світу абсурдності, відмовляючись від тих проявів людського життя, які вважає сурогатними (кохання, наука, політика, мистецтво тощо), бажаючи перетворити своє життя на своєрідну подобу досконалого мистецького твору. «Яких вершин я міг би сягнути, якби тканиною мелодії стало моє власне життя», – розмірковує Рокантен, почувши джазовий мотив.

Сартр відкинув канони класичного реалістичного роману. Світ героя – це його свідомість. Роман не має ні справжнього початку, ні кінця. Сенс утрачений, існують лише причина та наслідок, а сам герой не має чітких рис, образу, він невловимий. Він усе – й одразу ніщо.

Проте «Нудота» – не єдиний твір Сартра, у якому він показує абсурд, страх людини, її самотність та відчай. «Стіна» – збірка оповідань і новел, у яких герої знову-таки відчувають усю абсурдність свого життя. Один із героїв, Пабло Іббієта, опиняється перед вибором: власна смерть чи зрада – і обирає перше. Проте сам же наводить полювачів на їхню жертву й розуміє, що всі дії безглузді. Сартр часто ставив людину перед власним вибором і вважав, що кожен вибір важливий, незважаючи на наслідки.

Сартр плідно працював, навіть коли країна поринала в бурхливі події історії. На початку Другої світової війни він через слабкий зір був працівником метеослужби. У 1942 році, коли фашисти окупували Францію, письменник співпрацював із журналом, який підпільно видавав французький рух Опору. У 1943 році до митця прийшла очікувана слава, пов'язана з виходом п'єси «Мухи». Головна тема твору – екзистенційне поняття свободи, яка стала однією з провідних у творчості письменника. Мухи, які заполонили ціле місто, стали символом почуття совісті народу.

Наприкінці війни Сартр став визнаним ідеологом екзистенціалістів. Із-під його пера виходить найоб’ємніша праця «Буття і ніщо», яку навіть назвали «Євангелієм» французького атеїстичного екзистенціалізму. Сартр стверджуює, що «немає ані приводу, ані причини, ані необхідності», а людське життя сповнене випадковостей і позбавлене сенсу. «Абсурдом є те, що ми народилися, абсурдом є навіть те, що ми помремо». Усі люди самотні й переживають страх, тривогу, невизначеність у житті, наближення кінця. Аби врятуватися, потрібно зробити усвідомлений вибір, вибір справжньої, вільної особистості. Свобода означає здатність діяти, щось змінювати, перемагати самого себе.

Самовіддана, довга, плідна праця принесла письменнику світове визнання: у 1964 році Сартр став лауреатом Нобелівської премії «за багату на ідеї, пронизану духом свободи та пошуками істини творчість» із зазначенням величезного впливу, який справила вона на тогочасний світ. Проте письменник, який усе життя доволі цинічно ставився до слави, відмовився прийняти премію, мотивуючи це небажанням «перетворюватися на соціальний інститут» і ставати в ряди буржуазії. Не зацікавив Сартра й матеріальний бік цієї нагороди ― 26 мільйонів фунтів.

В останні роки життя здоров'я мислителя погіршилося, він майже повністю втратив зір через глаукому. Проте від активного життя не відмовився: давав інтерв'ю, обговорював політичні події із друзями, слухав музику, просив дружину читати йому вголос.

Сартру було 75, коли він помер від інсульту. До похоронної процесії, яка рухалася сартрівськими місцями Парижа, приєдналися десятки тисяч людей…

Сартр казав, що народження абсурдне, абсурдна й смерть. У цьому випадку хочеться додати, що між ними – ціле життя, протягом якого він так багато зробив …

Введіть ваш абонентський код, щоб читати далі :

0 коментарів :