Вхід
для передплатників

Ввести код абонемента

Введіть код абонемента

Щоб мати можливість переглядати журнал та додаткові матеріали в електронному варіанті, введіть код абонемента:

Невірно введений код

Щоб придбати код абонемента, заповніть форму на сторінці.

Рубрики, Форуми

МИСТЕЦЬКА МАЙСТЕРНЯ

Готика – це художній стиль, що панував у західноєвропейському мистецтві з XII до XVI століття. Готичний стиль був вінцем загальноєвропейського середньовічного мистецтва. Факт зародження цього стилю можна вважати кульмінацією романського й разом із тим – його поступовим витісненням. Тривалий час елементи обох стилів співіснували, а перехідний час – XII століття – носив «характер відродження».

Термін «готика» з`явився в епоху італійського Відродження як насмішкувата назва «варварської», примітивної, минулої середньовічної культури. Існує повір`я, що саме відомий художник епохи Відродження Рафаель уперше назвав готику «варварством», далеким від стрункої культури Ренесансу, а саме в доповіді Папі римському Леву Х (1513–1521) про хід будівництва собору Святого Петра. Найчастіше термін «готика» вживали у Франції, де він узагалі ототожнювався з національним стилем («gothique»). У XVII–XVIII століттях для позначення середньовічного мистецтва використовували термін «francus» (лат. «франкський»), але ця назва не прижилася. Довгий час «готичним» іменували взагалі все середньовічне мистецтво й лише до кінця XIX століття – його пізній період, що відрізнявся яскравістю оригінального художнього стилю.

Архітектура

Готичний стиль у першу чергу знайшов своє відображення в архітектурі. Цьому сприяло стрімке зростання європейських міст і торгівлі. Населення збільшувалося, і старі романські храми були вже затісні для недільних мес.

Із кінця XII століття Франція стає центром європейської освіти. Паризький університет – одне з провідних місць наукового життя Європи. У Парижі налічується 300 цехів ремісників. Головним замовником витворів мистецтва стає не церква, а міста, гільдії купців, цехові корпорації та король.

Першою архітектурною спорудою в стилі готики вважається церква монастиря Сен-Дені (Париж, ХІІ століття) – усипальня французьких королів, а «батьком» готичного стилю – абат Сугерія, натхненник та ініціатор перебудови церкви.

У розвитку готичного архітектурного стилю культурологи виділяють три етапи: ранній (XII–XIII ст.: собори в Сен-Дені, Шартрі, Лане, Суассоні; собор Паризької Богоматері), середній – період високої готики (перебудова Нотр-Дам де Парі,  собор Реймський, церква Сен-Шапель в Парижі) і пізній – полум'яна готика (кафедральний собор у Руані).

Готична архітектура являє собою зразок драматизму й експресії, а в її кам'яних будівлях на століття збережений неспокійний, романтичний і темпераментний дух середньовіччя.

Уявлення про готичний стиль як про щось похмуре й пригнічуюче помилкове. Собори того часу просторі, наповнені світлом і повітрям, а завдяки багатоколірним вітражам простір у них забарвлюється в усі відтінки сонячного спектра.

На відміну від романського стилю з його круглими арками, масивними стінами й маленькими вікнами, для готики характерні арки із загостреним верхом, вузькі високі башти й колони, пишний фасад із різьбленими деталями (вімперги, тімпани, архивольти) та багатоколірні вітражні стрілчасті вікна. Усі елементи стилю підкреслюють вертикаль.

Не оминула готика й архітектуру України. В українські міста з кінця XIV – першої половини XV століття прибувало багато поселенців, переважно німців, які й принесли в мистецтво, а зокрема в архітектуру, нові стильові форми. Розквіт кафедральної готики в Україні припадає на часи правління польського короля Володислава II Ягайла (1386–1434).

Серед культових українських споруд переважали католицькі костели. Вирішальну роль у формуванні нового стилю відіграв Латинський кафедральний собор у Львові. Його готичну складову підкреслює високий шип даху. Дзвіниця на головному фасаді має барокове завершення й розташована асиметрично, бо другу дзвіницю недобудували. Східні кордони розповсюдження готичної архітектури на землях України досягли міст Києва та Чернігова (Петропавлівська церква в Києві). Із завершенням польського панування з`явилося зневажливе ставлення докатолицизму з боку православної ієрархії, яке стосувалося й готичних споруд Києва та Чернігова. Їх перебудовували під канонічні потреби православних споруд або безжально знищували у XVIIIстолітті чи в підрадянський період. Готична архітектура повернулася на землі України в ХІХ – на початку ХХ століття у вигляді неоготики (Палац Даховських, Воронцовський палац (Алупка), Палац Терещенків у Червоному, Церква святого Миколая (Київ), Одеська кірха), у побудові низки неоготичних храмів у містах Львів, Тернопіль, Чортків, Одеса, Чернівці, Скала-Подільська, менших храмів у селах.

Скульптура

Усі конструктивні елементи соборів прикрашалися скульптурним різьбленням, завдяки чому масивні споруди здавалися мереживними й невагомими. Готична скульптура не була підпорядкована плоскості стіни й тим більше обрамленню, як це було в романський період. До XIII століття готична фігура стає s-подібною, схожою на язик полум'я. Вона існувала на рівні з архітектурою. У готику активно розвивається кругла монументальна пластика. Але в той самий час готична скульптура – невід'ємна частина ансамблю собору. Вона, створюючи імпульсивну світлотіньову гру, у свою чергу оживляє, одухотворює архітектурні маси та сприяє взаємодії їх із повітряним середовищем. Скульптори своїми творами почали виражати почуття людини й фізичну красу, вони по-новому поглянули на теми морального мучеництва, материнства, страждань Христа й святих. Готична скульптура висловлювала лірику, трагічність, піднесену духовність і соціальну сатиру.

У галереях замість монолітних стін установлювалися скульптури святих, вражаюче схожі на звичайних людей, що населяли середньовічні міста. Також скульптори готики часто змальовують усілякі побутові сценки, що відрізняються великою жвавістю та правдоподібністю. Ще однією темою декору храмів у готичному стилі є тваринний і рослинний світ. Причому існує два різновиди його передачі: точне дотримання природних зразків і створення дивних, фантазійних образів: драконів, химер і подібного.

Скульптура пізньої готики знаходилася під великим впливом італійського мистецтва. Приблизно в 1400 році Клаус Слютер створив низку значних скульптурних робіт для Філіппа Бургундського, такі, як Мадонна фасаду церкви поховання Пилипа та фігури Колодязя Пророків (1395—1404) у Шаммоле біля Діжона. У Німеччині добре відомі роботи Тільмана Ріменшнайдера, Віта Ствоша й Адама Крафта.

Живопис

Оскільки стіни в її традиційному розумінні в готичній архітектурі не було, а площа вікон була значно розширена, то не дивно, що найпоширенішим видом монументального живопису стає саме вітраж. Він поєднував у собі функції освітлення інтер`єру та колірного акценту, що втілювало ідею Божественного світла, відбитого в матеріальному. Характерними ознаками готичних вітражів були фігурні рами складної форми, широка кольорова палітра та велична іконографічна програма, що поєднувала в собі релігійні та світські сюжети. У соборах Буржа, Ле-Мана, Ліона, Шартра було створено грандіозні вітражні цикли. До XVстоліття вітраж перетворюється з мінімального живопису поверх кольорових скелець на живопис на прозорому склі з незначним використанням фігурних рам (вітражі соборів в Еврі, Ульмі).

Завдяки значному збільшенню кількості книг, розширенню їхньої типології та появі світських майстерень розвивалася книжкова мініатюра. Готичний стиль книжкових мініатюр сформувався під впливом вітражної техніки та загальноєвропейського стилю близько 1200 року. Книжкова мініатюра цього періоду була представлена як парадними дорогими рукописами-Псалтирями, так і дешевими малоформатними «університетськими» книгами, прикрашеними лише маленькими ініціалами. Поширювалися також ілюміновані рукописи світського вмісту: Часослов, лицарський роман, бестіарії, хроніки, історичні твори тощо. В оздобленні книжкових мініатюр переважали елементи світлотіні, картатий фон, рамки («Бревіарій Філіппа Красивого» майстра Оноре, 1290), а також дролері – повчальні або потішні малюнки на полях («Бельвілльський бревіарій» Ж. Пюселя, 1325). До 1400 року в книжковій мініатюрі формується картинна композиція з пейзажем й елементами перспективи. Для англійської школи характерна лінійність («Велика хроніка» Метью Періса, початок ХІІІ ст.), підвищений потяг до декоративності.

Література

Готична література бере свій початок із «готичного роману», що виник у другій половині XVIII століття на хвилі романтизму. Готичний роман набув значного поширення саме в англійській літературі.Найпомітніша особливість жанру – широке використання «незвичайного», «надприродного» додає до терміну «готичний» іще одне значення – «надприродний», «гротескний», «фантастичний».  Багато дослідників сходяться на тому, що основними елементами готичних романів є: замок або якісь старовинні руїни (пасивний елемент, довкола якого розгортається дія) та готичний лиходій (активний елемент).

Засновником жанру вважається Хорас Уолпол, який видав у 1764 році роман «Замок Отранто» (реальний замок на півдні Італії), назвавши його готичною історією. Позаяк Уолпола був першим у своєму жанрі, визнали його не одразу, і лише згодом він отримав чимало захоплених відгуків відомих авторів, серед яких був і Вальтер Скотт.

Наступною помітною фігурою в готичному романі стала Софія Лі зі своїм романом «Притулок» 1783 року. Далі була Ганна Радкліф, відома такими творами, як «Сицилійський роман», «Роман у лісі», «Удольфські таємниці». Згодом роман М. Льюїса «Монах» у 1796 році епатував публіку сценами сексуального насильства та інцесту. Ганна Редкліф та Метью Льюїс представляли дві школи готичного роману: сентиментальну готику, або готичну романтику (Редкліф) та «френетичну», у перекладі з французької – «шалену, божевільну» (Льюїс). Готика все частіше починає асоціюватися з надприродним, примарним та жахливим, ці риси стали специфічними, невід’ємними в літературі такого типу.

Незабаром вийшов і роман, який висміяв жанр жаху, – «Нортенгерське абатство» Джейн Остін.

Із плином часу традиції готичного роману змінюються. Якщо в ранніх романах дія відбувалася за часів Середньовіччя, то тепер час дії може бути й пізнішим, але визначається він лише умовно. Змінюється головний герой: якщо раніше це була молода дівчина – жертва несправедливості, то тепер ним стає злодій – антигерой, особистість водночас відразлива й приваблива, чий величезний потенціал гине через гріховність. Це демонічний, «байронічний» герой готичних романів кінця ХVIII – початку ХІХ століття (М. Шеллі «Франкенштейн, або Сучасний Прометей», Г. Редкліф «Італієць»).

У ХІХ ст. готична література розвивається в малих жанрах, паралельно існують балади або вірші зі «страшним» сюжетом, які свого часу використовувались у готичних романах.

Кінематограф.

Чимало готичної літератури в подальшому було екранізовано. Історія готичного кіно почалася з кінця 20-х років XX століття (німий фільм німецького кінорежисера Мурнау «Носферату», 1921). Чимало пошановувачів готичного кінематографа є й у наш час. Культовими готичними фільмами стали «Ворон», «Жучиний сік», «Едвард Руки-Ножиці», серіал «Сімейка Адамсів» (зразок готичного чорного гумору) та багато інших.

Музика

У 1980-ті роки термін «готика» також почали застосовувати для позначення виниклого в цей час музичного жанру («готичний рок»), а потім і субкультури, що сформувалася довкола нього («готична субкультура»). Готична музика має яскраво виражений величний і трохи містичний характер. Вона багатогранна та має чимало напрямів: rock, metal,  doom, black, medieval, dark ambient, Dark Wave тощо. Хоча точно стверджувати, що та чи інша група відноситься до певного стилю, неможливо, адже в певній композиції можуть простежуватися риси й іншого стилю, можливо, навіть не одного.

В Україні готичні мотиви присутні у творчості таких гуртів, як «Кому Вниз», «Інферно».

Як бачимо, готика – це не завжди химерні й моторошні фігури, це мистецтво краси та думки, прагнення зазирнути за лаштунки реального, щоб витворити свій неповторний світ.

Середня оцінка :

22 коментарів :