ПРОЗА У ЕЛЕКТРОННОМУ ВАРІАНТІ ЖУРНАЛУ
Ні расизму
Галина Михайловська
Ні расизму
іронія
Літо 199… року видалось спекотним і довгим. Так само, як минулорічне й позаминулорічне. А які були раніше –хтозна. Раніше ми звертали увагу на палахкуче сонечко хіба на пляжі. А тепер ось уже третій рік із ранньої весни й до пізньої осені приймали сонячне проміння просто на зігнуті гачком спини на своєму городі.
Точніше–це був не город, а сад,лише майбутній. Саджанці тільки-но переросли кілочки, до яких їх було прив’язано, і над усе скидалися на мітли, навіщось обернені держаками донизу та й устромлені в землю. Вони ще не давали затінку ймайже не забирали місця, як і кущики порічок, смородини, агрусу по периметру саду.
У ті злиденні часи непробачним марнотратством було б дозволити оку милуватися зелененькою травичкою чи землею, що гуляє. От і ми засадили кожен квадратний сантиметр наших терас усією городиною, яку знали.
Новачкам фартить, тож на цвітіння наших грядок із полуницями збігалися заздрити всі сусіди. Огірки кетягами звисали зі шпалер. Помідори –волове серце, рожевий гігант, де-барао–у середині літа стояли джунглями вище людського зросту, і коли ми залишалися ночувати в невеличкій хижі, що вже звели на своїх дванадцяти сотках, вони тьмяніли таємниче й навіть загрозливо.
Це була саме та щаслива пора, коли наші малі були вже не дуже малими, а наші старі –ще не дуже старими. Установи, де ми працювали, наказали довго жити, а в нас вистачило клепки в голові не шукати нового ярма на свої шиї, а піти у вільне плавання. На той час ми були злидарями, але злидарями веселими, і могли приділяти своєму городу-саду стільки часу, скільки захочемо. Щоправда, кожна сонячна годинка згодом удвічі відпрацьовувалася темними ночами, але хто б то зважав на такі дрібниці!
Того року ми посадили й картоплю. Звісно, повне вар’ятство - вирощувати картоплю на терасах, куди не затягти навіть найменшого тракторця. Але, випавши з радянської матриці, ми раптом відчули, що за недоламаним генетичним кодом ми все ж таки насамперед гречкосії. Міцні гени маємо, гріх нарікати. Але де та гречка? Тоді хоча б картоплесаджальники! У цьому амплуа спробувати себе було цілком реально.
Головне ж –просто їсти дуже хотілося.
Середня оцінка :
0 коментарів :
Залишити коментар :
Найважливіше
з теорії детективу!
Знайомтеся з цікавими статтями і доповнюйте рубрику своїми теоріями та практичними історіями. Чекаємо на ваші листи за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com
ОГОЛОШЕННЯ
До уваги передплатників!
Друкована та електронна версії журналу «Дніпро» виходять щомісячно!
Передплатити журнали можна:
на сайті:
www.dnipro-ukr.com.ua;
за телефоном:
(044) 454-12-80;
у відділеннях «Укрпошти».
ЦИТАТА ДНЯ
«Текст – це лише пікнік, на який автор приносить слова, а читачі – сенс»
(Цвєтан Тодоров)
УВАГА!!!
Пропонуємо всім охочим узяти участь у написанні літературно-критичних статей про нобелівських лауреатів.
Чекаємо на ваші роботи про Томаса Еліота до 31 липня 2016 року.
Найкращу статтю буде опубліковано на сторінках журналу.
Роботи надсилайте за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com (із позначкою "Нобелівка").