НОБЕЛІВСЬКІ ЛАУРЕАТИ
Ольга Мусієнко, с. Гриціївка Усі маски Габріели Містраль
Ольга Мусієнко, с. Гриціївка
Усі маски Габріели Містраль
У кожного є свої вподобання, а поезія – це завжди щось більше, ніж рядки слів, зв’язаних римою й віршовим розміром.
Про Габріелу Містраль говорять неоднозначно. Хтось вважає її еталоном у поезії й до дірок перечитує її римовані творіння, не сумніваючись у праведності її життя. Інші ж – гостро критикують, виплескуючи у світ невідомі факти особистого життя й загострюючи увагу на “світських” раутах. Але одне відомо достеменно: байдужим Містраль не залишає нікого. Її, мабуть, і нині називають «величною незнайомкою». Завжди під прицільною увагою суспільства, маючи надзвичайно сильний темперамент, Габріела Містраль – або ж Лусіль Годой Алькайяга – примудрялася залишатися таємницею. Відомі факти її життя тісно переплелися з легендами й чутками. А недавній скандал, який розгорівся навколо її орієнтації, став лишень черговим доказом того.
Одна з легенд, яку сама поетеса повідала світу й про яку йдеться в кожному її життєписі – це історія кохання. Нібито в 17 років Містраль покохала юнака всім серцем (а серце її, звісно, не знало зрад), але щастя виявилося коротким, і її обранець за нез'ясованих обставин наклав на себе руки. Міф про фатальне безмежне почуття виплеканий у «Сонетах смерті». У них поетеса ревно оплакувала коханого, який добровільно пішов із життя.
У 1914 році на літературному конкурсі в Сантьяго відбулася рідкісна, хоча, здавалося, малозначуща подія: премію було присуджено невідомому поету Лусілі Годой. Злі язики стверджували, ніби журі прийняло своє рішення, шукаючи найменшу з бід: усі представлені на конкурс твори здалися суддям дуже слабкими, а не дати премії – означало зірвати свято. Три вільно написаних сонети під загальним заголовком «Сонети смерті» журі обрало нібито тільки тому, що треба ж було що-небудь відзначити. З області легенд і розповідь про те, що поетеса не змогла прочитати свої вірші на святі, тому що в неї була всього одна сукня, яка не підходила для розкішної обстановки, і дівчина слухала виконання своїх «Сонетів смерті», сидячи далеко в залі. Але образ скромної сільської вчительки, «такої собі Джейн Ейр», зовсім не в'язався з реальною особистістю Лусілі Годой – особи з важким, дивним, потайним і образливим до дріб'язковості характером. Історія про єдину сукню цілком могла статися з поетесою, бо вона в ранньому віці втратила батька й, відчуваючи потребу, лише завдяки власному нелюдському напруженню змогла отримати гарну освіту, а от міф про єдину фатальну пристрасть незабаром після смерті поетеси було розвінчано авторитетним біографом – Володею Тейтельбоймом. Зібравши величезний документальний матеріал, він довів, що це самогубство, яке справді відбулося, ніяк не було пов'язане з Містраль, що «Сонети смерті» мають лише непряме відношення до самогубця. Ну а кохання до нього – якщо й було – зовсім не перше й принаймні не єдине. Було інше – болісне, довге, дивне – до маловідомого поета Мануеля Магальянеса Моура. І знову таємниця, знову простір для розмов і здогадів. Містраль, яка так одержимо писала про кохання до чоловіка, судячи з її листів, так і не пізнала плотських радощів.
«Порівняно з латиноамериканською літературою в цілому, – писала літературний критик і біограф Марго Арсе де Васкес у своїй монографії про чилійську поетесу Габріелу Містраль, – творчість Містраль абсолютно оригінальна, вона володіє власним голосом». З точки зору американського літературознавця Маргарет Бейтс, «Габріела, що взагалі характерно для іспанської поетичної культури, повертається спиною до вишуканості, навмисно уникає плавності, воліє різкі, грубі штрихи». «Від інших поетес свого часу, – пише Бейтс у передмові до книжки «Вибрані вірші Габріели Містраль» (1971), – часто болісно егоцентричних, які гостро відчувають свою жіночність, вона відрізняється тим, що про себе говорить лише принизливо. У своїх віршах, як і в житті, вона завжди була затятим ворогом марнославства».
Габріела Містраль писала про все, що бачила й що її хвилювало. Була дуже спостережлива й помічала навіть найдрібніші прояви життя. Але кожна дрібниця в її сприйнятті ставала приводом для глибоких думок і філософських висновків – чи то дерева або квіти, чи камені або водоспади.
Середня оцінка :
2 коментарів :
написав :
cc20180811