Вхід
для передплатників

Ввести код абонемента

Введіть код абонемента

Щоб мати можливість переглядати журнал та додаткові матеріали в електронному варіанті, введіть код абонемента:

Невірно введений код

Щоб придбати код абонемента, заповніть форму на сторінці.

Рубрики, Форуми

ПРОЗА У ЕЛЕКТРОННОМУ ВАРІАНТІ ЖУРНАЛУ

Юрій Кирик, м. Львів

Мольфарка

містика Карпат

Уже вкотре, прокидаючись, відчуваю твою присутність. Кроки–добре їх тямлю–твої скрадливі, рисячі кроки, які так добре пам’ятаю з Боронявського монастиря, де сновидою заблукала до мене... Лишетрохи глухіші, ніби чую їх під черепом. Коли ж затихають, – іще більший неспокій відчуваю: стоїш біля мого узголів’я... Згодом твою делікатну ходу став уловлювати за собою навіть на вулиці, утовпищі. Ступаєш  за мною слід у слід. Здається, зіб’юсяз ритму, й обов’язково налетиш на мене. Рвучко         повертаюся– лишездивовані, трохи налякані погляди перехожих...

Іще з якогось дива взяв собі за звичку обмислювати вголос те, що пишу,  ніби чекаю твоєї підказки чи поради. Домашні стали зиркати підозріло...

Що тут удієш? Мольфарка!

Хоча віри в Оксанине чаклунство вмене не було. Міг услід за мастодонтами від науки твердити: карпатської магії не існує! Що ж це тоді? Любов? У моєму віці так не закохуються... Та й не жадав її ніколи всіма фібрами душі, як  це взакоханих. Ніч умонастирі, наша несподівана близькість... Подібних трафунків у кожного чоловіка не злічити. Чому саме цей загачив? Чому ввійшла в думки повелителькою, наче  моя підсвідомість – твоє помешкання... Чому з упертою настирністю напастуєш своїми домаганнями мою електронну пошту? Твоє: «Коли приїдеш?» – ввижається мені вже на біг-бордах і телеекранах...

Удруге побачене часами розруйновує дощенту гостроту першого сприйняття, розчиняє його, мов цукор учаї,– без сліду, без залишку – нараз осяває думка. «Треба побачити її! Побачити, аби забути!» –переливається   рятівноюмантрою. Напевне, це згори... Вищі сили вирішили допомогти вцій фанаберії... Коли ж почав збиратись у гірську мандрівку, дружина мовила  категорично:

–Поїду з тобою! Він по горах вигулює, а ти вдома сиди...Таке враження, що це ти етнограф, а не я, –мовила, як мені здалося,  трохи ображено.–Та й  не відпочивали ми разом давно, –тягла своєї.

Постановив про гори більше не згадувати, та того самогодня Оксанка діймала мене знову: «Чому не їдеш???» Не на жарт розлютився. «Дружина не хоче відпускати мене самого»,–якось ніби само вистукалосяна «клаві». За мить шкодував за скоєним і вже формулював текст листа, де хотів вибачитисяза дурний жарт, аж тут на моніторі висвітиласявідповідь.  «Приїжджайте з дружиною! Буду чекати. Оберу для вас гарний маршрут». Дивні ці наші горянки, ой дивні... не встиг розмислити, коли за спиною Віка:

–Хто це нас запрошує?

Навіть іне вигадував нічого. Розповів про зустріч умонастирі з мольфаркою, оминаючи, звісно, свої нічні пригоди...

–Та це ж справжня знахідка! – сплеснула долоньками Віка.–Там може бути купа етнографічного матеріалу! –Ізцієї ж миті почала складати рюкзак...
Тяжкий вар’ят! Отож приключку на свою голову уготовив –досадував  спересердя. Звісно, якби не мав сам авантюрного характеру, викрутився б із цієї халепи, послався б на термінові справи чи яку хворобу вдав–воно б і минулося... Де там! Кожна авантюра притягує мене, мов вогонь метелика...

Так ми з Вікою опинились уРахівських горах. Ні,  спочатку-таки в Рахові, де нас гостинно зустріла Оксанка, якій родичі відпустили квартиру на час своєї відсутності. Подала нам царську вечерю – форель, начинену листям естрагону, зеленою цибулею й аличею, згорнуту, мов змія, кільцем, ще й її хвостовий плавець був просунутий в отвір унижній щелепі. Плавала вона вбілому вині.

Середня оцінка :

12 коментарів :