Картяр

Юрій Кирик, м. Львів

Картяр

гостросюжетне оповідання

Тримайся за нитку!

 – Абим розуму не зашила, –  напучувала бабуся,вкладаючи врота нитку, нашвидкуруч пришивала  ґудзика на моїй сорочці...  

Не уявляєте, яким довгим був день удитинстві! Якби всі його перипетії  детально описати, зошита б не вистачило... Ділився він на кілька  періодів:дорога до школи – час,де разом із друзяками вичиняли стратегічне планування днини, далі – велика перерва.Скільки ж усього за неї відбувалося– і розбірки з ворогуючим табором, ультиматуми, набіги на сусідній сад.Далі –  дорога додому – найцікавіші розбори польотів;далі–   «стукалки» –  серйозні вияснення стосунків, але вже навкулачки, а від якогось часу й те, що в хлопчачому житті було головним, –  карточна гра! Уже натоді підходили до того фахово: коли збиралисяграти два на два, обов’язково називали партнерів, узгоджували час і місце.  Далі повернення додому, готування уроків, –  це, вважай, час утрачений. Правдиве життя починалося,коли батьки випускали на «пообідній шпацір», хоча який там шпацір? Кулею  вилітав на вулицю! Надибавши друзів,забував провсе на світі, і «пообідній шпацір» нерідко переходив у  вечорове гуляння, коли ж повністю втрачав почуття часу й вечірні гуляння переходили в нічні чування, тоді на пошуки «заблукалого» виходили батьки–  добре,коли мама, бо коли батечко, чекай батів...

0 коментарів

Чотири ключі

Олена Сверчевська, м. Житомир

Чотири ключі

містична історія

У Тасі звичайна квартира, і там одні вхідні двері з одним замком.
  Її під’їзд не тільки не зачиняється на ключ – він узагалі рідко зачиняється, бо двері там стоять старі, уже добряче побиті життям, а точніше,черевиками (коли хтось удає крутого), стегнами (коли руки зайняті двома пакетами з магазину, а зуби – дамською сумочкою), протягами (коли надворі вітер, а на третьому поверсі вибили вікно), кулаками (коли протяги вголові), котячими тасобачими кігтями (коли улюблену тваринку забули впустити або випустити), запаленими сірниками (коли нічого робити, бо надворі дощ), складаним ножиком (коли Коля дуже сильно любить Машу), маминим лаком для нігтів (коли Маша,замість любити Колю любить малювати сердечка), чорним жирним маркером (коли Коля любить гурт Metallica, але не знає, що вцьому слові дві літери “l”, або як варіант вважає, що Жора «казьол»), помадою (коли дівчата заклалися на двадцять наклейок і пару золотистих туфельок для барбі, хто зможе поцілувати такі бруднющі – дивись вище – двері), випадковими предметами (наприклад, негабаритною шафою, яку дядя Саша неодмінно хотів занести не розбираючи), а також природними процесами вивітрювання, впливу яких тією чи іншою мірою зазнають усі об’єкти на Земній кулі. Тож не дивно, що двері Тасиного під’їзду риплять, стукають, гойдаються на петлях, а подекуди видно, із чого вони зроблені всередині – із крупної пресованої тирси кольору замоклого зерна.
  Ключ від пошти Тасі теж не потрібен. Є лише один спосіб відчинити її скриньку – відчинити ще й третю скриньку знизу. Це не найгірший варіант. Наприклад, друга скринька зверху відчиняється щоразу, коли хтось занадто сильно грюкає вхідними дверима. ТожТасиній сім’ї пощастило.

0 коментарів

Я тебе не чую

Аня Саніна, м. Харків

Я тебе не чую

рефлексія

Моя мама зателефонувала йсказала, що дядя Вова пиячить.
Ще мама сказала, що вчора заходила до Лєни – у неї нові шпалери, діти поклеїли. Про погоду розказала. Про помідори.
Я розповів, що вмене все гаразд.
Поговорили.
Мама якось завжди примудрялася запхнути в десятихвилинну розмову йбанку з варенням, і політичну ситуацію, а я все «бекав» і розтягував слово «добре» на різний манер.
–Геля говорить, шо він лежить п’яний цілими днями.
–М-м.
–Не працює вже рік. Тьотя Діна пластом лежала, пластом – куди йому на роботу ходити. Звільнився.
–А ким він раніше працював?
–А ти не пам’ятаєш?
–Ні.
–І я не пам’ятаю. По-моєму,уЖЕКу.
–Ну добре.
–Так же йзіп’ється. Один зовсім.
–А Таня? – я підсунув до себе газету йпочав малювати ромашку.
–Яка Таня?
–Ну, він жив із Танею.
–Жінка?
–Ну.
–Так померла ж Таня в грудні.
–Що?! Ти мені не казала.
–Вадику, казала.
–Та ні!
–Ну що я,казала, звісно. Ти завжди пропускаєш.
–Ну, мам! А що з нею хоч було?
–Лейкоз.
–Це боляче?
–Це страшно. І швидко.
–Бідний Вовка. Тоді зрозуміло.
–Що зрозуміло?
–Що він п’є.
–Добре, Вадику. Це горе. Але це не виправдання пиячити безпробудно.
–Угу.
–Напиши йому листа.
–Нащо?
–Ну,підтримай його.
–Ма, ми років вісімне бачилися. Я йне пам’ятаю, який він зараз.
–Я думаю, тобі треба написати.
–Угу, – штрихую ромашку зеленою ампулкою.
–Ой, я ж там крила розморожую! Я побігла!
–Давай, подзвониш.
–Па-па!

0 коментарів

Читати далі...

0 коментарів

Читати далі...

0 коментарів