Дніпро № 1–6

73 / 100

73 Поезія
Тебе немає
тебе немає, ти – осінній дим,
ти – коло на воді, ти – іскра ватри
пусті місця твого амфітеатру
зірковим пилом вкриті золотим.
тебе немає, ти – коса грози,
ти – подих вітру, що лоскоче листя,
густа сльоза холодної роси,
парів туманних сивина імлиста.
тебе немає, ти – нічийна тінь,
згасаюче тремтіння павутини,
ніхто нікого не ліпив із глини,
аби впустити в лабіринт падінь.
ніхто нікому не давав ім’я,
ніхто нікого не лякав хрестами,
смішну ілюзію, нашептану вустами,
несе за край повільна течія...
Прелюдія
п’ять повних кроків до тепла,
чотири подихи до слова,
з покуття погляд змієлова,
свічок тремтяча гіркота...
пульсує темінь кров’ю з ран.
приспи до часу нерв сумління.
крилатий галас. мить падіння
обох окутує в туман...
…одна на двох рогата тінь,
кінець прелюдії хаосу,
погорда розплітає косу,
провалля космосу... амінь...
ЮРІЙ КИБА