76 / 100
ДНІПРО 1-6’2019
76
* * *
А що, коли Всесвіт – чиєсь нерозгадане тіло,
Не тільки із пилу і шалу далеких галактик,
Де вповень спалахує світло, лишаючи тіні,
І душу безсмертну свою научає літати.
А що, коли Всесвіт – не тільки міжзоряний простір,
І темна матерія в ньому прошита нейтрино,
А й бурі емоцій, неначе надно́вої постріл,
І сонячний вітер, що десь напинає вітрила.
А що, коли Всесвіт – не тільки розпечені зорі
Чи карлики білі на чорній космічній пательні,
А просто парує туман у світа́х ілюзорних,
Крізь відстань і час позирають світи́ із пустелі.
У венах Чумацького Шляху пульсує планета,
Неначе вона є всевидячим оком у безвість,
Яка лиш ховає один із найбільших секретів,
Що кожна людина – то свій нерозгаданий Всесвіт.
© 27.02.19 р.
МИХАЙЛО ЖАЙВОРОН