Дніпро № 1–6

75 / 100

75 Поезія
* * *
Ну давай поговоримо, щоб відлягло.
Від’їжджає останній трамвай.
І ліхтарне світло, як холодне вино,
ніч наморена допиває.
Ну давай поговоримо, що ж мовчиш?
Я лишилася – говори!
В кулаку від нашого дому ключі –
як остання ставка для гри.
Тільки й спогадів, що весільний вальс.
Пахне солодко липа п’янка...
У сухому залишку після нас –
ніч, що квапно до ранку тіка.
Смуток сплів павутиння нових образ,
ти про це хотів говорити?
А в ліхтарному світлі уламки фраз,
як пошкоджені габарити.
Всі розмови намарне, і звуки – глухі.
Тиша гучно на вухо кричить.
Зорі зручно вмостились на спини дахів.
Я прийшла, щоб віддати ключі.
06.14.19 р.
МАРКО ТЕРЕН