Список Премій
Но́белівська пре́мія — одна з найпрестижніших міжнародних премій.
Сума премії є не постійною, вона змінюється залежно від доходів Нобелівського фонду.
Заснована згідно із заповітом шведського підприємця, винахідника та філантропа Альфреда Бернарда Нобеля, який винайшов динаміт. Увесь свій статок (близько 31,5 млн шведських крон) він призначив на фінансування міжнародної премії. Згідно з його волею річний прибуток від цієї спадщини має ділитися на 5 рівних частин між особами, які попереднього року найбільше прислужилися людству в різних сферах діяльності.
Нобель помер 1896 року, після чого парламенти Швеції та Норвегії (які тоді утворювали міждержавний союз) протягом 4 років (до 1900 року) узгоджували конкретні умови нагородження.
Нобелівська премія в галузі літературивважається найпрестижнішою міжнародною літературною премією у світі. Створена разом із чотирма іншими Нобелівськими преміями за заповітом Альфреда Нобеля 1895 року, вручається з 1901.
Вимог щодо мови, якою буде написаний твір, немає.
Вік учасників необмежений.
Розмір грошової премії сягає 1 млн доларів США.
Пропозиції щодо кандидатур надсилаються до 1 лютого в комітет із премії Шведської академії.
Якщо ви маєте запитання або бажаєте внести пропозиції: comments@nobelprize.org.
Запитання щодо авторського права для дозволу використовувати фотографії та інший матеріал про лауреатів Нобелівської премії — Annika Pontikis, менеджер зі зв'язків із громадськістю: info@nobel.se.
Адреса оргкомітету: The Nobel Foundation P.O. Box 5232, SE-102 45 Stockholm, Sweden.
Сайт: http://nobelprize.org/nobel_prizes/literature.
Правила видачі нагороди
За заповітом Альфреда Нобеля винагорода має бути отримана людиною, котра створила «найбільш видатні роботи в напрямку ідеалізму». Первісна вимога приймати тільки роботи, створені в рік, що передує року нагороди, була змінена, щоб можна було розглядати роботи, значення яких визнали нещодавно.
Органом присудження Нобелівської премії є Шведська академія. Вона була заснована за взірцем Французької академії королем Густавом III у 1786 році. Академія складається з 18 членів, відомих як De Aderton («Вісімнадцять»). Вона складається зі шведських письменників, учених та істориків. Лауреата Нобелівської премії обирає Нобелівський комітет, що складається з 4 — 5 осіб з із посеред членів Академії. Члени Нобелівського комітету змінюються через 3 роки.
Право номінації мають члени Шведської академії й інших академій та інститутів аналогічного характеру. Це право також мають університетські професори літератури й філологічних наук, переможці попередніх номінацій і президенти асоціацій, відповідальних за літературну творчість у країні. Імена кандидатів засекречені протягом 50 років, а це означає, що імена потенційних кандидатів до й після оголошення переможця є лише чутками.
Процедура
Процедура надання нагород є такою:
Вересень:члени Нобелівського комітету надсилають приблизно 600—700 формулярів особам, котрі мають право на висунення. Кандидатури повинні бути представлені до 31 січня наступного року.
Лютий:комітет створює список і передає Академії для затвердження.
Квітень:комітет обирає 15—20 імен кандидатів для розгляду Академії.
Травень:комітет скорочує список до 5 фіналістів для розгляду Академії.
Червень—серпень:члени Академії знайомляться з творчістю кандидатів.
Вересень:обговорення творчості кандидатів.
Жовтень: Вибір переможця.
Грудень: 10 грудня в Стокгольмі відбувається урочиста церемонія вручення Нобелівської премії.
Голосування
Голосування, у якому беруть участь члени Академії, відбудеться в жовтні. Точна дата є фіксованою та заздалегідь повідомляється. Кожна особа, яка має право голосу, дає секретарю картку з ім'ям кандидата. Необхідна абсолютна більшість голосів для вибору переможця. У разі відсутності останньої голосування повторюється.
Право висування кандидатів на здобуття Нобелівської премії належить тільки окремим особам, коло яких визначено відповідним положенням. Таке право мають, зокрема, лауреати Нобелівської премії. Пропозиції щодо кандидатур надсилаються до 1 лютого в комітет із премії Шведської академії.
Обговорення представлених робіт і голосування проходять в умовах суворої таємності, розбіжності щодо кандидатур у протоколи засідань не вносяться. У пресі публікуються лише рішення про присудження премії та коротке його коротке мотивування, яке оскарженню або скасуванню не підлягає.
За традицією, церемонія нагородження нобелівських лауреатів відбувається в Стокгольмі 10 грудня — у день смерті Альфреда Нобеля. Золоту медаль науковим дослідникам і літературним діячам вручає король Швеції. Відповідно до встановлених правил кожен лауреат повинен упродовж шести місяців після одержання премії виступити з лекцією в Стокгольмі.
Основним критерієм відбору претендентів на премію є виняткова професійна компетентність у своїй галузі та міжнародний рівень їхніх наукових, миротворчих чи літературних досягнень. Самовисунення кандидата на будь-яку з шести премій автоматично "дискваліфікує" його. Не приносить користі претендентам на цю нагороду й офіційна – дипломатична, урядова чи політична – підтримка, оскільки нобелівські установи не залежать від держави, своїх урядів або партій.
Шведська академія приймає до розгляду кандидатури лише тих авторів, твори яких були опубліковані та здобули широке визнання серед читачів і дістали високу оцінку експертів. При цьому нобелівські установи витлумачили гнучкіше дещо двозначні вимоги заповіту до літературного твору, «що відбиває людські ідеали» (уживають і в перекладі: «ідеалістичні тенденції»). Зазвичай Академія радше дає перевагу авторам за всю сукупність їхніх творів, аніж за окрему книгу. До того ж рідкісний випадок, коли запропонована кандидатура одержувала премію з першого подання. Чимало претендентів висуваються по кілька разів. Прискіпливо розглядаються не лише художня вартість творів (для цього спеціально перекладених шведською чи англійською мовою), але й інші суттєві обставини, пов’язані з конкретною кандидатурою.
Остаточне рішення щодо конкретного лауреата в кожній номінації приймається, як правило, у жовтні кожного року. До самого дня офіційного проголошення імен лауреатів жодна людина, окрім безпосередньо причетних до виборів членів відповідних академій, комітетів та дирекції Нобелівського фонду, не має змоги дізнатися, хто входить до числа реальних кандидатів. Їх імена зберігаються в суворій таємниці. Внутрішні дискусії та результати голосування на всіх стадіях відбору й остаточного прийняття рішення ні в якому разі не розголошуються, попри наполегливі спроби публіцистів, дослідників-нобелістів вивідати бодай найменші відомості. Засідання Нобелівських комітетів не стенографують, імена претендентів, які лишилися без премії, не повідомляють. Рішення приймають консенсусом. Усе це дозволяє уникати тиску на нобелівські установи й убезпечувати від зайвих прикрощів тих, хто був «за крок» від премії та світової слави.
Імена нових лауреатів оприлюднюються щороку 21 жовтня – у день народження Альфреда Нобеля. На церемонію вручення премії Нобелівський фонд запрошує лауреатів і членів їхніх родин до Стокгольма та Осло 10 грудня – у день смерті засновника Фонду. Дипломи й золоті медалі Нобелівських лауреатів у галузі фізики, хімії, фізіології та медицини, літератури й економіки вручаються в Концертному залі королем Швеції після короткої інформації про досягнення лауреата від представника відповідного комітету, що затвердив його кандидатуру. Вручення конверта з чеком на ім’я лауреата відбувається в Стокгольмі в історичному будинку Нобеля, де нині розташований головний офіс Нобелівського фонду. Кошти, які одержує лауреат, підлягають оподаткуванню відповідно до законів тієї країни, громадянином якої він є. Якщо перші лауреати одержували чек на суму близько 40 тисяч американських доларів, то сьогодні розмір грошової премії сягає 1 млн доларів США. В Осло церемонія вручення Нобелівської премії проводиться в університеті в присутності короля Норвегії й членів королівської родини. Нагороди вручаються головою Нобелівського комітету Норвегії. Відповідно до статуту лауреати повинні прочитати нобелівські лекції, які потім виходять друком у спеціальному виданні «Нобелівські лауреати».
Цікавинка
Україна та Нобелівська премія
Україна — батьківщина 5 нобелівських лауреатів:
1. 1908 — Ілля Мечников, фізіологія та медицина
2. 1952 — Зельман Ваксман, фізіологія та медицина
3. 1966 — Йосеф Шмуель Аґнон, література
4. 1981 — Роальд Гофман, хімія
5. 1992 — Георгій Харпак, фізика
Ряд науковців, які одержали Нобелівську премію, провели певний час, навчаючись або працюючи в Україні. У Харківському університеті навчалися Саймон Кузнець та Ілля Мечников. В Українському фізико-технічному інституті та в Харківському університеті викладав Лев Ландау. Ігор Тамм викладав в Одеському політехнічному університеті та в Таврійському університеті, у якому також навчався. Іван Павлов деякий час працював в Одеському університеті.
Декількох українців і вихідців з України було номіновано на здобуття Нобелівської премії, але з різних причин нагороду вони не одержали. До номінантів належали Ісмаїл Гаспринський, Іван Франко, Павло Тичина, Микола Бажан, Іван Багряний, Улас Самчук, Василь Стус, Олесь Гончар і Віктор Ющенко.
Історія заснування
Альфред Нобель, шведський винахідник і фабрикант, спочатку у своєму заповіті, складеному 14 березня 1893 року, висловив бажання направити кошти від своїх патентів на будівництво крематоріїв у великих містах, чим, на його думку, мав займатися стокгольмський Каролінський інститут. Однак ще в 1886 році Папа Римський визнав кремацію неналежною формою поховання.
1895 року Нобель склав інший заповіт, де наказав створити фонд, відсотки з якого будуть видаватися у вигляді премії тим, хто впродовж попереднього року приніс найбільшу користь людству. Зазначені відсотки, відповідно до заповіту, діляться на 5 рівних частин, які призначаються для заохочення відкриттів у галузі фізики, хімії, фізіології, медицини, літератури, а також за особливі досягнення перед людством у справі миру (Нобелівська премія миру). Виняток — математики. Це пов'язано із сумною історією кохання Альфреда. Дівчина, яку він кохав, вийшла заміж за математика. Саме через це Нобелівська премія не поширюється на цю галузь науки.
1900 року був створений Нобелівський комітет, який виплачує премії. Вручення премій почалося 1901 року.
За час існування премії було введено лише одне нововведення: 1968 року Шведський банк з нагоди свого 300-річчя запропонував виділити гроші на премію з економіки, і Нобелівський комітет узяв на себе зобов'язання з їхнього розподілу. Офіційно іменована, премія з економіки пам'яті Альфреда Нобеля, уперше була присуджена у 1969 році. За традицією, премії з фізики, хімії, медицини, літератури й економіки вручає в Стокгольмі в Концертному залі король Швеції.
Історія літературної премії
Першим лауреатом Нобелівської премії з літератури був Сюллі-Прюдом. Він отримав 150 782 шведських крон. На сьогодні ця сума складає 10 мільйонів шведських крон.
Нагороди не розглядалися 7 разів у 1914, 1918, 1935, 1940—1943 рр. Чотири рази були надані два призи: у 1904, 1917, 1966 та 1974 рр. Два письменника не прийняли приз — Жан-Поль Сартр і Борис Пастернак (останньому це було заборонено радянською владою).
Єдиний раз премія була присуджена посмертно — у 1931 році Ерік Аксель Карлфельдт отримав премію, пробувши членом Академії протягом 20 років як секретар. Був номінований два рази, але не погодився б нагородити премією самого себе.
Традиції
Нобелівські премії (за винятком Премії миру та Премії з економіки) вручаються щороку під час урочистої церемонії в Стокгольмі (Швеція) 10 грудня — у роковини смерті Альфреда Нобеля. Напередодні лауреати читають нобелівські лекції.
Кожен лауреат отримує з рук монарха золоту медаль із зображенням засновника премії Альфреда Нобеля й диплом. Грошова частина премії переказується лауреатам згідно з їхніми побажаннями.
Того ж вечора в Стокгольмській ратуші проходить Нобелівський бенкет за участю короля й королеви Швеції, членів монаршої родини, нобелівських лауреатів, глави уряду Швеції, голови риксдагу, видатних учених, громадських діячів. У цьому святі беруть участь більше тисячі гостей.
Нобелівську премію миру в присутності короля Норвегії та членів королівської сім'ї того самого дня, 10 грудня, вручає в Осло голова норвезького Нобелівського комітету. Премія миру включає диплом лауреата, медаль і грошовий чек. Після церемонії відбувається урочистий банкет.
Прийняття рішення про присудження премії миру довірено норвезькому Нобелівському комітету, члени якого обираються стортингом (парламентом Норвегії) з числа норвезьких громадсько-політичних діячів, але вони повністю незалежні від стортингу в ухваленні рішення про лауреата. Премія миру може присуджуватися як окремим особам, так і офіційним і громадським організаціям.
Перша церемонія вручення Нобелівських премій відбулася 10 грудня 1901 року.
Лауреати Нобелівської премії в галузі літератури
|
Рік |
Лауреат |
Країна |
Мова |
Обґрунтування |
|
1901 |
Сюллі-Прюдом (Sully Prudhomme) |
Франція |
Французька |
"За видатні літературні досягнення, високий ідеалізм, художню досконалість і незвичайне поєднання душевності й таланту". |
|
1902 |
Теодор Моммзен (Christian Mattias Theodor Mommsen) |
Німеччина |
Німецька |
"За монументальну працю «Римська історія». |
|
1903 |
Б'єрнстьєрне Б'єрнсон (Bjørnstjerne Martinus Bjørnson) |
Норвегія |
Норвезька |
"За благородну високу поезію, яка відрізнялася свіжістю натхнення і рідкісною чистотою духу, а також за епічний і драматичний талант". |
|
1904 |
Фредерік Містраль (Frederic Mistral) |
Франція |
Окситанська |
"За свіжість і оригінальність поетичних творів, правдиво відображають дух народу". |
|
Хосе Ечеґарай-і-Ейсаґірре (Jose Echegaray Y Eizaguirre) |
Іспанія |
Іспанська |
"За численні заслуги у відродженні традицій іспанської драми". |
|
|
1905 |
Генрик Сенкевич (Henryk Sienkiewicz) |
Польща |
Польська |
"За видатні заслуги в області епосу»". |
|
1906 |
Джозуе Кардуччі (Giosue Carducci) |
Італія |
Італійська |
"За творчу енергію, свіжість стилю й ліричну силу його поетичних шедеврів". |
|
1907 |
Редьярд Кіплінг (Rudyard Kipling) |
Велика Британія |
Англійська |
"За спостережливість, яскраву фантазію, зрілість ідей і значний талант оповідача". |
|
1908 |
Рудольф Крістоф Ойкен (Rudolf Christoph Eucken) |
Німеччина |
Німецька |
"За серйозні пошуки істини, всепроникаючу силу думки, широкий кругозір, жвавість і переконливість, з якими він відстоював і розвивав ідеалістичну філософію". |
|
1909 |
Сельма Лагерлеф (Selma Ottilia Lovisa Lagerlef) |
Швеція |
Шведська |
"Як данина високому ідеалізму, яскравій уяві й духовному проникненню, що вирізняють усі її твори". |
|
1910 |
Пауль Йоганн Людвіг Гейзе (Paul Johann Ludwig Heyse) |
Німеччина |
Німецька |
"За художність, ідеалізм як ліричний поет, драматург, романіст й автор відомих усьому світу новел". |
|
1911 |
Моріс Метерлінк (Maurice Maeterlinck) |
Бельгія |
Французька |
"За драматичні твори, відзначені багатством уяви й поетичною фантазією". |
|
1912 |
Гергарт Гауптман (Gerhart Hauptmann) |
Німеччина |
Німецька |
"На знак визнання плідної, різноманітної та видатної діяльності в галузі драматичного мистецтва ". |
|
1913 |
Рабіндранат Тагор (Rabindranath Tagore) |
Індія |
Бенгальська |
"За глибоко відчуті, оригінальні й прекрасні вірші, у яких з винятковою майстерністю виразилося його поетичне мислення". |
|
1914 |
Не присуджувалася |
|||
|
1915 |
Ромен Роллан (Romain Rolland) |
Франція |
Французька |
"За високий ідеалізм літературних творів, за співчуття й любов до істини". |
|
1916 |
Карл Густав Вернер фон Гейденстам (Carl Gustav Verner von Heidenstam) |
Швеція |
Шведська |
"Найвидатніший представник нової епохи у світовій літературі". |
|
1917 |
Карл Адольф Г'єллеруп (Karl Adolph Gjellerup) |
Данія |
Датська |
"За його різноманітну й багату поезію, яка надихається високими ідеалами". |
|
Генрік Понтоппідан (Henrik Pontoppidan) |
Данія |
Датська |
" За його справжній опис сучасного життя в Данії". |
|
|
1918 |
Не присуджувалася |
|||
|
1919 |
Карл Фрідріх Георг Шпіттелер (Carl Friedrich Georg Spitteler) |
Швейцарія |
Німецька |
"За незрівнянний епос "Олімпійська весна ". |
|
1920 |
Кнут Гамсун (Knut Pedersen Hamsun) |
Норвегія |
Норвезька |
"За його монументальну працю «Соки землі»". |
|
1921 |
Анатоль Франс (Anatole France) |
Франція |
Французька |
"За блискучі літературні досягнення, відзначені вишуканістю стилю, глибоко вистражданим гуманізмом й істинно галльським темпераментом". |
|
1922 |
Хасінто Бенавенте (Jacinto Benavente) |
Іспанія |
Іспанська |
"За блискучу майстерність, з яким він продовжив славні традиції іспанської драми". |
|
1923 |
Вільям Батлер Єйтс (William Butler Yeats) |
Ірландія |
Англійська |
"За натхненну поетичну творчість, що передає у високохудожній формі національний дух". |
|
1924 |
Владислав Реймонт (Władysław Reymont) |
Польща |
Польська |
"За великий національний епос «Селяни» ". |
|
1925 |
Джордж Бернард Шоу (George Bernard Shaw) |
Ірландія |
Англійська |
"За творчість, відзначену ідеалізмом і гуманізмом, за іскрометну сатиру, яка часто поєднується з винятковою поетичною красою". |
|
1926 |
Грація Деледда (Grazia Deledda) |
Італія |
Італійська |
"За поетичні твори, у яких із пластичною ясністю описується життя її рідного острова, а також за глибину підходу до людських проблем в цілому". |
|
1927 |
Анрі Бергсон (Henri Bergson) |
Франція |
Французька |
"На знак визнання його яскравих і життєствердних ідей, а також за виняткову майстерність, з яким ці ідеї були втілені". |
|
1928 |
Сігрід Унсет (Sigrid Undset) |
Норвегія |
Норвезька |
"Головним чином за її потужний опис Північного життя в середині століття ". |
|
1929 |
Томас Манн (Thomas Mann) |
Німеччина |
Німецька |
"Головним чином за його великий роман Будденброки, який незмінно отримав ширше визнання, як один із класичних творів сучасної літератури ". |
|
1930 |
Сінклер Люїс (Sinclair Lewis) |
США |
Англійська |
"За потужне й виразне мистецтво оповідання і за рідкісне вміння з сатирою та гумором створювати нові типи й характери". |
|
1931 |
Ерік Аксель Карлфельдт (Erik Axel Karlfeldt) |
Швеція |
Шведська |
" За його поезію". |
|
1932 |
Джон Голсуорсі (John Galsworthy) |
Велика Британія |
Англійська |
"За високе мистецтво оповідання, вершиною якого є Сага про Форсайтів". |
|
1933 |
Іван Бунін (Ivan Bunin) |
Росія |
Російська |
"За строгу майстерність, з якою він розвиває традиції російської класичної прози". |
|
1934 |
Луїджі Піранделло (Luigi Pirandello) |
Італія |
Італійська |
"За творчу сміливість і винахідливість у відродженні драматургічного й сценічного мистецтва". |
|
1935 |
Не присуджувалася |
|||
|
1936 |
Юджин Гладстоун О'Ніл (Eugene Gladstone O'Neill) |
США |
Англійська |
"За силу впливу, правдивість і глибину драматичних творів, по-новому трактують жанр трагедії". |
|
1937 |
Роже Мартен дю Ґар (Roger Martin du Gard) |
Франція |
Французька |
"За художню силу і правду в зображенні людини і найбільш істотних сторін сучасного життя". |
|
1938 |
Перл Бак (Pearl Buck) |
США |
Англійська |
"За її багатий і по-справжньому епічний опис селянського життя у Китаї і за біографічні шедеври". |
|
1939 |
Франс Ееміль Сіланпяя (Frans Eemil Sillanpää) |
Фінляндія |
Фінська |
"За його глибоке розуміння селянства своєї країни й вишукане мистецтво, з яким він зображував їх спосіб життя та їх зв'язок із природою ". |
|
1940 |
Не присуджувалася |
|||
|
1941 |
Не присуджувалася |
|||
|
1942 |
Не присуджувалася |
|||
|
1943 |
Не присуджувалася |
|||
|
1944 |
Йоганнес Вільгельм Єнсен (Johannes Vilhelm Jensen) |
Данія |
Датська |
"За рідкісну силу й родючість його поетичної уяви". |
|
1945 |
Габріела Містраль (Gabriela Mistral) |
Чилі |
Іспанська |
"За її ліричну поезію, яка наповнена потужними емоціями, що зробили її символом ідеалістичного прагнення всього латиноамериканського світу". |
|
1946 |
Герман Гессе (Hermann Hesse) |
Швейцарія |
Німецька |
"За сміливість і проникнення у його творах". |
|
1947 |
Андре Жид (Andre Paul Guillaume Gide) |
Франція |
Французька |
"За глибокі й художньо значущі твори, у яких людські проблеми представлені з безстрашної любов'ю до істини й глибокою психологічною проникливістю". |
|
1948 |
Томас Стернз Еліот (Thomas Stearns Eliot) |
США |
Англійська |
"За його видатний внесок у поезію". |
|
1949 |
Вільям Фолкнер (William Faulkner) |
США |
Англійська |
"За його потужний і художній внесок у сучасний американський роман". |
|
1950 |
Бертран Расселл (Bertrand Arthur William Russell) |
США |
Англійська |
"На знак визнання його різноманітних і значимих творів". |
|
1951 |
Пер Лаґерквіст (Pär Fabian Lagerkvist) |
Швеція |
Шведська |
"За художню силу і справжню незалежність духу, якої він прагне у своїй поезії ". |
|
1952 |
Франсуа Моріак (François Mauriac) |
Франція |
Французька |
"За глибоке духовне прозріння й художню силу, з якою він у своїх романах відбив драму людського життя". |
|
1953 |
Вінстон Черчилль (Winston Leonard Spencer Churchill) |
Велика Британія |
Англійська |
"За його майстерність історичного й біографічного опису. За блискуче ораторське мистецтво". |
|
1954 |
Ернест Хемінгуей (Ernest Miller Hemingway) |
США |
Англійська |
"За його майстерність у мистецтві оповідань, яку він продемонстрував у «Старий і море». За внесок у сучасний стиль". |
|
1955 |
Галдор Лакснесс (Hallder Kiljan Laxness) |
Ісландія |
Ісландська |
"За його яскраву силу епічного оповідання, яка відродила ісландську літературу". |
|
1956 |
Хуан Рамон Хіменес (Juan Ramón Jiménez) |
Іспанія |
Іспанська |
"За ліричну поезію, зразок високого духу й художньої чистоти в іспанській поезії". |
|
1957 |
Альбер Камю (Albert Camus) |
Франція |
Французька |
"За його важливі літературні роботи, які чітко й серйозно висвітлюють проблеми людської совісті в наш час". |
|
1958 |
Борис Пастернак (Boris Pasternak) |
СРСР |
Російська |
"За значні досягнення в сучасній ліричній поезії, а також за продовження традицій великого російського епічного роману". |
|
1959 |
Сальваторе Квазімодо (Salvatore Quasimodo) |
Італія |
Італійська |
"За його ліричну поезію, яка висловлює трагічний досвід життя у наш час". |
|
1960 |
Сен-Жон Перс (Saint-John Perse) |
Франція |
Французька |
"За образність його поезії, яка відображає умови нашого життя". |
|
1961 |
Іво Андрич (Ivo Andrič) |
Югославія |
Сербо-хорватська мова |
"За силу, з якою він простежив теми людської долі у своїй країні". |
|
1962 |
Джон Стейнбек (John Steinbeck) |
США |
Англійська |
"За реалістичний і поетичний дар, що поєднується з м'яким гумором і гострим соціальним баченням". |
|
1963 |
Йоргос Сеферіс (Giorgos Seferis) |
Греція |
Грецька |
"За його видатні ліричні твори, натхненні глибоким почуттям еллінського світу культури ". |
|
1964 |
Жан-Поль Сартр (Jean-Paul Sartre) |
Франція |
Французька |
"За його роботу, багату ідеями і наповнені духом свободи та пошуками істини". |
|
1965 |
Михайло Шолохов (Michail Sholokhov) |
СРСР |
Російська |
"За художню силу й цілісність, з якою, у його епопеї Дон, він висвітлив історичний етап у житті російського народу". |
|
1966 |
Шмуель Йосеф Аґнон (Shmuel Yosef Agnon) |
Ізраїль |
Єврейська |
"За глибоко оригінальне мистецтво оповідання, навіяне єврейськими народними мотивами". |
|
Неллі Закс (Nelly Sachs) |
Швеція |
Німецька |
"За її видатну ліричну й драматичну письмову форму, у якій інтерпретує долю Ізраїлю зі зворушливою силою ". |
|
|
1967 |
Міґель Анхель Астуріас (Miguel Angel Asturias) |
Гватемала |
Іспанська |
"За яскраве творче досягнення, в основі якого лежить інтерес до звичаїв і традицій індіанців Латинської Америки ". |
|
1968 |
Ясунарі Кавабата (Yasunari Kawabata) |
Японія |
Японська |
"За його майстерність оповідання, у якому з великою чутливістю виражає сутність японського розуму". |
|
1969 |
Семюел Беккет (Samuel Beckett) |
Ірландія |
Англійська та французька |
"За його нові форми новели і драми". |
|
1970 |
Олександр Солженіцин (Aleksandr Solzhenitsyn) |
СРСР |
Російська |
"За його силу епічних оповідань, у яких він розвиває традиції російської літератури". |
|
1971 |
Пабло Неруда (Pablo Neruda) |
Чилі |
||
