Лютий 2012

Афганські спогади. 30 років – сумний ювілей

Ігор Рубцов

Тридцять  років  тому

       Чверть століття обмірковуваводну тему, та все ніяк не наважувався викласти свої спогади.  Яскраві вони чи ні? Це моє, можливо,нікому не потрібне. Може, я негарно пишу. І то добре, що за цей строк не знайшлосячасу та натхнення попсувати папір. Напевно, все мало біншезабарвлення. То могли бути високі матерії інтернаціоналізму, героїзму, військової звитяги, радянської слави. Як мислив, так і написав би тоді. А тридцять років проминули,як три дні.Світогляд зазнав певних змін. Тепер я готовий до першої після школи письмової роботи.

    Відлік починається наприкінці 1979 року – першого в історії радянсько-афганської війни. Першихчотири роки–не мої. Вони випали старшим за менепацанам із наших радянських мікрорайонів, вулиць, селищ, кишлаків і таке інше. Наступнихчотири –час моєїперевірки, коли я  трохи краще почав розбиратись усобі; важкі йпам'ятні роки. І вже чверть століттятягнеться останній постафганський період - час ретельної переоцінки минулого.

       Тридцять років відділяють нас від подій, які почалися штурмом палацу на одній із сопок Кабула.Хоча ні, не те. Штурм – уже не початок. За кілька днів до того на кабульському летовищі почало вирувати шалене життя. Удень і вночі на посадку заходили військово-транспортні літаки, показуючи місцевим мешканцям червоні зірки. Кабул, Баграм – найбільша військово-повітряна база у шістдесяти кілометрах від столиці — ще ніколи не бачили такого.

    У військових училищах Кабула, у полках і окремих афганських частинах наші військові радники встановили особливий режим для курсантів, солдат, офіцерів титульного народу Офіцери першими склали зброю під ноги представників радянського командування. Її навіть не переписували перших кілька днів, поки з цих куп не почали масово зникати раритетні зразки пістолетів, автоматів тощо. Частину афганських командирів заарештували, дехто зі спритних і далекоглядних устиг вислизнути, передчуваючи біду. Ніхто майже нікому не вірив, бо мало хто взагалі розумів, що сталося і як буде далі. Тяжкі години вагання. Хто хазяїн у країні? Та хоч би хто був керівником номінально, відчувалося, що Афганістаном керують не корінні афганці, а ті високі чини зі слов’янським типом обличчя. Так насправді й було.

    Хтось наважився вистрілити першим чи, може, віддав команду відкрити вогонь на ураження. Були вагання: натиснути на гачок і вбити того, хто вчора навчав мистецтву бою. Ви можете усвідомити, які протиріччя вирішував для себе кожен афганський воїн? Я почав думати про це тільки останніх кілька років. Тоді я й мої політки ще не вміли думати. А дехто з побратимів і тепер не навчився.

    Закінчуючи останні класи середньої  школи, я не міг збагнути, як у наші мирні дні  ровесники  падаютьпід кулями вдалекій-далекій країні? Якою високою має бути місія  визволителів із радянської країни–країни, якапосилає кращих синів захищати бідного дехканина, простого афганського трударя, дитинку, стару людину. Так я собі думав. Так учили думати. На  початку  80-х  років не було  достовірної  інформації або наявних доказів бійні, у яку втягнуто мою, таку миролюбну, таку демократичну, найкращу країну. Правда, і до нашого невеличкого шахтарського  містечка  долітали чутки: «До Донецька  прибув  літак  з-за  «бугра»,набитий  «цинками».  Хтось  повернувся  додому  обпечений чи  посічений осколками. Тільки  коли  у  1981-му від сусіда почали приходити  листи, у яких  він писав про війну,  я  усвідомив:  десь  там  наші  добряче  воюють. Значить, це  необхідно!? 

Введіть ваш абонентський код, щоб читати далі :

Система OrphusПомилка в тексті? Виділіть її та натисніть: CTRL + ENTER

Найважливіше
з теорії детективу!

Знайомтеся з цікавими статтями і доповнюйте рубрику своїми теоріями та практичними історіями. Чекаємо на ваші листи за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com

Читати журнал "Дніпро" Статті

ОГОЛОШЕННЯ

До уваги передплатників!

Друкована та електронна версії журналу «Дніпро» виходять щомісячно!

Передплатити журнали можна:

на сайті:
www.dnipro-ukr.com.ua;

за телефоном:
(044) 454-12-80;

у відділеннях «Укрпошти».

ЦИТАТА ДНЯ

«Текст – це лише пікнік, на який автор приносить слова, а читачі – сенс»

(Цвєтан Тодоров)

УВАГА!!!

Пропонуємо всім охочим узяти участь у написанні літературно-критичних статей про нобелівських лауреатів.

Чекаємо на ваші роботи про Томаса Еліота до 31 липня 2016 року.

Найкращу статтю буде опубліковано на сторінках журналу.

Роботи надсилайте за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com (із позначкою "Нобелівка").