ПРОЗА, етюди, оповідання, нарис

Березень 2012

Сюжет останнього дня

Анна Панченко

Різкийзвук гальм і крик натовпу, а потім тиша. Це була дорога маленького провінційного містечка. Годинник показував другу годину по обіді. Було літо, і сонце світило яскраво.

Історія перша

Будильникпродзвенів,якзавжди,осьомій тридцятьранку. Через вікно в спальню зазирнуло веселе сонечко та розкинуло теплі промінчики на велике ліжко. Через деякий час із-під ковдриз’явиласячарівнаніжкамолодої дівчини, за якою невдовзі показалося й усе тіло. Худеньканевисокаособадвадцяти трьох років, поправившинасобімайкута штанив клітинку, повільно попрямувала дованної кімнати. Потрібнобулопоспішати. Шефзазапізнення поголівці непогладить. Вікашвидко прийняладуш, одягнувшисьузвичніджинсита футболкуйвипившимайжехолодну каву, рушиланароботу. Кур'єрськадоставка –цене власнийкабінетізгарним краєвидом завікном, алеплатятьнепогано.Нажиттявистачає.Єтількиодинмінус–підвечірногипростогудуть.

–Прирічна,двадцять п’ять–замість привітання, прогугнявивоператорі за сумісництвомначальник та товаришВіки.
Обов'язокМишка роздавати вказівки. Вінлюбитьце.

Незважаючи намерзеннийголостадурнузвичкумружитися, Мишкобув хорошимтоваришем.

– Леле, цежчерезусе містоїхати. Аближчеадресинемає? –почалажалітися дівчина.

– Віко, не вередуй. Шефітакзлийнатебеза вчорашнє.Ну, скажимені, якти змоглазагубити посилку?

– Яж ненавмисне...–укотрепочалавиправдовуватися Віка.

– Гаразд, їдь,–хлопецьмахнуврукою,показуючи, щорозмову закінчено.

Вінобразився, іВікацечудоворозуміла.ЧерезїїнеуважністьМишкудужесильнодісталося накилимівбоса.

Сівшинасвоговірногозалізногоконяна прізвиськоВелосипед, акоротшеВелик, Вікаповільнопоїхалаза адресою.

Доїхавшидо вулиціПрирічноїйвіддавшипосилку, дівчинаізчистоюсовістюпопрямувалавцентрміста. Наручнийгодинник показуваврівнотринадцяту годину, щодлякожноїпрацюючої людиниозначало:«Ура! Відпочинок!»

Стоячибіляприлавкамагазинчика, Вікарозривалася, не знаючи, щокращевзяти: жирний, не першоїсвіжостіпончикабосвіжий, аледивний на виглядпиріжокізм'ясом.

– Дівчино, вищосьберете?

Озирнувшись, Вікапобачила, що занеюутворилася чергатакихсамих голоднихлюдей. А очолювавїїмолодийхлопецьізкороткостриженимсвітлим волоссямта зеленимиочима. ІсамевіннагадавВіці, щовоназнаходитьсяпокищо вційреальності.

– Так. Зараз...

Дівчинашвидковибралазатверділийбубликівідійшлавідкаси. Вийшовшиз магазину, воназатиснулавипічку зубамий рушила до велосипеда, припаркованогонеподалік, даліпочала повільнозніматиланцюг– запоруку того, щозасібпересування незникневневідомомунапрямку.

Введіть ваш абонентський код, щоб читати далі :

Система OrphusПомилка в тексті? Виділіть її та натисніть: CTRL + ENTER

Найважливіше
з теорії детективу!

Знайомтеся з цікавими статтями і доповнюйте рубрику своїми теоріями та практичними історіями. Чекаємо на ваші листи за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com

Читати журнал "Дніпро" Статті

ОГОЛОШЕННЯ

До уваги передплатників!

Друкована та електронна версії журналу «Дніпро» виходять щомісячно!

Передплатити журнали можна:

на сайті:
www.dnipro-ukr.com.ua;

за телефоном:
(044) 454-12-80;

у відділеннях «Укрпошти».

ЦИТАТА ДНЯ

«Текст – це лише пікнік, на який автор приносить слова, а читачі – сенс»

(Цвєтан Тодоров)

УВАГА!!!

Пропонуємо всім охочим узяти участь у написанні літературно-критичних статей про нобелівських лауреатів.

Чекаємо на ваші роботи про Томаса Еліота до 31 липня 2016 року.

Найкращу статтю буде опубліковано на сторінках журналу.

Роботи надсилайте за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com (із позначкою "Нобелівка").