Знахар і його помічниця

Місцевих кумась цікавили дві великі проблеми: кінець світу і приватне життя народного цілителя на прізвиськоАвіценна. Однак проникнути в душу знахаря було не легше, ніж до масонської ложі. Відомо було лише те, що він – неперевершений спеціаліст. Пацієнти розповідалипро нього легенди,і не лише як про зразкового лікаря, який розправляється з недугами безапеляційно, мов Святий Юрій зі змієм, і знімає біль руками. Дехто пошепки запевняв, що Авіценна – неабиякий маг і його не варто гнівити, бо він може наслати «швидку Настю»і взагалі загіпнотизувати. Зрештою, у відвідувача й без того жижки тряслися, коли він ставав перед стриженим здоровилом, котрийсвоєю зовнішністю наближався до Кінг-Конга, загорнутим у шкіряний плащ. Погляд його було важко витримати. А ті відчайдухи, які все ж вряди-годи вривалисядо кабінету Авіценни, щоб поставити на місце незговірливого чарівника, виходили звідтілязазомбованими і переконували городян, що змагатися з цим монстром – безнадійна річ.

Тож не дивно, що навіть із помічниками чаклуну не щастило: особини чоловічоїстатісеред його персоналу траплялисярідко, бо просто ціпеніли від грізного голосу свого верховоди; а дівчата не затримувались, бо після вечорниць часто запізнювалисяна службу, спали на ходу, і їхній ватаг, зціпивши зуби, мусив власноруч обслуговувати болящих.
Якось він, розповівши про свій клопіт постійному пацієнту Френдзлику, поцікавився, чи немає у того на прикметі поважної добродійки, яка пильнувала б роботи, а не гульок. “А хоч би й панна Патичківська – сусідка моя!” – радісно заворушився дядько, незважаючи на те що в цю хвилину Авіценна накладав йому на коліно мазь великою дерев’яною ложкою...
Відтак Френдзлик аж скривився, згадавши горбату стару діву у ватнику, з яким вона не розлучалася ні взимку, ні тоді, як зацвіталакартопля. А на чорних рейтузах Патичківської ззаду є клин–такий яскравий, що коли вона виходить на вулицю,автомашини відразу зупиняються!
– Сусідка, напевно, погодиться, – радісно туркотів співрозмовник. – Уже не знаю, на пенсію її потурили чи й так скоротили за штатом, але, повірте, жінка буквально вмирає від нудьги йбуде рада вам прислужитися!
2

Авіценна саме обідав:запихаючи до рота, скільки влізе, солодкий рулет, ножем хвацько відсікав його біля самісіньких губ. Аж тут секретарка Дося доповіла, що вприймальні чекає Патичківська...
Знахарю вистачило лише раз кинути оком на нову помічницю, аби збагнути, що вона вже давно видзвонена, мов телефонна картка, і,безперечно, має всінедоліки самотньої жінки. Зокрема ненавидить чоловіків, яких без усякого сумніву каструвала б. Смішно було б навіть припустити, що новенька не ночує вдома, і чародій аж руки потер від думки, що в його офісі нарешті запанує лад. Крім того, горб на спині перезрілої панни справляв обнадійливе враження. І знахар, який свято вірив у всілякі прикмети (як це йналежитьпорядному відьмаку), вирішив, що фізична вада підлеглої принесе вйого офіс щастя.
Справді, чутка про горбату помічницю швидко облетіла місто, і пацієнти так і потягнулисядо обителі Авіценни. Багато хто вигадував собі якусь болячку, аби тільки мати причину завітати в клініку йпотайки доторкнутисядо горба старої панни. Оскільки дотягнутисядо заповітного місця було нелегко (Патичківська виросла висока), то люди, підплигуючи, падали, підвертали ноги, ламали руки ймусили серйозно лікуватисяв того ж таки Авіценни. Ніколи його лікарська практика ще не сягала таких висот!