«Операція «Насреддінус»

Частина перша, трагікомічна.

10.07.2001. Київський вокзал. 10:33.

Ішла одинадцята година гарячого липневого дня. На п'ятій платформі готувалися до зустрічі потяга.«Одеса–Київ» самеприбув,і, коли всі пасажири вийшли з вагонів, платформа переповнилася криками йвигуками. Підходили нові люди,і вона все більше тонула в галасі. Розмова високої брюнетки із чоловіком, який їїзустрічав,переривалася гарячими поцілунками.

–Привіт, любий! – доповненням до вітання став поцілунок угуби.–Як ти? – іще один поцілунок.–Як діти?

–Здрастуй,рідна, а я вже думав, що ці два тижні ніколи не закінчаться. Не знаю,як діти, а ось я без тебе заснути не міг.

Раптом усмішка на обличчі «рідної» зникла,і вона із суворимпоглядом запитала «любого»:

–Дякую тобі,дорогенький, отже, я в ліжку,окрімроліснодійного, більше ні на щоне годжуся?

На запитання дорогенький подарував дружині поцілунок і весело відповів:

– Я мав на увазі, що за той час, поки ти була у відрядженні, я втомлювався настільки від роботи і від турбот із дітьми, що уночі мені не хотілося нічого іншого, окрім як спати міцним сном, ніби мені не сорок років, а сто сорок.

Відповідь виявилася правильною,і чоловік став володарем іще одного палкого поцілунку.

Тепер усмішка зникла з лиця «дорогенького»,і вже він суворозапитав свою дружину:

–А ти без мене спала?

«Дорогенький» отримав іще один поцілунок, і лише тоді почув відповідь:

– Дома дізнаєшся.

10.07.2001. Квартира Білозерських. 11:45.

Тільки-но відчинилися вхідні двері, Галина Білозерська почула радісні дитячі крики.

– Мама приїхала!!! – навперебій кричали восьмирічний Макс і одинадцятирічний Ілля.

Діти пригорнулися до Білозерської йміцно обійняли її.

– Ой, задавите! – скрикнула вона.

Тоді Білозерський підхопив дітей і відійняв їх від дружини.

–Мамо, а що головніше:щоб усім'ї всі були живі йздорові чигроші?–несподівано запитав Максим.

– Гроші! – замість матері, відповів Ілля.

–Ні, любий, ти не маєш рації, гроші в житті зовсім не головне,– поправила сина Білозерська.

–Правда, тату? – в один голос запитали Макс і Ілля.

–Правда, діти,– авторитетно підтвердив слова дружини голова сімейства.
–Чудово, значить, ви не дуже засмутитеся!– знову хором закричали діти. І розповіли,як розбили футбольним м'ячем лобове скло новенького «Мерседеса»сусіда Чирякіна, яке коштує тисячу доларів.

10.07.2001. Квартира Білозерських. 19:05.

–         Третя,– приречено сказала Галина Білозерська, коли з її рук випала чергова тарілка. На підлозі з'явилися нові калюжі з борщу. Галина важко зітхнула й укотреза вечір взялася за прибирання підлоги. Але вже наступноїмитівона почула за спиною шипіння йвідчула запах підгорілого молока. Галина тільки схлипнула–плакати вона вже не могла.– Та що ж це таке…

Услід за Галиною схлипували Макс таІлля. Голова сімейства,навпаки,невидавав жодногозвуку. Ігор Білозерський сидів і просто дивився в нікуди. Задесять хвилин Галині вдалося-таки прибрати з підлоги рештки посуду йкалюжі борщу, а також накрити на стіл. Коли вона поставила п'яту тарілку з борщем, пролунав дзвінок.

–Привіт!!! – почувсярадісний вигук, коли Білозерська відчиниладвері. – А я проходив мимо, дай,думаю, зайду, дізнаюся,як ваші справи.

–Привіт, Толю, заходь! – привіталася Галина.

Остання пропозиція була зайвою, тому що Толик Шевченко, друг, кум і сват Білозерських, уже впевненим кроком попрямував на кухню. Поки Галиназачиняладвері, Толик наминав за столом борщ. При цьому енергійна натура не давала йому спокійно їсти, і, активно працюючи ложкою, він устигав говорити. Більшетого, Толик був в ударі:

–А чого ви такі кислі сидите? Ви кращепослухайте,яку я сьогодні картину бачив, «Мона Ліза»порівняноз нею,жалюгідна мазня. Тож слухайте:іду я до вас, а втачки Чиря лобове скло розбите. Усе-таки немає нічогокрасивішогоза розбите  скло«Мерседеса»найбільшого жлоба усвіті!Ох,хотів би я потиснути руку людини,якастворилаце диво,і сказати їй велике спасибі. А я,до речі,знав, що сьогодні відбудеться щось подібне. Мені сон віщий наснився: ніби місяць із неба впав прямо мені під ноги йрозбився на скалки. Я ще подумав, що сон якийсь дивний. А побачив машину Чиря йзрозумів – сон був у мене віщий.

– Толю, а в цьому твоєму віщому сні ти не бачив, де взяти батькам людини, яка створила це диво, тисячу доларів, щоб віддати Чирю за заподіяні його машині пошкодження? – нарешті перервав своє мовчання Ігор Білозерський. – До речі, наступного разу, як бачитимеш дивні сни, дзвони, ми закриватимемо Іллю в коморі або зв'язуватимемо, щоб він не створив іще одного, як ти кажеш, шедевра, бо він, виявляється, не знає, де треба ганяти м'яч.

–Тисяча американських тугриків? Круто!Почекайте, а ви вже виплатили кредити за квартиру ймашину? – поцікавився Толик.

–О Боже! Ми ж про це зовсім забули! – схлипнула Білозерська.– Ми не потягнемо виплату закредитам разомиіз цією тисячею!

–Мамо! Ми тепер житимемо на вулиці? – захвилювався Максим.

–Ні, Максиме. На вулиці живуть коти, пташки, собаки, а бомжі живуть упідвалах, каналізаціях і на горищах,– співчутливо пояснив Толик. –Слухай, Іллюшо, а ти з першого удару так роздовбав скло чикілька разів довелося бити?

–З першого разу! – гордо відповів Ілля й уперше за цей вечір усміхнувся.

–Молодець, знайшов,чим пишатися! – прикрикнула на Іллю мати.

–Іллюшо, а ти знаєш, що через те, що твої батьки тепер винні Чирю тисячудоларів,аваша сім'я не виплатить вчасно кредит за квартиру ймашину, унаслідок чого ви позбудетеся всього свого майна, ти станеш автором найдорожчого удару в історії світового футболу. Я думаю,якщо поділити зарплату найвисокооплачуваніших футболістів на кількість ударів,зроблених ними під час гри йтренувань, то вони все одно вартуватимутьнабагато дешевше керівництву їхніхклубів,ніж твій,– бадьоро підсумував наслідки інциденту в сім'ї Білозерських Толик.

–Молодець, Толику!Ти знаєш,як підтримати друзів ускрутний час,–  уїдливо помітила Галина.