Нічний танок метеликів

Маленька Софійка захворіла. Іще ввечері вона бігала по двору, метушилася, допомагала мамі, а на ранок почався нежить, підвищилася температура, почало боліти  горло… Мати негайно повела доньку до лікаря, адже восени завжди є небезпека поширення вірусів. Лікар ретельно оглянув  дівчинку, поміркував якусь хвилинку й запропонував лишити її в лікарні, адже температура висока–куди ж відпускати додому.

     Сумно Софійці в лікарні, ліки пити зовсім не хочеться, мама принесла різних фруктів, соку, нічого не хоче  вона, вередує… До вечора геть їй стало зле, плаче маленька. Щоб зробити укол, зійшовся весь медичний персонал, умовляли як могли. Мама  прийти не може, бо багато роботи, та й не пускають на ніч до лікарні, а Софійка вже велика дівчинка, ходить до другого класу.

Лягла вона собі, та й задрімала. Прокинулася вже пізно вночі, коли у вікно заглядав повний місяць, киваючи сивою  головою. Дивно стало Софійці, вона встала зі свого ліжечка й підійшла до віконця, із якого  падало дивне світло; тож вона хутко вилізла на підвіконня й визирнула через фіранку на вулицю.

Дивина!!! Іще вчора стояла пізня осінь, а зараз – літня ніч! У садочку зеленіє  трава, укрита дрібною росою, дерева стоять у листі, ніби не було ані нічних приморозків, ані холодних осінніх вітрів…

Утім найбільше Софійку здивувало те, що коїлося в садку. На яблуні, яка росла поруч із будинком  висіли якісь маленькі ліхтарики, вони блимали немов живі… Софійка придивилась уважніше та аж зойкнула від несподіванки! Це ж світлячки, які  висіли на вітах, як новорічні гірлянди, і від їхнього світла в садку було видно, ніби вдень!

 Але це було ще не все. Біля дерева раптом почали збиратися комахи – усі, які живуть у садку. Вони були набагато більші, ніж зазвичай, ще й одягнуті та взуті у справжнісінький одяг та чоботи!!!

Софійка вмостилася на підвіконні, із цікавістю споглядаючи феєричне дійство, що розгорталося назовні. Їй зовсім не було страшно, навіть дуже цікаво. Два величезних Хрущі в помаранчевих жупанах прикотили величезне червоне яблуко та поставили його в найосвітленішому місці, а самі сіли осторонь на довгу суху гілку, що прислужилася їм лавкою. Далі прилетіли кілька Бабок, тріпочучи своїми блискучими перламутровими крильцями, із тонкими таліями та нафарбованими великими очима, одягнені у  вишукані сукні. Коники в зелених лівреях виструнчилися  на пеньку зі скрипками в руках, а диригентом у них був сам Маестро Цвіркун, який кланявся, вітаючись із поважним панством, що прибувало й прибувало… Раптом у повітрі почулися дивні звуки, ніби вітер шелестить листям… Аж от на галявину прилетіли барвисті  Метелики. Їх було так багато, кольори на їхніх крильцях такі яскраві, що в Софійки аж дух перехопило від  цього видовища!!! Вони розсілися на гілочках дерева, склавши крильця, і теж завмерли в очікуванні чогось дивовижного, задля чого всі там і зібралися. Ось немов справжнє військо промарширували  Мурашки, віддали честь присутнім й оточили галявину. Комахи підходили й зліталися, тутечки зібралися і Сонечка, і Мушки,  і Скарабеї, а також різноманітні Гусениці в манто із хутряними комірами. Усі розміщувалися під яблунею, умощувалися на гілочках, шепотілися та  перезиралися, наче когось чекали.

Аж ось на галявину вийшов поважний Жук-Рогач. На плечах у нього була мантія, а на голівці – перука та судейська шапочка. Комахи гули, цвіркотіли та дзижчали, але коли Жук-Рогач заплескав, усі завмерли та стихли. Він умостився на величезному червоному яблуку, відкашлявся та почав промову.