Скаутське озеро

…Цей ліс в околицях львівського мікрорайону „Сихів” давно вже не був справжнім. Усе захаращено непотребом, бридкими  відходами потрощеної цивілізації, а найбільше – пластиком та синтетичним пакувальним мотлохом, що втратив навіть натяк на форму внаслідок опадів та якихось інших причин. А ще – тут вигулювали псів, і вони врешті задомінували на цих теренах, як у себе вдома. Гасали, накручуючи куці кілометри свободи, хоч і не такої вже й дикої, як їм хотілося б. Я ненавидів їх та їхніх господарів, бо назавше запала в пам’ять картина: гуляю цією непевною місциною з маленькою дівчинкою-рудоволоскою, іще немовлям, на руках, і одна з цих тварюк раптом відривається від зграї та кулею летить до нас… Я встигаю схопити сучкуватий дрюк, що, на щастя, наче зумисне, виявився під ногами, і щосили прицільно вперіщити ним хижо вищирену пащу, що вже зблизилася з нами до вкрай небезпечної відстані. А що я бейсбольною битою володів собі нічогенько – то й палиця добряче припасувалася: акурат межиочі песиголовцю… Він так і залишився незворушно лежати біля розлогого куща ліщини, а ми попрошкували собі далі; дитя так нічого й не втямило.

Отож цей лісовий масив з його якимись пригаслими кольорами та наче від утоми присілими навпочіпки деревами, зніяковілими поріділими кущами не надто приваблював мене як прогулянкова зона. Одначе час від часу я все ж бував тут,  іще пам’ятаючи цю місцину здавен, коли там було величеньке лісове озеро з човнами й катамаранами, що чималенько призбирувало води річки Зубра. А я, ще зовсім юнаком, перепливав його по кілька разів поспіль і тішився спалахами драйвової м’язевої радості та нуртуючої молодечої сили, що, міркувалося, може дати собі раду з будь-якими перешкодами. А долаючи перешкоди, людина, звісно, здатна сягнути впевненості неабиякої… Я це відчував. І неодноразово переконувався.

         …Сьогодні був день якийсь не надто виразний. Один із тих наприкінці серпня, коли, здається, літо ще усміхається тобі тепло й привітно, та осінь уже іронічно кривить губи, одверто нагадуючи про свої все помітніші впливи та претензії на близьке остаточне вистуджене запанування. Що тут скажеш: кожен дбає про свої інтереси! А пори року настільки персоніфіковані в людській уяві, що й вони набувають характерних рис особистостей…Тож саме ця пора – це моє осіннє диво; приязна дама… Зі своїми особливостями натури, бзиками, недомовленостями.