Мамочка

1

–Ні-ні, я пити не буду, –одразу заявив Ярослав і демонстративно одвернувся від барної стійки. – Я ж за кермом.

–Тю, ну ти даєш! – щиро здивувався Василь. –тож це їде в нічний клуб на своїй тачці? Та ти сам подумай, що тут робити, якщо не пити, та ще й у п’ятницю ввечері…

– Ну, є й інші варіанти, – Ярослав озирнувся на танцпол.

– Наприклад?

– Наприклад… дівчат познімати. От хоча б оту студентку-блондинку. Ти тільки глянь, що вона виробляє! Як стегнами викручує.

Василь скептично зиркнув у напрямку білявки:

– Так, Русланка класно рухається. Але…

– А, то ти її знаєш!? – пожвавився Ярослав.

– Та хто ж не знає нашу Русланочку. Вона дівка примітна, але ж…

– Що – але?

– Та в неї ж подружка…

– Хм, у кожної дівчини є подружка. Не бачу в цьому жодної проблеми.

– Та ясне діло, що в усіх дівчат є якась подружка. Але в цієї не подружка, а навіть не знаю, як і сказати. Наче якась мамочка. Та що там, мати не буде так стежити за рідною дочкою, як ця її Аня.

– Хм, і чого це вона так? – не розуміючи, кліпнув очима Ярослав, а потім багатозначно підморгнув приятелю. – Слухай, а вони, бува, не того, не лесбі? Може, просто ревнує до інших чи щось таке?

– Та ні, навряд, – скривився у відповідь Василь. – Звісно, ніхто не знає, що в них там насправді… Але я думаю, що причина в іншому.

– І в чому, по-твоєму?

– Бачиш, Русланка – класна дівка. Красива, весела, компанійська… Але… слабка на алкоголь. Їй, здається, лише недавно стукнуло вісімнадцять, але вона без бухла вже й дня не може прожити. А ти ж розумієш, що таку кралю мужики готові безплатно поїти, аби лише потім дістатися ближче до тіла. А тут тобі – облом! На сцені з’являється її подружка Аня і в останню хвилину, мов якийсь супермен, рятує невинну п’яну красуню від брудних і хтивих лап.

– Мда… діла, – лише розвів руками Ярослав.

– Та ти гадаєш, я й сам не пробував? – опустив очі Василь. – Мінімум кілька разів підпоював Русланку, і, знаєш, уже до того доходило, що вона готова була їхати до мене додому… але ж казала, що в неї Аня. І що подруга стежить за нею й саму нізащо нікуди не відпустить.

– Ха! Ну так це фігня! – авторитетно заявив Ярослав. – Знаю я ці діла. Звичайні жіночі штучки. Мовляв, я обома руками «за», але ж у мене є сувора «подружка», «мама», «тато», «чоловік» і таке інше. Повір мені, що це звичайні бабські відмовки. І якби вона справді хотіла з тобою поїхати, то поїхала б – аж гай зашумів – попри всіх суворих родичів і знайомих!

– Ну, не знаю, – сумно зітхнув Василь, – може, ти й маєш рацію, але ця Аня, її подружка, і справді реально сувора.

– Що, насправді? – легковажно усміхнувся Ярослав. – І де ж вона? Чи це не ота корова, що оно витанцьовує у самому центрі?

– Так, Аня теж дебела чувіха, – погодився доволі серйозно Василь. – Але на танцпол вона рідко виходить. Якщо ти її не знаєш, то навряд чи колись спинишся на ній оком. Але он вона, біля іншого бару, із самого краю зависає.

– Ага, зрозуміло, – підсумував Ярослав. – Із такою нецікавою зовнішністю їй дуже просто бути непримітною серед натовпу. Але коли настане небезпечна хвилина – то вона може легко і швидко прийти на допомогу своїй легковажній подрузі.

– Десь так воно і є, – погодився Василь. – А ще із цією Анею сперечатися майже неможливо. Вона – як бульдозер, та й силу має майже мужицьку. Он подивися, яка кремезна.

– Що ж, так навіть цікавіше, – усміхнувся Ярослав.

– Тобто? – здивовано витріщився на нього приятель. – Ти що, все одно хочеш спробувати?

– Хто не ризикує, той не п’є шампанського! Крім того, завдяки тобі я тепер уже маю деякі дані розвідки і тому не буду вступати в бій наосліп. Якщо всі, хто починають із Руслани, програють, то цілком очевидно, що треба діяти навпаки. Тобто слід спершу звернути увагу на її подругу. Як там казали в кіно: «Той, хто нам заважає, той нам і допоможе». Хе-хе!

2

Як відомо, дівчата гуляють парами. І, як правило, одна красива або принаймні симпатична, а друга… А друга, скажімо так – просто її подруга.

Спочатку чоловіки, ясна річ, клюють на ефектну зовнішність першої подружки, але коли згодом змушено роззнайомлюються з обома, то дуже часто буває так, що, непомітно для себе, переключаються на другу.