По струні

Уривок з Vглави роману «По струні. Vol. 1. Початок піднесення»

Усе закінчилось першим сексуальним досвідом. Було боляче, забруднене кров’ю простирадло й відчуття спустошення. Хлопець, який лежав поруч, бурмотів щось захекано, але вона так і не змогла розібрати, що саме. Чи просто не хотіла розуміти? Зараз будь-які слова не мали жодного значення. Вона була розчарована. Розчарована тим, що все виявилося не таким, як їй здавалося. Абсолютно не таким...

Вона глянула на парубка, що повернувся до неї спиною. І тут Христина усвідомила, що не пам’ятає його імені. Прізвище ще більш-менш вона могла б назвати, а от ім’я... Колись вона його знала, довго знала, могла будь-якої миті вимовити це ім’я, а зараз не може навіть згадати, з якої літери воно починається. Утім, вона до самої смерті так і не зможе пригадати, як звали того, хто позбавив її цноти, – то була остання їхня зустріч. Почуття до нього були теплими, можливо, вона його любила, проте ця любов не залишила по собі нічого, про що можна згадувати довгими холодними вечорами перед каміном із горнятком запашної кави в руках, мрійливо дивлячись у вікно. Вона притиснулася до його спини, до його широкої теплої спини, до його шкіри тулилась її щока, а дихання лоскотало крихітні тоненькі волосинки на хребті. Їй раптом захотілось ніжності, банальної ніжності, як буває в усіх дівчат її віку, коли серце огортає підліткова закоханість, коли перший поцілунок виходить зніяковілим та збентеженим і весь світ складається в один великий романс. Нехай хоч один день нагадуватиме її дитячу мрію.

—   Ти не сердишся на мене? – запитав він уже сонним голосом.

—   За що?

—   За те, що зробив тобі боляче.

Ні, вона не може сердитися на цей голос.

Вони навчаються в одній школі. Він закінчує випускний клас, а вона всього на рік за нього молодша. Коли вони вчились у початкових класах, то він якось штовхнув її (ненароком чи спеціально – вона так і не дізналася), штовхнув у самісіньку калюжу, у грязюку, і вона розплакалася. Через її сльози він надалі дражнив її плаксою, вона ж запам’ятала його як неотесаного хлопчину, що зіпсував її улюблену спідничку й білі мереживні колготки. Потім він раптом зник. На два роки. Його родина виїхала кудись на заробітки – так казали. Утім, вона не прислухалася до цих чуток. Повернувшись, він уже не діставав її. Здається, зовсім про неї забув.

Вона й сама згадувала його тільки тоді, коли стикалася з ним у коридорі чи на уроках англійської, бо саме в той час він ставав під вікном, біля якого вона сиділа, і курив. Звісно, її дратував запах диму під час занять, проте якось само собою звиклося, приїлося й уже неможливо було уявити собі англійську без цього специфічного запаху.

Одного разу до них на урок зайшла директриса – висока суха жіночка з коротко стриженим волоссям й обвислими грудьми. Вона прийшла, щоб подивитися на дітей, спитати, як у них справи і чи подобається їм цей предмет. Директриса була приємною, діти її любили, і коли хтось колись завинив, вони відчували провину в десятки разів більшу, ніж якби їхній директор виявився деспотом. Раптом вона затихла, приклала палець до уст і, не відриваючи погляду від прочиненого вікна, вийшла з класу. Ні, вибігла звідти.

—   Шухер, – прошепотіла в ту мить Христина, не сподіваючись, що її хтось почує.

—   Звідки? – почувся голос знадвору.

—   Із чорного ходу.

—   От дідько!

Обгортки від цукерок і пачки від чіпсів, які діти завжди викидали за вікна, зашаруділи під ногами, і вже за секунду там нікого не було. Директриса тільки знизала плечима.