Трафунки в житті бувають різні. Також різною буває реакція на них. Наприклад, для фізиків-ядерників найстрашніше слово – це «ой». Зовсім по-іншому це саме слово звучить, коли в найвідповідальніший момент рветься презерватив.

  За 27 років зі мною траплялися різноманітні трафунки. «Ой» із моїх вуст злітало не один раз. «Ой» – коли розбив улюблену мамину кришталеву вазу. «Ой» – коли тюбик гумового клею (який я використовував як факел) випорснувся на привезену з Німеччини замшеву куртку. «Ой» – коли бавились у «Робіна Гуда» і моя стріла прохромила ногу сусідському пацану (я був визнаним на районі майстром із виробництва луків). «Ой» – коли не склав вступних іспитів в університет, і подвійний «Ой» коли прийшла повістка з військкомату.

      Кожного разу таке однакове коротесеньке слово несло нову суть. Різні трафунки були, але зараз я хочу розповісти лише про один із них, який назавжди залишиться в моїй пам’яті.

      Трапилося це рівно 10 років тому, сьомого липня 2001 року о 17:57 за київським часом. Тоді ще зовсім зелений шістнадцятирічний юнак, я рвав малину в батьківському саду. Зі школою вже було покінчено та ще, як на зло, зламався телевізор. Робити було нічого. Тож я як слухняний син вирішив допомогти батькам по господарці. Обоє в цей час ще були на роботі.

      Зробивши третю ходку (малини того року вродило нівроку), я дістав із нички – азбестової труби – пачку сигарет і сів посеред малиннику покурити. Тоді я ще курив не часто, тому кожна цигарка була подією, і уся увага приковувалась до неї. Пускаючи димові кільця, я не помітив, як хтось тихенько підійшов ззаду.

      – Привіт!

      – А-а-а!!! – я підскочив із відра, на якому сидів, і автоматично затис недопалок у кулаці, зовсім не відчувши болю. Різко повернувшись, я вперся поглядом в лице досі небаченого створіння. Воно стояло, смоктало «Чупа-чупс» і єхидненько так посміхалося. Створіння витягло канхвету з ротика, при цьому так сексуально цмокнуло губками, що мене заступорило й лице застигло в дурнуватій гримасі.

      – Хі-хі, – сказало створіння, – ти такий кумедний.

      Цієї ж миті я усвідомив, що то не батьки, і адреналін відхлинув, залишивши нервові рецептори беззахисними. У повітрі запахло смаженим і я відчув, що ПЕЧЕ!

      – А-а-а!!! – скрикнув я вдруге, але вже не від переляку, а від болю. При цьому підскочив. Підскочив доволі невдало, бо зачепив відро, яке слугувало табуреткою, і незчувся, як опинився на лопатках посеред малиннику. Дівча вже зовсім не стрималося, побачвши таку мою поведінку:

      – Ха-ха-ха! – порснуло слиною в припадку сміху. – Ти ще й лякливий до того ж.

      – Та нє, – образився я, – то я попікся.

      – Попікся?! Дякую за комплімент. Я, звісно, знаю, що я гаряча дівчина, але щоб аж так…