Лютий 2012

Її звали Квіткою

Катерина Волошина

 

А він… він був одинаком. Сірим, інколи відлюдькуватим і зовсім неприборканим звірятком.

Йому виповнилося п’ятдесят два у той доволі нетривіальний рік. За свої літа чоловік устиг втратити багатьох родичів і досягти певних висот, чим дуже пишався. Обличчя його, наче за угодою з дияволом, і досі мало привабливий вигляд. Та й жіночого товариства йому ніколи не бракувало. Чолов’яга був шляхетним нащадком новоконтинентальних селюків, тобто по-нашому ковбоїв. Звісно, кров і кілька десятків бургерів на рік дали про себе знати, і у свої вищезгадані він міг наколоти пару сотень дров і, можливо, за нагоди зупинити коня, що тільки-но розігнався.

Себто чоловік був собі нівроку. До того ж дуже любив мандрувати. А тому за його плечима звисав рюкзак із деякими сувенірами на згадку. Зокрема, це були колишні дружини й кілька дітлахів-байстрюків. Певна річ, наш ковбой був людиною честі й протягом майже тридцяти років життя віддавав значну долю своєї зарплати на утримання цих малят-байстрят.

У свої п’ятдесят два він завів звичку кожного вечора, розчепіривши вхідні двері свого біленького американського двоповерхового хауса, сидіти на веранді в раритетному кріслі-гойдалці, яке коштувало більше ніж перший поверх цього дому й мало вигляд старого мотлоху від світових дизайнерів. Сидячи у світлі ліхтарів, чоловік розмірковував над життям. Згадував усі свої пригоди, усі невиконані колись справи.

Поринаючи в спогади, підстаркуватий герой намагався заповнити порожнечу, що, наче вірус, поширювалася по ще молодій душі. День проходив за днем. Усе повторювалося, ніби в тому фільмі про підступного байбака, через якого головний герой змушений був переживати один невдалий день по колу. Наш герой перестав помічати цю щоденну рутину. Вона інколи навіть йому подобалася, адже все було сплановано заздалегідь. Власник невеличкої компанії, він мав доволі непоганий заробіток, купу колег-підлиз, пару гарненьких секретарок, які, щоправда, дещо постарішали за останні роки. Кілька місяців минуло, як він зареєструвався на міжнародному сайті знайомств. До його щоденних ритуалів додалася перевірка пошти з купою листів від спраглих закордонних красунь і посиденьки в чаті з відмовою від якихось там серйозних стосунків.

І сьогодні він так само розсівся після звичного вже дня у своєму старому брухті-кріслі. День проте чимось значно відрізнявся від інших.

Але ось чим, не могло повністю зрозуміти його старіюче єство.

Щось було зовсім не так… але ось що, де та коли, він не знав. Тому залагодився ретельно перебирати в пам‘яті події сьогодення. Начебто й нічого не відбувалось, але щось конкретно зачіпало. Так що ж відбулося нині?

Ну, він прокинувся, як завжди, о 8:00, сходив до вітру, у ванну, одягнувся, ввімкнув якісь нудні теревені по телику, подзвонив своїй прибиральниці, яка була настільки доброю, що виконувала функцію постачальника їжі та всього необхідного для холостяцького гніздечка. Дав усі необхідні розпорядження на цей день. Випив кави-лате, завареної нашвидкуруч. Спустився в гараж о 8:43 й о 8:50 виїхав на проїжджу частину. О 9:29 він уже сидів у своєму зручному босівському кріслі та вмикав новенький ноутбук. Наступні півтори години були марно згаяні на зовсім не потрібне перегортання сторінок щоденних газет. Після того як світові новини були перечитані, герой півгодини роздивлявся свої нігті, краєвид у вікні й грався зі жмутком паперу, бгаючи його ретельно та жбурляючи у відро для сміття.

Введіть ваш абонентський код, щоб читати далі :

Система OrphusПомилка в тексті? Виділіть її та натисніть: CTRL + ENTER

Найважливіше
з теорії детективу!

Знайомтеся з цікавими статтями і доповнюйте рубрику своїми теоріями та практичними історіями. Чекаємо на ваші листи за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com

Читати журнал "Дніпро" Статті

ОГОЛОШЕННЯ

До уваги передплатників!

Друкована та електронна версії журналу «Дніпро» виходять щомісячно!

Передплатити журнали можна:

на сайті:
www.dnipro-ukr.com.ua;

за телефоном:
(044) 454-12-80;

у відділеннях «Укрпошти».

ЦИТАТА ДНЯ

«Текст – це лише пікнік, на який автор приносить слова, а читачі – сенс»

(Цвєтан Тодоров)

УВАГА!!!

Пропонуємо всім охочим узяти участь у написанні літературно-критичних статей про нобелівських лауреатів.

Чекаємо на ваші роботи про Томаса Еліота до 31 липня 2016 року.

Найкращу статтю буде опубліковано на сторінках журналу.

Роботи надсилайте за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com (із позначкою "Нобелівка").