ЖІНОЧІ ІСТОРІЇ
| Березень 2012 |
Фотосесія |
| Юлія Левківська |
Здавалося, що небо вкрите тонкою плівкою, яка місцями потріскалася. І тому зараз, замість суцільних сірих барв, можна побачити всі сім кольорів веселки, розплесканих то там, то тут. Небо, заграючи із жителями міста, і собі обрало стиль кежуал. Юлія сиділа поряд із ним, поки він упевнено, але занадто грубо керував машиною. Він не пестив кермо, як це роблять інші водії, із придихом торкаючись шкіряної мушлі. Він не поглинав краєвиди: місто залишилося позаду, і з обох боків гладеньке шосе обступили відвологлі луги. Обступили, неначе війська супротивника під час війни. Природа із кожним кілометром, якій пережовували його шини, біднішала. У тонку шпарину прочиненого віконця просотувалося тоскне осіннє повітря, що несло дедалі сильніший натяк на близькість моря. Йому до моря було байдуже. Вона боковим зором стежила за ним і намагалася збагнути, навіщо він взявся супроводжувати її? Навіщо ламати звичний триб речей? Ульян із тих людей, що пливуть за течією. Вони мають закладений ще у дитинстві звід правил і норм поведінки, а все, що не вміщується в прості і зрозумілі схеми, змушує їх бездумно підкорятися ситуації. Ульян і такі, як він, зазвичай марнослови й сноби, невігласи та невдахи. Юлія зверхньо ставилася до цього прошарку суспільства. Доки не натрапила на нього. Дівчина милувалася хмаринками. Вони за формою нагадували ібісів та чапель, тільки темно-синіх. Небо чим далі на північ, тим більше синішало. Можливо, від холоду. І якщо зараз піднятися вгору на гелікоптері, то можна розгледіти, як небеса вкриваються сиротами. Вони мовчали. Це не була тиша, яка запала на кілька хвилин, немов невеличкий відпочинок під час розмови. Просто їм нічого було одне одному сказати. Світ, в якому жила Юлія, і світ, у якому існував Ульян, – не мали спільного телефонного оператора. Навіть не так: якщо б вона хотіла – могла б розважати його балачками всю дорогу. Але вона не вважала за потрібне. Коли Юлія зустріла його, він скидався на принца з дівочих фантазій. Вони майже не перетиналися, тому в неї була змога наповнити його образ тим начинням, яким заманеться. Тільки в реальності лише від сили її думки він не надто змінювався. Коли вони познайомилися ближче, сталася метаморфоза. Дівчина розклала його по поличках, розвісила по плічках і охолола. Його ж, навпаки, затягла її глибинність. |
Помилка в тексті? Виділіть її та натисніть:
Найважливіше
з теорії детективу!
Знайомтеся з цікавими статтями і доповнюйте рубрику своїми теоріями та практичними історіями. Чекаємо на ваші листи за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com
ОГОЛОШЕННЯ
До уваги передплатників!
Друкована та електронна версії журналу «Дніпро» виходять щомісячно!
Передплатити журнали можна:
на сайті:
www.dnipro-ukr.com.ua;
за телефоном:
(044) 454-12-80;
у відділеннях «Укрпошти».
ЦИТАТА ДНЯ
«Текст – це лише пікнік, на який автор приносить слова, а читачі – сенс»
(Цвєтан Тодоров)
УВАГА!!!
Пропонуємо всім охочим узяти участь у написанні літературно-критичних статей про нобелівських лауреатів.
Чекаємо на ваші роботи про Томаса Еліота до 31 липня 2016 року.
Найкращу статтю буде опубліковано на сторінках журналу.
Роботи надсилайте за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com (із позначкою "Нобелівка").