У прірві

Автомобіль різко загальмував, аж заскреготіли колеса, і, здалося, посипались іскри. З-під шин навсібіч бризнули фонтани з мокрого снігу, бруду та щебеню. Двоє з хрускотом майже зірвали з петель передні двері і викинули водія з машини. Тієї ж миті могутній струмінь світла засліпив їй очі, а перед відчиненими дверцятами автівки виникла кремезна чоловіча постать у розхристаній дублянці з величезним гострим ножем у руках, який вилискував і здавався ще більшим у світлі фар. «Він», – невимовний жах паралізував її до кінчиків пальців.

– Ну що, далеко заїхала, курво? – єхидно спитав Оскар і , брутально лаючись, грубо потяг її з автівки.

Вона скрутилася, зібгалася, скорчилася, намагаючись затиснутися між сидіннями, сховатися хоч у якусь нірку, розчинитися у світлі цих фар. Але сильна рука тягнула її з машини – такого ненадійного острівця безпеки. Вона виривалася, відштовхувала його руку, упиралася ногами аж до судом, чимдуж хапалась за тверді сидіння, ламаючи нігті, хрипіла – переляк відібрав голос, стогнала, намагаючись покликати на допомогу, задихалася, бо Оскар ухопив її за комір пальта й відчайдушно дубасив, ледь не задушив, але все ж вона не давалася, не виходила з автівки, сподіваючись…

Сподіватися було ні на що й ні на кого.

Біля дорожньої забігайлівки стояли п’ятеро–шестеро чоловіків та жінка. Вони нахабно реготали, спостерігаючи за несподіваною пригодою, що розігралась у них на очах. Один із чоловіків вихопив у жінки мобільний телефон і почав фотографувати дику сцену, замість того, аби хоча б спробувати допомогти дівчині чи поцікавитися, що, власне, відбувається. Перед нею промайнули їхні розпливчасті обличчя, хижо вирячені п’яні очі, скривлені від несамовитого реготу роти, розкуйовджене волосся жінки з вульгарно нафарбованими губами – низькорослі постаті, які ледь не корчилися від задоволення та сміху:

– Давай, давай, тащі єйо, б…

Оскар шарпонув дівчину ще раз – і вона вилетіла з машини. Не даючи можливості стати на ноги, він потягнув її через дорогу й заштовхав у свій автомобіль. Сівши за кермо, попрямував до лісу. Проїхавши кілька кілометрів, він зупинився і, брутально витягнувши Наталю з машини, штурхонув її вперед. Вона заточилась і рухнула на мокрий сніг. Оскар повернувся до машини, узяв заступа і кирку й пожбурив поблизу Наталі.

– Копай собі могилу, шльондро. Викопаєш сама – не буду тебе катувати, просто пристрелю, як собаку, якщо ж ні – начувайся, буду вбивати тебе повільно, з муками… Вибирай! Тікає вона… Звідси втечеш хіба що на той світ, твою мать, ти цього ще не зрозуміла?– він вимахував перед нею ножем і пістолетом.

Та Наталі було байдуже. Її тіло обм’якло, вона не могла не те що копати, а й поворухнути рукою чи ногою. Лежала на снігу долілиць, не відчуваючи холоду, а в скронях билась, як пташка в клітці, єдина думка: «Це кінець. Кінець. От і кінець!» Проте їй не було ні страшно, ні боляче, ні шкода від усвідомлення цього. Навпаки якийсь моторошний спокій заволодів усіма її клітинами…

Ті обличчя із забігайлівки, немов страхітливі персонажі з картин Босха, пропливали перед очима в її нічних мареннях… ось уже протягом півтора року. Але найстрашнішим був Оскар, який з’являвся, щойно вона, змучена постійним безсонням, заплющувала очі. І щоночі повторювалися ті самі події: автомобіль різко гальмує… Вона ніяк не могла забути цього пережитого жаху, і привид Оскара щоночі переслідував її, доводячи до божевілля. Не допомагали ні заспокійливі, ні антидепресанти, ні трави й напої від знахарів. Її нервова система була виснаженою, а сама вона не знала, для чого далі жити і як жити?

…Вони познайомились у травні, коли, дзизкаючи, падали на землю хрущі. Того дня вона сиділа з подругою в кав’ярні в центрі міста поруч із драмтеатром і жалілася їй на матір, яка стала нестерпною, коли батько пішов до іншої жінки. Вона чомусь була певна, що Наталя могла б зупинити його, якби схотіла. Батько дуже любив її, тож мати намагалася шантажувати його спілкуванням із донькою. А коли він покинув сім’ю, почала її просити, щоб умовила його повернутись. Але Наталя розуміла, що мамині уявлення про світ по-дитячому наївні. Якщо вже чоловік пішов від дружини, то любов до дітей його не зупинить. Іноді їй здавалося, що вона знає й розуміє життя краще за матір, хоча їй ледь за двадцять.

Високий стрункий блондин років тридцяти з невеликою спортивною сумкою підійшов і, не питаючи дозволу, підсів до їхнього столика.

– Оскар, –  просто сказав і запитально поглянув на дівчат.

У нього було відкрите обличчя, сірі очі, коротка стрижка й приємна усмішка. Він не був вродливим, але чимось приваблював і притягував до себе. Мав міцні широкі плечі, і під білою сорочкою напиналися тугі м’язи. Дівчата перезирнулись і теж назвалися. Оскар замовив по каві й морозиву для трьох, не питаючи їхньої згоди. Дівчата почали кокетувати, Наталя поводилася стриманіше, приглядалася до нового знайомого. Але чим більше вони спілкувалися і Оскар розповідав про себе, тим більшою довірою та симпатією до нього вона переймалася.

Пізніше він відвіз на своєму джипі додому її подругу, а тоді й Наталю. Провів її до дверей будинку.

– Завтра о сьомій буду чекати в «Ліверпулі».

Наталя радісно погодилася, утішена, що запросив не подругу, а її.

Вони зустрічалися майже три  місяці. У цей час стосунки з мамою зовсім розладналися й Наталя переїхала жити в окрему квартиру, яку для неї найняв батько.

З Оскаром було весело й легко, він постійно вигадував якісь нові розваги, намагаючись її вразити, зробити приємне. То вони  мчали нічним містом, улаштовуючи перегони, і вона зойкала й заходилася сміхом від страху та задоволення, то їздили на кілька днів на Азовське море й насолоджувались відпочинком, усамітнившись десь на березі подалі від чужих очей. Він познайомив її зі своїми друзями, як виявилось, у минулому спортсменами-легкоатлетами, і дівчина зауважила, що Оскар для них – незаперечний авторитет.

Любила слухати, як він розповідав про Сибір, звідки приїхав у справах до України. Він так цікаво й захоплено описував цей холодний невідомий для неї край, що їй він здавався таємничим і привабливим. Особливо Оскар любив розказувати про своє невелике місто, де мав власний бізнес, дім, кілька машин – захоплювався автомобілями.

– Уявляєш, сніг на тисячі кілометрів. Справжнє снігове царство. А влітку – риба, чорниці, брусниці, ожина, гриби. Іноді грибів стільки, що в кошик не вміщаються. Просто накладаєш їх повен багажник.

         Він був таким сміливим, сильним, досвідченим, упевненим у собі. Наталя порівнювала Оскара зі своїм хлопцем-ровесником, з яким нещодавно зустрічалась, і це порівняння було настільки не на користь того хлопця, що скоро вона про нього забула. А згодом збагнула, що закохалась і готова за Оскаром хоч до Сибіру, хоч на край світу. Це був той чоловік, про якого вона мріяла й від кого хотіла б народити дитину. 

– Як ти дивишся на те, щоб познайомитись із моїм батьком?

– Хоч завтра, – весело погодився Оскар, і за кілька днів вони пішли в гості до батька.

Наталя робила канапки на кухні й через відчинені двері спостерігала, як спілкуються двоє її найрідніших чоловіків. Було видно, що Оскар справив на її тата гарне враження. Сьогодні він був особливо привабливий: у свіжій світлій сорочці, потертих голубих джинсах, з дорогим годинником. В очах батька він був гарною парою для доньки. Оскар щось емоційно й переконливо розповідав, жестикулюючи сильними руками. Але, ставлячи таріль із бутербродами на стіл, Наталя почула, як батько сказав:

– Тільки не розумію, навіщо вам їхати аж до Сибіру?  Живіть тут, поряд із нами. Наталчина мати одна в трикімнатній квартирі. Поміститеся. Вона навіть рада буде.

– Але ж у мене там бізнес, усе налагоджено, дім, та й для Наталі – це нові враження. Хай спробує без батьків. Я не збираюсь її тримати вдома. Буде працювати – одразу відчує себе незалежною, подорослішає.

 Його аргументи здавалися переконливими, логічними, і батько погодився, а матір Наталя поставила перед фактом.

Уразлива й емоційна, ще не зовсім оговтавшись після зради чоловіка, вона була просто шокована.