Березень 2012

Скунс

Богдан Мельничук

 

Наше невелике видавництво потрясали лункі серпневі громи. У кабінетах і навіть коридорі штормило, ураганило, торнадило. Колошматило всіх. Горіли нерви верстальників, редакторів, а найбільше – мої.

         Перед 1 вересня трапилася прикра накладка: зіткнулись інтереси кількох авторів, котрі хотіли побачити свої посібники неодмінно до початку навчального року. Наш директор, який умів підкреслено шанобливо схилити голову перед кожним замовником, тепер, мабуть, примостив її на подушці, бо ніяк не міг вийти зі стійкого запою. Тож віддуватися перед, м’яко кажучи, розлюченими творцями текстів доводилося мені, позаяк на дверях саме мого кабінету була прицвяхована табличка “Головний редактор”.

Ледь не спопелившись од нищівного проникаючого погляду увінчаної титулами, мов осіння груша плодами, владної дами з Івано-Франківська, яка вкотре пригрозила, що вона востаннє зв’язується з нашою задрипаною конторою та всім своїм землякам сповістить про таке ставлення до авторитетних педагогів, я гарячково шукав виходу зі скрутної ситуації. Тобто кожний із розгніваних авторів прагнув щось у тексті дописати, поправити, переставити, і лише після того їхні праці можна було віддавати в друк.

         А троє моїх підопічних редакторів, виснажених перепрацьованим часом на роботі та недоспаними ночами вдома, нагадували порох, готовий вибухнути від найменшої іскри. До того ж побіля кожного вже сидів автор у такій самій готовності спалахнути.

         І враз – як міг забути?! – я згадав, що в затишному кабінетику поруч із більш як просторим директоровим сидить, точніше, має сидіти за комп’ютером наша новенька працівниця Оксана, котру три дні тому шеф, уже цілком увійшовши в алкогольний штопор, охарактеризував як найбільшу надію видавництва. Наказав дати новенькій легеньке завдання для розминки, а виконання його контролюватиме він сам. Я вручив їй папку з текстом, що не потребував особливої роботи, і, залишившись удвох з Олегом Владиславовичем, тобто з директором, цілком, як на мою думку, доречно поцікавивсь освітою новоспеченого редактора. У відповідь отримав багатообіцяюче пояснення шефа: “Вона буде вчитися”, підкріплене емоційними висловами про те,  що кадри добирає керівник і нічого сунути носа до чужого проса.

         Тепер я, попросивши замовницю зачекати в коридорі, засунув цього самого свого носа до кабінетика Оксани з надією доручити їй виконати забаганки авторки й чемно поцікавився, чи впоралася дівчина з моїм завданням і чим займається зараз. Смаглявка відірвалася від комп’ютера, ще більше викотила на кругле обличчя сливочки очей, зміряла мене з ніг до голови подивованим поглядом і дзвінким голосом упевнено заявила:

         – У мене – творча пауза. Але вам цього не зрозуміти…

         Мене чомусь пересіпнуло, і я вирішив уточнити:

         – А точніше?

         – Якщо точніше, то зараз дивлюся документальний фільм про скунсів. Може, чули, є така родина ссавців роду хижих. Мають білі смуги або плями на темному фоні. То – немов попередження ворогам. Бо в разі небезпеки скунси “вистрілюють” на кілька метрів їдкою речовиною з огидним запахом…

         Здавалося, ще  мить – і я теж вистрілю невідомо чим. Але надзусиллям волі (ледь не викришилися зуби) зумів упокорити нерви й знову ж таки чемно запропонував:

         – Можливо, чарівна панянко Оксано, ви попрацюєте з нашою замовницею. Бо ми горимо.

         – Ні, – відрубала ще дзвінкіше, труснувши схожими на циганські сережками. – Дим від того, що ви горите, мені в ніздрях не крутить. Я ж вам сказала: у мене творча пауза. Робитиму тільки те, що хочу. До речі, вас шеф не попередив, щоби мені не набридали?

         Шеф прохрипів це мені телефоном того ж дня ввечері, коли я ледве доплентався додому. І ще додав кілька слів, що їх зі зрозумілих причин переповісти вам не можу.

Введіть ваш абонентський код, щоб читати далі :

Система OrphusПомилка в тексті? Виділіть її та натисніть: CTRL + ENTER

Найважливіше
з теорії детективу!

Знайомтеся з цікавими статтями і доповнюйте рубрику своїми теоріями та практичними історіями. Чекаємо на ваші листи за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com

Читати журнал "Дніпро" Статті

ОГОЛОШЕННЯ

До уваги передплатників!

Друкована та електронна версії журналу «Дніпро» виходять щомісячно!

Передплатити журнали можна:

на сайті:
www.dnipro-ukr.com.ua;

за телефоном:
(044) 454-12-80;

у відділеннях «Укрпошти».

ЦИТАТА ДНЯ

«Текст – це лише пікнік, на який автор приносить слова, а читачі – сенс»

(Цвєтан Тодоров)

УВАГА!!!

Пропонуємо всім охочим узяти участь у написанні літературно-критичних статей про нобелівських лауреатів.

Чекаємо на ваші роботи про Томаса Еліота до 31 липня 2016 року.

Найкращу статтю буде опубліковано на сторінках журналу.

Роботи надсилайте за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com (із позначкою "Нобелівка").