Гастарбайтерські сезони

Дійові особи:

Саша-Алекс– тендітна жінка, 45 років. Намагається мати  значно молодший вигляд. Це їй вдається. Весела та енергійна особа. Колишня танцівниця. Модниця.

Катя-Катаріна– щонайбільше двадцять п’ять років. Висока, схожа на модель, хоча одягається дуже незграбно, завжди із сумним поглядом. Колишня спортсменка.

Олена-Хелена–  елегантна огрядна пані бальзаківського віку. Досконало володіє  німецькою – у минулому вчителька. Вдова.

Толя-Анатоль– коханець Саші, будівельник. Одружений. Добрий, розважливий, пасивний.

Фрау Брітта Краге– німкеня, аристократка, хазяйка Хелени. Горда, уїдлива, саркастична, з почуттям гумору.

Густав– молодий племінник фрау Краге. Мисливець за заповітами.

Гуно– підстаркуватий нотаріус.

Коля – син Хелени. Кандидат технічних наук, схожий на мишу немолодий сутулий чоловік.

Тамара– його коханка. Надто гарна  як для такого чоловіка жіночка, нагадує японську статуетку.

Віолетта Штокке– німкеня російського походження. Молода, приваблива, енергійна, самовпевнена. Фотокореспондент.

Гарольд Штокке– чоловік Віолетти. Приємної зовнішності, лагідний та добрий. Імпресаріо.

Фрау Ельке– мати Віоли, екзальтована пані, яка понад усе цікавиться переглядом мильних опер.

Петя– п’ятдесят років, приземкуватий, з мужніми рисами обличчя, з почуттям гумору. Одягнений завжди у спортивний костюм. Влаштовує українців на роботу.

Зіна– дружина Петі, широченька пані невизначеного віку, завжди щось їсть, ходить виключно в халаті, схожа на продавщицю. Прибиральниця.

Жан– німець, гей, товариш Саші. Він хоч і нетрадиційної орієнтації, зовні це непомітно. Звичайний симпатичний чоловік, щоправда, занадто модно вдягнений. Художник.

Франц– товариш Жана, відрізняється від друга лише зростом та кольором волосся. Лікар.

Дія перша

Малогабаритна квартирка у східному Берліні. Обставлена доволі бідно. Картонний комод у кутку, обдертий журнальний столик посеред кімнати, на підлозі ортопедичний матрац із зім’ятою постіллю, нашвидкуруч прикритий картатим пледом, замість шафи величезний вішальник на колесах, на якому висить безліч суконь, та ще й накидано зверху купою одежу. Вікно гарно драпіроване важкою тканиною. ФМ-радіо транслює німецькою. З бокових дверей, потягуючись, виходить Саша. Волосся розкуйовджене, вона в розтягненій футболці й чоловічих сімейних трусах. Довго дивиться на безлад, чухаючись. Раптом по радіо оголошують рок-н-рол у виконанні Елвіса Преслі. Жінка починає танцювати джайв. Доволі професійно. У танці доскакує до приймача й щосили б’є кулаком по клавіші, музика обривається.

Саша(голосно, по-театральному). Гутен морген!

                                   Знеможено падає на матрац.

Саша (заплющує очі). Айн мінутен... цвай мінутен… Драй…

                                                     Дзвінок у двері.

Саша(голосно з-під пледа). Вас?

                                   Із-за дверей доноситься тирада німецькою.

Саша(кричить). Окей! Гут!

За хвилину сідає на імпровізованому ліжку, куйовдить волосся, вдивляється у величезний будильник, що стоїть на підлозі.

Саша.Скільки можна! Із самого ранку: Алекс, Алекс, Алекс, Алекс. Восьма, а вони вже нагадують, щоб вам пусто було. Німчура. Ніби я не знаю, що сьогодні понеділок і треба піднятися до Грети…

Чалапає до вішалки з одягом, шукає потрібний, попередньо бракуючи зо п’ять суконь та сорочок. Кидає забраковане собі під ноги.

Саша.І коли я в себе поприбираю? Чоботар без чобіт, трясця… Так, що я мала робити? Ага, іти на роботу… Спочатку причесатися.

Шукає гребінець. Знаходить його під матрацом, попередньо зробивши в кімнаті ще більший розгардіяш. Розчісується.

Саша.А коли я не бажаю сьогодні працювати, тоді що? Весна надворі, ну як тут працювати…

Відкриває штори й відчиняє вікно. Дихає на повні груди.

Саша.І чого тут не так пахне, як удома? (Зітхає.) П’ять років у Берліні, а все не звикну.

Набирає довгий номер по мобільному.

Саша(тихо, ніжно). Привіт… Спиш? (Дурнувато всміхається.) Чого мовчиш? Розкажи мені щось… У… Угу… Максе? (Дмухає у слухавку.) Максе! (Слухає.) Я не мовчу, я думаю… І слухаю, як ти дихаєш… (Більш приземлено.) Ні, іду. Звісно, іду. Треба заробляти… А ти що робив учора? Уже питала? Так, питала… але ж ти не відповів… (Закусила губу.)Орися казала, що ти знову… (Заплющує очі, пришкулюється.) Чого ти визвірився? Я ж просто питаю… (Ображено.) Не хочеться, аби я тут гарувала, а ти там – дівкам віддавав… (Манірно сміється.) Послухай, Максе (надто строго), я надсилаю гроші не для того, аби ти пив-гуляв… (Загрозливо.) Зрозумів? Бо припиню… (Лагідно.) Що ти кажеш? А чого ж відразу не нявкав про любов? У, спав… Зрозуміло… (Затулила слухавку.) Ну давай, бреши далі… (Іронічно посміхається.) На що ти витратив дві тисячі, що минулого місяця надіслала? Що добудував? (Скочила на матрац. Волає.) Падлюка! Лайно! Я питаю, куди ти мої гроші витрачаєш? Ти маєш будувати наш дім… Що? Мало надсилаю? (Оскаженіла.) Ще тобі все віддавати??? А ти давай, мотай сюди й зароби… Не смій кидати слухавку, виродку, нічого більше не дам… Розлучусь із тобою… (Тримає телефон перед собою.) Давно слід розлучитися, та хіба ж я можу? Я ж підневільна. Гроші мене тримають, ці дурні заробітчанські гроші… Не їду додому роками. Уже п’ять їх насоталося… (Заспокоюється, відкидає слухавку в куток, продовжує стиха.) Перший рік усе мріяла, як додому повернуся… Тоді потяглось, ніби тут і краще видалося. Рік за роком… Рік за роком… (Лягає.) Ні, не піду сьогодні на роботу. (Повзе до телефона. Набирає номер.) Халльо, Франсуа! (Добирає слів. Виходить погане есперанто.) Майн лібе, іх ніхт коме ту ю. Іх бін маляде. (Скидає.) О, ще до цієї підорви Грети треба піднятися, бо ж стукала із самого ранку, мабуть, учора вечірка була.

Перевдягається в стару темну піжаму, яка заміняє їй робу, бере чималу зв’язку ключів, швабру, пилосос, відро з ганчірками, у яке складає безліч пляшок з побутовою хімією. Абияк заколює волосся, взуває капці.

Саша(бурмоче). Відколи прошу, Грето, купи собі все, не можу я волочитися туди-сюди зі своїм… Ні, скнара, гроші заощаджує! Завжди до цента все рахує. Ото вже!(Зупиняється.)  Так… Де ця клята…(Знайшла жовту ганчірку.) А ось… (Відчиняє вхідні двері.) Ой, іще ж… (Кладе ще одну пляшку, яку приносить із туалету.)

Обдивляється кімнату, речі, що їх повно набрала в руки, і нарешті відчиняє двері. Там ніс до носу стикається з Анатолієм.

Саша(кричить). Ой! (Кидає все причандалля назад до кімнати, хапається за свою піжаму, ніби вона гола. Присідаючи, задкує від дверей, поспіхом відкидаючи капці й пригладжуючи волосся.) Анатоль! Ти чого без попередження, я ж… Я ж лише прокинулася. (Похапцем знімає піжаму й шукає, що їй одягнути.)

Анатолій(повільно відчиняє двері). Та я…

Саша(кричить). Ой, не йди ще…

              Двері різко зачиняються. По хвилі знову утворюється шпарина.

Анатолій(іронічно). Шурочко, та я що, не знаю, ким ти працюєш.

Саша випростується, втягує щоки й крокує подіумною ходою до дверей. Вона так і не вдяглася. Крокує у мереживних ліфчику й трусах.

Саша(не доходячи до дверей). Хоч би ким працювала, я знаю, чого варта. 

(Сильно відчиняє й знову кидається, мов ошпарена, до кімнати, прикриваючи руками оголені місця.)Ти не сам? Чого ж не попередив? (Вовтузиться біля вішалки.)

Анатолій.Та це моя родичка…

                      Саша накидає шовковий блакитний гаптований халат.

Саша (голосно). Заходьте, прошу!

До кімнати заходить Анатолій, а за ним гарна висока дівчина, занадто сором’язлива. Саша сидить у кріслі, закинула одну ногу на іншу.

Саша (манірно). Вибачте, у мене не прибрано. Сьогодні я відпустила покоївку.

Анатолій.Алекс!

Саша(гнівно). Я казала, щоб ти мене називав по-людськи.

Анатолій.Шурочко! (Підійшов та поцілував жінку.) Це моя дальня родичка.

Саша.Фух! А я думала, ти мені свою дружину привів знайомитися. (Голосно сміється  та простягає  руку дівчині.) Алекс.

Дівчина.Дуже приємно, Сашо. А я – Катя.

Саша.Узагалі, мене всі кличуть Алекс або Алексіс, на німецький манер. Шурочка я лише для найближчих. (Спокусливо дивиться на Анатолія.) І що тебе привело до мене так рано, любчику?

Анатолій.Шурочко, не маю часу – мушу бігти. Ось… родичка… приїхала на заробітки… А її кинули.

Саша.Що за родичка? Яка родичка? Доповідай…

Анатолій, Катя(разом). Далека.

Саша.Це добре, що далека. І що мені із нею робити?

Анатолій.Нехай тут побуде до вечора. А там я їй щось віднайду.

Саша.Зателефонуй до Петра. Він мене того тижня фрахтував у якусь родину на Панкові.

Анатолій.Та ти що? Удача!!! (Швидко йде з квартири.)

Саша, не дивлячись на гостю, починає знову вбиратись у піжаму, з якої щойно вискочила.

Саша. Ти тут посидь поки що. Мені треба йти прибирати… Робота, щоб її чорти взяли! Як буде хтось телефлнувати – не відповідай… (Подумала.) Хоча чому б і ні? Ти німецьку знаєш?

Катерина(розмірено). Не так щоб…

Саша.Зрозуміло… Як усі. Тоді підніматимеш слухавку й казатимеш. «Я!» Якщо далі будуть патякати німецькою, клади й більше не бери. А як нашою, то можеш і поговорити… У холодильнику їдло – не соромся. (Озирається.) Ну, що іще? Та я буду за годину. Гудбай! (За хвильку повертається.) І тепер ти не Катя, а Катаріна! (Підморгнула.)

Катя(собі). Гарно… Катаріна…

Катя піднімає з підлоги халат. Озирається. Береться за прибирання. Застеляє  ліжко, складає одежу, розвішуючи її на плічка. Вмикає  радіо. Повторює  почуті слова. Дзвонить телефон на столику. Катя не наважується взяти слухавку. Урешті-решт бере.

Катя(з острахом). Я! (Вслухається. Усміхається.) Алекс, це ти?! Ні, ніхто. Так. Добре. (Шукає щось.) Де? Ага! Так. Знайшла. (Тримає в руці записник.) Так! Хелена? Добре. Петро, ага. (Олівчиком, що був у записнику, підкреслює віднайдені імена.) Анатоль… Наш Толик? Добре. Зрозуміла. (Радісно.) Окей. А я тут приби… Алло! Алло! Тю, поклала слухавку.

Катя набирає потрібний номер.

Катя.Алло! Добрий день. Це Петро? Я телефоную від імені Алекс. А-а-а-а… Так, так. Анатоль вам уже дзвонив? Так, я Катя… Катаріна. (Сміється.) Алексіс просила передати, аби ви з дружиною приходили увечері до неї на паті. Казала – нічого не треба, усе є. Казала, у Грети були гості. Ви зрозуміли? (Усміхається.) А я не дуже. Добре, тоді й поговоримо. Чюс! (Набирає інший номер). Толю, це я. Шурочка сказала, щоб увечері приходив… Добре… (Новий номер.) Халльо! Халльо! (Закладає слухавку, до себе.) Якась німкеня. Фрау Хелена? Я? Дас іс… Іх бін… Ой, мамцю… (Вслухається.) Так!(Здивовано.)  Так! Ой, а я думала, що ви німкеня. Так добре говорите. Мене звати Катя. телефоную вам від імені Алекс… (Весело.) Так. Так. Вона просила передати, щоб ви приходили сьогодні до неї увечері на посиденьки. Я? (Сумно.) Я тут лише місяць. Працювала в одних, та вони мені не заплатили… Ось тепер Шура мені допоможе… Через Анатолія… Він мій родич… Маминого брата дружини племінник… Щось таке. (Продовжує прибирати.) Ні, не заміжня… У мене синочок (фальцетом) – Павлик. Ні, не буду. Не плакатиму. (Стискає губи.)  Просто сумую… І я з вами рада. З тобою? Гаразд, давай на ти. А чому Хелена? Олена? (Сміється.) А я тепер Катаріна… Гарно! Мені також подобається. Га? Добре! До зустрічі. На все добре, бувай… Так, із Херсона, а ви… а ти? Луцьк…(Слухає.) Скоро дев’ять років? Боже! Ні, я лише на рік, у мене план… План, кажу, заробити п’ять тисяч для Павлика. Більше не треба… Ні, ні… Не буду… Ностальгую… Лише місяць, а вже ностальгую… (Затихає.)  Добре, не буду… Добре. Бувай! До вечора, Хелено! (Кладе слухавку.) Дев’ять років. Ого! Напевно, дітей немає, от і…

До квартири залітає Алекс, вона вся в «милі», пробігає повз Катаріну, у руках тримає відро. З відра нашвидкуруч виставляє на стіл наїдки, запаковані у фольгу, та напівпорожні пляшки з напоями.

Саша(по-діловому). Так! (Дістає графин.) Це зливаємо. Зробимо коктейль (Зливає.) Тут кролик… Поклади все до холодильника… Тут гуся… ні, не гусяча… (нюхає) ні, тут… салат… бач, протікає… гусяча печінка ось де… (Дістає з кишені відкриту баночку з оливками.) Обережно, щоб не пролилося… Усім подзвонила? Добре… (Дивиться навкруги.)О! Молодець, прибираєш… Не дарма я покоївку відпустила. Давай-давай, арбайтен. (Вибігає з квартири.)

Катя відносить провіант на кухню. Повертається й читає написи на пляшках. Відносить пляшки до сміттєвого відра. Підмітає щіткою з довгою ручкою.

Катя.Незручно… Віником куди краще…

Обмітаючи навколо ліжка, вигрібає на середину кімнати рожевий фалоімітатор. Довго дивиться на нього, оглядаючись, чи не йде хазяйка, тоді присідає й роздивляється ближче. Потому бере із журнального столика олівчик та ним перевертає річ.

Катя.Тю! А я думала – живий. (По-дитячому шкіриться, бере двома пальцями його й відносить на те місце, звідки вигребла, акуратно прикриваючи краєчком картатого пледа.) Буржуазія, йоксель-моксель… Хоча краще так, ніж шукати абикого… Принаймні від цього незапланованих дітей не буде… (Сідає, знеможено склавши руки на колінах.)Павлику мій, Павлику... Як ти там, без мами… Маленький мій безбатченко... А тепер ще й безмамченко.

Катя йде до сумки й дістає звідти фотографію, цілує її, кладе на стіл. Збирає зі стола ліфчик, розкидані рекламні буклети, обгортки від цукерок, попільничку з недопалками.

Саша(з порога вигукує, аж Катя здригається). Усе! Упоралася. Мені треба нобелівську премію дати за швидкісне прибирання. І зауваж, те, що я все роблю напрочуд швидко, не позначається на якості. Бо є такі курви – приїдуть, влаштуються на роботу, спочатку беруться гарувати на славу, а тоді ляжуть під хазяїна, нехай навіть у нього й дружина є, і кагал дітей, та й заробляють. (Прискіпливо дивиться на Катерину.) Маю надію, ти не така?

Катя.Мені швидше б заробити й тікати звідси. У мене Паша.

Саша.А в мене Максимко. Подумаєш. Паша. Ти, подруго, не надто їм довіряй, тим Пашам-Васям. Допоки ми тут спину гнемо, вони там на самоті не лишаються…

Катя сміється, затуляючи рота долонею.

Саша(уїдливо). Лише не треба думати, що твій не такий, як усі… Он Анатоль, дружину має, а зі мною кохання крутить. Але заміж не кличе… Я й сама не хочу…(Замислюється.)

 Катя продовжує всміхатися.

Саша(нервово).Чого шкіришся?

Катя.Та Павлик маленький… Синочок… П’ять років. (Переборює сльози.)

Саша(незадоволено). От так одразу й ревти. Добре, що в мене немає дітей… (Замислюється.) Не було, немає і не буде… (Стає серйозною.) Щаслива ти дівко, у тебе є Пашуня…

Жінки починаютьплакати, не припиняючи робити свою роботу. Катя витирає ганчіркою пилюку, Саша розкладає знаряддя праці, що принесла від Грети.  Спочатку плачуть тихенько, тоді доходять до того, що перекрикують пісню, яка лине з програвача.

Сашазривається з місця в шаленому танку. Скаче, розмазуючи сльози по обличчю.

Саша (вдаючи веселощі). А я… весела танцівниця… П’ять років уже шкварю тут берлінський джайв… (Робить карколомний трюк.) У-ха! І не плачу! (Голосно сміється.) Опа!(Підстрибує.)  І не хочу повертатись… Мені тут подобається. Ну і нехай – прибиральниця, що мені до того… Ну і що, що вдома була заслуженим тренером зі спортивного танцю… Хто мені за то платив? Як я жила? Від дитини позбавилася… Ха-ха-ха… Чоловік казав, за що її годувати? Ха-ха-ха… А тепер танцюю в своє задоволення, живу – сама собі хазяйка, заробляю…

Саша, мов підкошена,падає на ліжко й, розкинувши руки, лежить, не поворухнувшись. Дивиться у стелю. Катя споглядає за всім. Сльози висихають самі по собі.

Катя. Ти полежи. (Укриває Сашу.) А я посиджу… (Вимикає радіо.)

У кімнаті чути лише цокання годинника. Жінки дивляться, не змигнувши, удалину.

Голос Каті(ніжно). Привіт, любий мій синочку… Пише тобі твоя мама… У мене все добре… Лише сумую за тобою… Але скоро…

На голос Каті накладається голос Саші.

Голос Саші(різко). Але скоро все це припиниться… Я приїду й розлучуся з тобою… Більше не питимеш із мене кров… Навіщо ти так робиш? Чому не покличеш мене…

Голос Каті.…покличеш мене, дивлячись на небо, перед тим як лягти спатки, а я тобі наснюся. Ніби ми з тобою танцюємо й веселимося…

Голос Саші.…ми тут танцюємо й веселимося, ти думаєш… Та ми, жінки, тут спину гнемо, здоров’я своє втрачаємо, аби вам там добре було…

Голос Каті.…добре було, коли мама була поряд із тобою… Але я ненадовго… у наступному році…

Голос Саші.…у наступному році буде п’ять, як я тут, мені сорок шість років…

Голос Каті.…шість років відзначатимемо разом. Мама привезе тобі на день народження подарунків багато-багато…

Голос Саші.…багато-багато дівок, вина та боргів. Кажуть, ти півхати в карти програв. Чи люди брешуть?

Голос Каті.Люди брешуть, що мама тебе покинула назавжди…

Голос Саші. …назавжди, здається, я тут залишуся…

Голос Каті. Твоя гастарбайтерка…

Голос Саші.Твоя гастарбайтерка…

Голос Каті.Катаріна.