Віктор Баранов:Що таке літературний процес? Найперше – це стихія, навіть її розгул. Літпроцесом неможливо керувати, організовувати його. Мені подобається основоположний принцип призначення науки: все, що можна виміряти й зважити, має бути виміряне й зважене, а що не можна виміряти, те мусить бути пояснене. Так ось, літпроцес не надається до вимірювання й зважування, зате його треба пояснювати – самим його учасникам, користувачам, суспільній свідомості... З цього погляду у нас робиться дуже мало. Таке враження, що ніхто й не завдає собі такого труду. І виходить, що літпроцес – то не виплід колективних інтелектуально-художницьких зусиль, а ніким не порахована сума поодиноких спорадичних рухів. Немов спортивний забіг на дистанцію невизначеної довжини, де кожен діє сам за себе й задля власних інтересів.

Чи спроможна тут чимось зарадити письменницька спілка? Навряд. Зате вона могла б стати “боковим арбітром” і принаймні вчасно й ретельно фіксувати бодай найпомітніші офсайди, гру рукою, не за правилами забиті голи. Це – з одного боку. А з другого – акцентувати на істинних досягненнях сучасних письменників, зробити їх предметом найширшої уваги, відчутним сегментом суспільного буття. Для цього потрібні спільні і злагоджені дії кількох груп “зацікавлених осіб” – літературних критиків, представників ЗМІ, широкої громади. Без такого “мозкового центру” в нас і далі поруч з талантом комфортно почуватиметься викінчений графоман (в силу своєї агресивної природи графоман перебуватиме навіть у виграшнішому становищі!), а “знаки письменницької відзнаки” лягатимуть на груди літературних “шарикових”.

І все ж я за натурою оптиміст. Сучасний літпроцес мене все-таки більше втішає, ніж засмучує. Дивовижною хвилею наростає молодь. Нещодавно з моєї ініціативи було проведено такий собі гібридний захід – молодіжний суботник у Будинку творчості в Ірпені разом з поетичним пленером. Душа моя просто розкошувала! Я відкрив для себе кілька блискучих імен, які здатні похитнути найпохмуріші погляди песимістів. Хто це такі? Незабаром побачите: вони будуть прийняті у члени Національної спілки письменників України.

Дніпро:На що слід звернути увагу українським письменникам, поетам і драматургам, книговидавцям та законодавцям з Вашої точки зору?

Віктор Баранов:З якогось часу остерігаюся давати поради. Хіба що висловлю кілька міркувань, що стосуються художньої літератури як явища передовсім соціального, яким вона, власне, була від самого свого виникнення. На моє переконання, загроза деградації будь-якого суспільства чи й людства взагалі виникає тоді, коли художня література перестає бути моральним авторитетом. Хіба ж не приклад – сьогоднішня Україна (та й не тільки вона)? Хто в нас іменується елітою нації? Політики й державні мужі. Ну, і ви бачили, яким вони моляться богам, які ідеали сповідують?! І в якому стані внаслідок цього перебуває суспільна мораль?.. Відповідь очевидна.

Якщо ми хочемо у світову цивілізовану спільноту, мусимо витворити відповідну гуманітарну сферу. А цього “воза” неможливо зрушити з мертвої точки без участі письменника (звісно, талановитого, чесного, совісного), без літератури. Ось про що варто не забувати всім, хто творить слово, книжку і хто забезпечує їм сприятливу суспільну “погоду”.