Авіценна та його нестерпна помічниця

Авіценна та його нестерпна помічниця

Про оповідання Лесі Бернакевич «Знахар і його помічниця»

         Для шанувальників сучасної української літератури ім’я львівської письменниці Лесі Бернакевич добре відоме з її книжок прози «Сучасні моменти життя і смерті», «Велика образа», «Кумпарсіта», «Любовні зигзаги», «Випадок у вендиспансері», «Шик і пшик», «Тарган у тісті», «До зустрічі в суді».        

В оповіданні «Знахар і його помічниця» із циклу «Три оповідання про знахаря Авіценну» авторка зі Львова демонструє естетику, відому нам із книжки її гуморесок «Шик і пшик». На перший погляд оповідання вказує на ту галицьку прозову традицію, яку заклав у сучасній українській літературі Юрій Винничук. Оповідання Лесі Бернакевич нагадує такі оповідання Юрія Винничука, як «Роза Кнукельбаум», «Кіт Абель» і особливо «Ги-ги-и!». Але в такому разі хіба не вся комічна проза сучасних галицьких  авторів виросла з Винничукового «Ги-ги-и!», як уся класична російська проза – із рукава гоголівської «Шинелі»? Хіба не на комічній тональності галицьких зворотів і специфіці львівського ландшафту тримається винничуківська літературна традиція? І хіба не повторюють її інші сучасні львівські письменники? Узяти хоча б ту саму Лесю Бернакевич.       

            Ця традиція виявилася такою  плідною, що не один сучасний галицький автор спокусився піти добре прокладеною стежкою. Але повернемося до  Лесі Бернакевич.

          В основі кожного більш-менш відомого прозового твору завжди лежать неординарні характери. Добра літературна традиція вимагає, щоб ці характери були з дивацтвами й мали якийсь ґандж. І чим суперечливіший і кострубатіший персонаж, тим більше можливостей для конфлікту з оточенням у нього закладено. У центрі оповідання «Знахар і його помічниця»  – конфлікт характерів львівського знахаря на прізвисько Авіценна зі своєю помічницею панною Патичківською. Головне драматичне питання в «Знахарі і його помічниці»: чи витримає самодур Авіценна самодурство панни Патичківської. У цьому оповіданні Леся Бернакевич зводить двох самодурів, як павуків у банці, і пропонує подивитится, що з того вийде.

         Справжній письменник завжди вміє перетворити свої слабкі психологічні та професійні сторони в достоїнства. Якби майстер української короткої прози Григір Тютюнник умів вигадувати карколомні сюжети, то він би писав гостросюжетні оповідання. Але таких здібностей у Тютюнника не було, тому він писав те, що в нього найкраще виходило. Маючи здібності перекривляти людей, він наслідував їхню розмовну манеру й за допомогою мовного колориту створював своїх персонажів, які були доволі посередніми людьми, але автор умів максимально використовувати їхні характери для драматичного конфлікту.

          Леся Бернакевич теж не вирізняється вмінням вигадувати карколомні сюжети. У цьому їй важко конкурувати з тим же Юрієм Винничуком, який легко створює яскраві сюжетні перипетії. В оповіданні «Ги-ги-и!» фантазія Юрія Винничука – легка й мінлива. За сюжетною насиченістю цього оповідання цілком вистачило б на повноформатний комедійний фільм. У Лесі Бернакевич сюжетних поворотів значно менше, але при цьому письменницю важко звинуватити в невмінні вибудовувати сюжетну лінію. «Знахар і його помічницю» скроєно за класичними оповідними лекалами: експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка, постпозиція, епілог, із яких складається сюжет. За оповіданням Бернакевич початківець, який несміло підступає до написання свого першого сюжетного твору, може повчитися, як це насправді робиться, як починається прозовий твір, як розкриваються характери та розвивається інтрига й, нарешті, чим усе завершується.

         Розпочинається оповідання з експозиції, у якій викладаються плітки львівських міщан про місцевого знахаря, прозваного на честь середньовічного лікаря Золотої доби ісламу Абу Алі аль-Хусейна ібн Абдаллаха ібн Сіна, якого в Європі називали Авіценною. Львівський цілитель знімав руками біль, виліковував будь-яку хворобу й гіпнозом міг приборкати агресивних відвідувачів. Уже сама зовнішність цієї неординарної персони викликала страх і шанобливий трепет. «Погляд його було важко витримати», –  сказано в оповіданні. Знахар був здоровенним чоловіком, короткостриженим і загорнутим у шкіряний плащ. Словом, типовий образ супергероя, наділений неординарними здібностями, що відомі нам з американської кіноіндустрії.