Література – тонко організований живий організм. Усе, що в ній відбувається, підпорядковано певним законам. І хоч би якими  різновекторними були процеси, усе ж вони частина одного цілого. . Сучасна молода поезія – це те, що визначатиме обличчя української літератури вже через одне-два десятиліття. Тому дуже важливо визначити, що у ній відбувається. Напередодні свята усіх жінок, спробуймо поглянути на те, які накреслюються тенденції у молодій жіночій поезії.

МОРАЛЬ, АБО УСІ МАЮТЬ ПРАВО НА ЖИТТЯ

Європейська філософія ХХ століття звернула увагу й творців мистецтва, і його споживачів на те, що що кожен конкретний літературний твір – лише вибірково представлені фрагменти всеохопного цілого літератури. Це подібно до того, як світло ліхтарика фокусує наш погляд на якійсь із частин стіни: при цьому стіна не змінюється, і решта її не зникає, просто не доступна нашому зору одразу, а потребує певної свідомої дії.

В якийсь момент стало зрозуміло, що розподільна діяльність критиків позбавлена сенсу, адже кожен читач сам собі критик. Стало зрозуміло, що насправді ніякий літературний напрямок не зможе цілком панувати над іншими. Усі мають однакове право на життя, і всі виконують єдину роботу – розвиток художньої мови, тільки кожен у свій специфічний спосіб.

ЗАДОВОЛЕННЯ

Уявімо нашу сучасну молоду жіночу поезію як місце для шпацеру й спробуймо подивитися, хто виходить на нього за покликом серця, якими шляхами тут ходять прекрасні панни й чи знають вони, куди планують дійти?

І відповідь на ці запитання змушує задоволено всміхнутися. У сучасній українській поезії, зокрема в жіночій, чітко намітилось кілька тенденцій, які кожна у свій спосіб, спрямовані на здоровий рух та модернізацію поетичної мови.

ПЕРША ПРОГУЛЯНКА – ФОРМОТВОРЧА

Першою тенденцією можна назвати розвиток класичного віршування, збагачення строфіки, метафоризацію мови. Однією з найяскравіших молодих версифікаторів у сучасній молодій поезії є Ірина Шувалова. Попри те, що на сьогодні вона видала лише одну збірку «Ран», люди, котрі цікавляться найновішою нашою літературою, вже встигли звикнути до присутності цієї київської поетки у літературному житті.

Поезія Шувалової – продовження формальних і стилістичних шукань початку ХХ століття. При тому тут важливим є слово продовження. Шувалова не намагається наслідувати чи й навіть, скажімо так, намагається не наслідувати, не мавпувати, а вчитись. Чого вартують тільки її модерна налаштованість на асонансне та неточне римування: костоправам-правилами, шкіри-лірик, чорнокнижникам-ніжне, лезами-розперезують, хірурги-деміургам. При тому, всі наведені рими – з одного вірша. Так само продовженням традиції сприймаються ігри зі звучанням слів, як то: «а змієборці вдягають хітони хітинові», «волоокі сини поколінь волопасів» («Змієборці»), «…досить пальці класти, / рот твій найліпший пластир, ти добрий пастир.» («Ти мій фантомний біль…», цей вірш було надруковану у журналі «Дніпро», 2011,№9.

Вірш насичений метафорами так густо, наскільки це можливо, аби не втрачалась нитка оповіді.

«ти моя шкіра – знята, на цвяшку висить.
кожен рецептор просить, мовчання бісить,
ходить між ребер біль на підборах лез.»

Оповідність, динаміка і філігранна організація – три кити, на яких тримається творча манера Шувалової. А це, на наше щастя, дуже певні в собі підпори.  

Модернізація форми може бути не лише модерною (спрямованою на розвиток уже досягнутого через осягнення його внутрішніх ще не відкритих можливостей), як у Шувалової, а й шляхом заперечення цих досягнень. За останні роки з’явився цілий ряд молодих поетів, котрі прагнуть опанувати техніку верлібрової поезії. І якщо ще кількадесят років тому вона виглядала дивно, то тепер її сприйняття майже не різниться від сприйняття класичного вірша.