Вільям Ґголдінґ: універсальний песиміст, але космічний оптиміст

«Творчість В. Голдінга належить до найоригінальніших і найскладніших явищ англійської прози в XX столітті. Трагічний, навіть апокаліптичний голос письменника, який побачив істинне лице людства і спробував застерегти нашу цивілізацію від дальшої

дегуманізації, а також колосальний талант прозаїка визначили його місце серед класиків літератури Англії XX століття»

Соломія Павличко

19 вересня 2011 року виповнилося б сто років Вільяму Джеральду Ґолдінґу. Можливо, це когось здивує, оскільки сучасний читач звик приписувати класикам світової літератури значно більший вік.

Про життя Вільяма Ґолдінґа, його характер, смаки та звички відомо зовсім мало, але спробуємо з’ясувати, яка вона – відстань від загального невизнання до Нобелівської премії.

Був морозний ранок на початку листопада 1985 року…У готельному номері, за вікном якого розкинулася долина річки Північний Саскачеван, що на заході Канади, Ґолдінґ, чия весела вдача дивним чином заховалася за зовнішністю пророка, дав відверті відповіді на ряд запитань, починаючи з власних літературних уподобань і теперішньої роботи й закінчуючи думками про мистецтво написання прози,  стан сучасного роману та свою останню книгу «Паперові люди».

–Ваш перший роман «Володар мух» був опублікований лише коли вам було сорок три роки, але, попри це, ви написали вже десять романів, а також інші речі, у тому числі дві книги есе, п’єсу та книгу нарисів про подорож Єгиптом. Як давно ви пишете й чи багато дисципліни від себе вимагаєте, коли працюєте над романом?

– Я почав писати, коли мені було сім років, і з того часу так чи інакше час від часу пишу. Так відбувається знову й знову. Якщо я пишу та знаю, що є книга, яку я повинен написати, то я пишу по дві тисячі слів на день. Це багато сторінок звичайного, написаного від руки, невідредагованого тексту. Я закінчую наприкінці сторінки чи навіть посередині речення, якщо це необхідно, а затим кладу вбік ручку, закриваю книгу й іду собі з почуттям тріумфу – свобода, свобода! – тому що тепер я вільний робити те, чим люблю займатися більше, ніж тією рутиною, яку зобов’язаний виконувати поспіхом. Десь наприкінці місяця я завершую чорновий варіант роману. До такої міри я можу дисциплінувати себе, доки працюю. Коли ж перестаю працювати, я не можу цього взагалі.

Це інтерв’ю було записане через два роки відтоді, як Вільям Ґолдінґ став лауреатом Нобелівської премії. А до того, у 1953 році, протягом семи місяців його роман «Володар мух» читався й нехтувався видавцями, рецензенти вважали твір абсурдним, нецікавим і порожнім. Загалом двадцять один видавець повернув рукопис автору. Згодом Чарльз Монтейн – редактор видавництва «Faber & Faber» – буквально вийняв роман зі смітника: він умовив «Faber & Faber» купити роман Ґолдінґа за сміхотворну на той час суму – 60 фунтів стерлінгів.

Оповідь роману сконцентровано навколо думок автора про «всесилля зла в людській природі», що втілилися в розповіді про гурт хлопців, які опинилися на безлюдному острові. Закинуті за межі цивілізації й позбавлені опіки дорослих, вони спочатку намагаються влаштувати життя за правилами свого попереднього існування. Однак страх, інстинкт самозбереження, право сильнішого беруть гору, і, перемігши, тваринне начало стає руйнівним, зумовлює підлість і вбивства. Такою є притчова основа роману.