Березень 2012

Митець від Бога. Володимир Постолака: літературний портрет

Наталія Турло

Прийшла у пісню моя доля, –

Вклонилась, ніби ковила,

В’юнкою стежкою край поля

У світ музичний повела. 

Як соловей співав – я плакав,

Його і взимку чувся дзвін,

З ним часто радився-балакав, 

Учивсь співати так, як він. 

І став квітчати пісню в клечінь,

Вплітать троянд живу красу,

І, взявши ношу цю на плечі,

На радість, люди, вам несу. 

Не нарікаю я на долю,

Та й солов’я чому винить…

Хоч безталанний я до болю –

Талант урочо мій дзвенить. 

Лети ж над світом, моя пісне,

Буди, хвилюй людські серця!

Біда од пісні навпіл трісне –

І це порадує митця. 

28серпня 1935 року в селі Капустине Шполянського району Київської області

(нині Черкаської) у багатодітній селянській родині Постолаки Самійла Самійловича та Шулудько  Фросини Іванівни народився син Володя

Щобпрогодувати свою велику сім’ю, Самійло Самійлович працював у млині, якого добровільно віддав у колгосп, і за це одержував трудодні. Млин-вітряк дістався йому від прадіда Постолаки Сави. Самійло Самійлович  мав іще двадцять десятин землі, пару коней, невеличку молотарку, яка приводилася в дію кіньми. Він був дуже  розумною людиною, тому під  час загальної колективізації в 1929  році написав заяву голові комнезаму й віддав у колгосп  вітряк, землю,  тяглову силу та с/г інвентар.  Саме ця заява вберегла його від  висилки в Сибір. Володю змалечку тягло до музики. Він усе бігав до сусідського дядька, який мав гармошку, послухати і, якщо пощастить, то й самому взяти до рук інструмент. Самійло Самійлович, помітивши потяг хлопця до музики, закупив струнні інструменти  для всіх членів  сім’ї, а сам грав на  гармошці. Маленькому Володі дісталася балалайка. А згодом він грав уже на  домбрі. Таким чином утворився сімейний оркестр. Послухати оркестр та чарівний спів Фросини Іванівни приходили люди навіть із сусідніх сіл. Це від своєї любої матусі успадкував Володя безцінний талант.

    Була у Володі заповітна мрія – стати композитором. Іще учнем третього  класу він уже пробував творити: писав оповідки, віршики, придумував музику та, на жаль, записати її не міг, бо не знав нотної грамоти. Якось сказав матері: «От, мамо,  якби ми жили в Шполі або Звенигородці, то я ходив би навчатися ще і у музичну школу… А в нашій школі нот не навчають…» Мати про цю його дитячу мрію розповіла завучу школи, а він це зрозумів по-своєму, мовляв, йому наша школа не подобається. Став Володі відчутно мстити  доти, поки той не закінчив навчання. Після закінчення капустинської семирічної школи Володя подав заяву в Київське музичне училище ім. Р. Глієра на теоретико-композиторське відділення. У заяві хлопець зазначив, що має хист творити музичні твори, але не знає музичної грамоти, щоб їх записувати. З училища прийшов лист із відповіддю: «До нашого училища приймаються абітурієнти з 7-річною музичною освітою». Довелося хлопчині вступати до гарбузинського ПТУ на електромеханіка,  яке через рік закінчив із відзнакою. До призову в армію хлопець працював на посаді бригадира електромонтажної бригади. Згодом він призвався на службу в радянську армію в  Ленінград. Там талановитого юнака помітили й зарахували в штатний військовий духовий оркестр. 

Під час служби Володимир опанував баян та баритон. Після повернення додому Володимир Самійлович працював у капустинському сільському будинку культури керівником художньої самодіяльності

Одночасно навчався в канівському культурно-освітньому училищі, яке закінчив із відзнакою як керівник і диригент оркестру народних інструментів. Потім – навчання в Московському державному університеті  мистецтв.

   Згодом, працюючи в катеринопільському районному будинку культури методистом з хору, Володимир Самійлович познайомився з красивою жінкою. Ірина Антонівна працювала перукарем. Незважаючи на те що в жінки було двоє дітей  від першого шлюбу, вони одружилися.  

А коли народилися син Юлій  та донечка Лілія, щастю батька не було меж. Він носив діток на руках, навчав говорити й ходити. Та молода дружина закохалася в шахтаря з м. Ватутіне Олександрова Миколу Васильовича й теперішній чоловік виявився зайвим. Жінка вирішила позбутися батька своїх маленьких діток. Одного разу вона приготувала вечерю, підмішавши  отруту, і  стала чекати чоловіка з роботи. Володимир Самійлович повечеряв, відчувши підозрілий смак і запах. А вранці вже не міг встати. Дуже боліла голова, хотілося пити, виступав холодний рясний піт. Він зрозумів, що його отруїли. Три дні чоловік був між життям і смертю. А коли став поволі одужувати, то Ірина подала в суд і розлучилася з ним. Повернувся Володимир Самійлович до матері в село. Важко переживав розлуку з дітьми та зраду  дружини.

   У 1983 році Володимир Самійлович працював музичним керівником в селі Антонівка Шполянського району. Там він познайомився з молодою жінкою Лідою, яка виховувала двох доньок від першого шлюбу. Вони почали жити разом. У 1985 році народилася донечка Юля. Володимир Самійлович  дуже любив дитину, але доля знову розлучила його  з донею. Співжителька вирішила вийти заміж  утретє.

Сповідь перед донею

У твоєї мами був я на узбіччі

Та дивився, доню, тобі з болем в вічі.

Не міг перед Богом я тоді грішити,

Не міг тебе, доню, між ос залишити.

Та усе ж збулося мамине бажання,

Бо вчинила справжнє сімейне повстання.

Я тримався гідно і не став прохати

І мої всі речі викинули з хати…    

 З 1991 року Володимир Самійлович працював художнім керівником при киселівському СБК, очолював вокальний жіночий ансамбль

«Чарівниця» і паралельно учителював у середній загальноосвітній школі

Згодом переїхав жити в батьківську хату в село Капустине Шполянського  району, але продовжував навчати маленьких  киселівчан музики й співів. Тоді ж очолив вокальний гурт «Чотири броди», з яким об’їздив усі села Шполянського, Катеринопільського та Звенигородського районів. Часто виступали з концертами  в Черкасах і Каневі, були нагороджені численними дипломами та грамотами.

Введіть ваш абонентський код, щоб читати далі :

Система OrphusПомилка в тексті? Виділіть її та натисніть: CTRL + ENTER

Найважливіше
з теорії детективу!

Знайомтеся з цікавими статтями і доповнюйте рубрику своїми теоріями та практичними історіями. Чекаємо на ваші листи за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com

Читати журнал "Дніпро" Статті

ОГОЛОШЕННЯ

До уваги передплатників!

Друкована та електронна версії журналу «Дніпро» виходять щомісячно!

Передплатити журнали можна:

на сайті:
www.dnipro-ukr.com.ua;

за телефоном:
(044) 454-12-80;

у відділеннях «Укрпошти».

ЦИТАТА ДНЯ

«Текст – це лише пікнік, на який автор приносить слова, а читачі – сенс»

(Цвєтан Тодоров)

УВАГА!!!

Пропонуємо всім охочим узяти участь у написанні літературно-критичних статей про нобелівських лауреатів.

Чекаємо на ваші роботи про Томаса Еліота до 31 липня 2016 року.

Найкращу статтю буде опубліковано на сторінках журналу.

Роботи надсилайте за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com (із позначкою "Нобелівка").