Моє коріння в цій землі: поетеса і публіцист Ірина Лобовик

Ірина Вікторівна Лобовик народилася 20 червня 1958 р. у славетному Батурині. Предки її були козаками, які ніколи не знали кріпацтва, тож усі в родоводі мали твердий, незалежний характер.

    Мати майбутньої письменниці Наталія Федотівна Жукова, талановитий лікар-педіатр, проживає й нині в невеликому будинку в центрі містечка. Батько Віктор Павлович Лобовик усе життя присвятив роботі в сільському господарстві, на жаль, його вже немає серед нас.

    Нам пощастило зустрітися з матір’ю письменниці. Самотня жінка поважного віку запрошує до свого будиночка. Очі засяяли теплом і гордістю, коли почула, що цікавимося її дочкою. Показує збірки, які любовно стоять на почесному місці в шафі.

    Згадує, що Ірина ще з дитячих літ росла мрійливою, задумливою, була закохана в книги, котрі стали її постійними супутниками.

Часто розпитувала в бабусі про їхній родовід, любила пісні, які співала старенька, цікавилася історією Батурина. Їй подобалося відпочивати, сидячи на березі Сейму й про щось роздумуючи. Часто ходила луками, збирала квіти, купалася з однолітками в річці (могла перепливти її).

     З 1965 по 1975 рр. навчалася в Батуринській середній школі, яку закінчила із золотою медаллю. Рано стала писати вірші. Творчий шлях поетеси почався з праці в літературному об’єднанні «Струни серця» при редакції районної газети «Радянське село».

    Мати зберегла пожовтілі газетні вирізки ранніх поезій.

Калина

Я калину викопала в лузі

Й біля самих вікон посадила.

Їй звіряю мрії, як подрузі,

А вона квітує біло-біло.

Стукає калина в мою шибку

Гілкою зеленою весною,

Розкидає перші ніжні квітки

Піною білявою, рясною.

Відшумить грайливе тепле літо,

Відгримлять липневі дужі грози.

Осінь у лугах потопче квіти,

Ягоди достиглі приморозить.

Обламають всю калину в лузі

Бабці і малі веселі діти.

А моя – і в січні на морозі

Ясним жаром буде променіти.

     У сімнадцять років Ірина вилетіла з родинного гніздечка – стала студенткою Київського інституту легкої промисловості. Та вабило, як і раніше, художнє слово, тому відвідувала літературне об’єднання при редакції газети «Молодь України». Друкувалась у багатьох періодичних виданнях, а саме: «Радянське село», «Деснянська правда», «Молодь України», альманасі  «Вітрила - 83», «Поезія - 86». У 1988 р. вийшла перша поетична збірка «Прихисток двох». Тривалий час Ірина Вікторівна працювала в бюро пропаганди художньої літератури, вела поетичну студію з Олексієм Довгим. За низку культурологічних статей нагороджена премією журналу «Українська культура» (1988 р.), співпрацює з багатьма періодичними виданнями.