Театр дії

Сьогодні простір приміщення театру частково втрачає функцію. Спершу було важливо створити комфортні умови для глядача, таку материнську утробу, де він спостерігатиме за життям–таким, яким його собі уявляють драматурги й режисери. Тепер театр розширює простір і залучає нову аудиторію. Це не революція, а історично виправдана ситуація. Театр відтворює реальність, і з глядача-спостерігача поступово створює глядача-співучасника. Новий театр проривається в реальність і спирається на імпровізацію. Вистава в приміщенні театру втрачає себе, як подія, якщо розуміти слово буквально, тобто вона перестає бути спільним переживанням групи людей спільної дії.

Першими вуличними акторами-провокаторами були філософи. Діоген –один із перших практиків акційного театру.

Досліди Діогена

Одного разу Діоген прийшов на лекцію до Анаксимена Лампсакського, сів у задніх рядах, дістав із мішка рибу й підняв над головою. Спочатку обернувся один слухач і став дивитися на рибу, потім другий, потім майже всі. Анаксимен обурився: «Ти зірвав мені лекцію!» «Але чого варта лекція, – сказав Діоген, – якщо якась солона рибка звела нанівець твої міркування?»

Інший дослід Діогена відбувся на міській площі. Філософ читав лекцію, тоді заверещав по-пташиному, і навколо зібралася сотня роззяв.  Свій дослід Діоген прокоментував так: «Ось, афіняни, ціна вашого розуму: коли я говорив вам розумні речі, ніхто не звертав на мене уваги, а коли защебетав, як нерозумний птах, ви слухаєте мене роззявивши рота».

Видатним актором був також Сократ. І якщо Діоген був актором дії, то Сократ проповідував слова в дії – діалог. Єретика й каламутника громадського спокою висміяли в комедії Аристофана "Хмари". Постановка відбулася в 423 році до н.е., Сократ був зображений майстром «кривих речей». Вистава була пророчою. Зрештою, Сократа звинуватили, що він не визнає богів, вводить нових богів і розбещує молодь. Звинувачення Сократ прийняв зі словами: «Не мене, Сократа, судите ви, а самих себе».

У нашої ери свої теоретики театру. Одним із перших вийшов за межі сцени Єжи Ґротовський.

«І я вирішив: якщо саме первісні обряди викликали театр до життя, то, значить, через повернення до ритуалу, у якому беруть участь дві сторони: актори, або корифеї, і глядачі, або власне учасники, можна відтворити такий церемоніал участі: реакцію відкриту, вільну, природну».

Єжи Ґротовський, «Театр і ритуал»