Приречена цивілізація

Патрульний бот неквапно ковзав над чарівною гірською країною. Височезні скелі, виткі хребти, глибокі межигір'я, льодовики, блакитні озера, річки... Мляве сонце вже ховалося за обрієм. Бот поринав у царину сутінків і довгих кутастих тіней. Прибульці вже не таїлися на цьому відлюдді. Тільки  дикі звірі... Холодний рвучкий вітер стогнав на крижаних схилах, бовтав скибочки хмар зі сніговим пилом, намагався штовхнути кудись у прірву дивовижний літальний апарат. Бот нагадував іграшкову дзиґу. Уздовж гострого, як лезо, обтічника вперто блимали бортові вогні. Буремні подмухи вітру розбивалися об це лезо навпіл, зісковзували до помітного потовщення в центрі – там пульсував потужний осьовий маяк, потім кружляли услід прибульцям каламутним білявим пасмом.

Святковими, в урочистих білих шатах, були тільки верхівки скель та їхні урвисті схилки. Унизу, на передгір'ї і видолинках, хуртовина вщухала, сніг робився темним, брудним, лускався на клаптики й поступово зникав у високогірних луках. Там соковиті й вологі трави межували з острівцями чагарнику, зеленими хвилями котилися до гіллястого ялинового лісу. Із ущелин і похмурих буреломів піднімалися сутінки. Ліс поринав у сон. У прозорих клаптиках серед хмар спалахували перші зірки, а молодий місяць намагався притьмарити їх меткими білястими промінцями.

Усі приваби цієї планети вже неабияк набридли екіпажу патрульного бота. Це спочатку все здається дивним і неймовірним, але коли термін служби минає – цілих десять років, усім байдуже, що відбувається там, за облавком.

Молодший єгер Оуфі запопадливо наводив очки на живу легенду місцевого відділу Галактичного Патруля шановного Ко Ерта. Оуфі блимав маківкою та намагався створити враження, що дуже уважно слухає стариганя. Навіть не єгер‑консультант, а командор – вищий титул у Патрулі – Ко Ерт стирчав у цій глушині вже три століття! Для Оуфі це було незбагненним. Хмаристі світи Асамблеї, їхня рідна Лючія... Ко Ерт і чути не хотів про повернення чи хоча б якусь відпустку.

У молоді роки Ко Ерт зажив слави доволі непередбачуваного відчайдуха.Він колобродив, бродяжив серед зірок, займався якимись сумнівними оборудками... І раптом Ко Ерт затримався біля найбільш понурої та непривабної планети в Галактиці! Охоронці порядку, які вже стомилися від його безглуздих витівок, не заперечували. Вони вирішили, що сфероїд Ко вже зовсім з'їхав з глузду.