Гомер із Тринідаду

Море — це Історія.

Д. Уолкотт.

Культура складається зі своїх міст

Д. Уолкотт, «Нобелівська промова».

Дерек Елтон Уолкотт (англ. Derek Alton Walcott; нар. 23 січня 1930 р.) — сучасний Гомер карибської літератури. Цей виходець із Тринідаду й Тобаго якнайкраще репрезентує поняття «glocal», поширене у світовому постколоніальному обігу. Glocal—взаємодія свого маленького світику з величезним макрокосмом. Д. Уолкотт — митець, який може бути прирівняний до Гомера саме тому, що створив «Іліаду» й «Одіссею» свого народу (поема «Omeros»). Як і В.С. Найпол, митець не мислить себе без локального, «свого», але його творчість стала здобутком світової літератури ХХ-ХХІ ст. На жаль, українською мовою твори Уолкотта поки що не перекладено, на відміну від творів Найпола (переклав Р. Доценко у «Всесвіті» 1983 р.), його літературного побратима. Уолкотт — лауреат Нобелівської премії з літератури в 1992 р. Він здобув нагороду через те, що зумів перетворити острівну культуру на загальносвітовий скарб. Так само чинив і Маркес, перетворюючи Макондо на універсальний всепланетарний простір.

Вперше на пострадянському просторі Д. Уолкотт з’явився в 3-му числі «Иностраннойлитературы», яка опублікувала його п’єсу «День поминовения» (1993). Далі були переклади в інших російських часописах: «Новый Мир» (1995), «Звезда» (1997), «Знамя» (1998), «Дружба Народов» (1998). Не можна сказати, що творчість Уолкотта — об’єкт постійних літературознавчих зацікавлень. Письменник належить до доволі замкнутих авторів, які не прагнуть світової слави, які не мають гіпертрофованого егоїзму. Значно важливіше для нього — залишатися у своєму мікросвіті й робити справу світової ваги.

Про Уолкотта дуже точно сказав інший Нобелівський лауреат Йосип Бродський: «Метрична й жанрова його різноманітність у мене, чесно кажучи, викликає заздрість... Його вірші — це сплав мови й океану». Поетика Уолкотта немислима без поетики його географічного ареалу. Він переніс у літературу антильське сонце й океанські хвилі.

Уолкотт народився 80 років тому в Кастрі (Castries) на острові Сент-Люсія (Saint Lucia) — один із Віндвордських (Windward) островів антильського архіпелагу. Бабусі Дерека були «правозахисницями» на Тринідаді, боролися за права поневолених рабів. 1953 року родина переїздить на Тринідад, де хлопець навчається спочатку в коледжі Санта Марії, а з часом в Університеті Вест-Індії в Кінґстоні (Ямайка, 1953). Ще студентом він починає друкуватися й у 18 років продає свої вірші, надрукувавши їх як «самвидав». Здобувши літературну стипендію Рокфеллерівського фонду, Уолкотт працював у Нью-Йорку. Пізніше стажувався в Англії, а ще згодом став професором Бостонського університету, де викладав літературу й літературну творчість.

Недовгий час займався викладацькою роботою на Гренаді та Ямайці. Ямайська культура назавжди знайшла себе в його творчості. Градус ямайського рому перемішався з енергією розпашілих від пекучого сонця слів. У 1959 р. Уолкотт засновує тринідадську театральну майстерню. Саме ця театральна трупа взяла до свого репертуару його кращу п'єсу «Мрії на мавпячій горі», складний соціально-психологічний твір, що оголює проблему расизму й революції. Увібравши в себе дух карибської культури і засвоївши спадщину її колоніального минулого, Уолкотт став одним із найпомітніших митців «світової літератури», яка зовсім не обмежується «мертвими білими чоловіками», як то часто дорікають Г. Блуму за його канон найвизначніших представників світової літератури.