Сучасна реінкарнація. Українська літературна критика

У 90-х роках Іван Дзюба визначив стан української літературної критики як «цілковитий параліч».У 2008 році Роксана Харчук заявила, що критики як жанру в Україні взагалі не існує.

Але з таким самим успіхом можна скаржитися на занепад жанру оди або мадригалу в літературі, відмирання аналогової фотографії та припинення виробництва тарантасів. Зникнення та з’яву чогось завжди зумовлюють історичні обставини, почасти традиції, а також попит та пропозиція. А літературна критика – складний продукт, існування якого зумовлює не один, а багато факторів – книжковий ринок, відповідний рівень розвитку потенційних її споживачів, достатній фаховий рівень її продуцентів плюс достойне заохочення, продумане просування на ринку спеціалізованих видань. Якщо людині перекрити кисень, то не варто сподіватися, що вона буде бігати «живчиком».

Проте, ретельно проаналізувавши ситуацію,доходиш висновку, що або чутки про смерть критики були злегенька перебільшені, або ж вона таки померла, а нині знову воскресла, хоч, видно, не така, як була.

Пояснюється це тим, що поволі розширюється прошарок інтелігенції, яка цікавиться україномовною книжковою культурою, а також, можливо, поступово зростає орієнтування в ринкових відносинах, якого набувають відповідні видання. І якщо три роки тому на інтернет-форумах можна було зустріти нарікання на брак періодичних видань та спеціалізованих сайтів на цю тему, рецензування книг після трьох, а то й більше років після їх виходу, то зараз ситуація вирівнюється «в наш бік», хоча виживання деяких проектів залишається загадкою, певно, й для самих їхніх керівників.

Ось уже три роки провідною зорею світить усім не байдужим до сучасного українського літературного процесу сайт «Літакцент», який до того ж щопівроку видає альманах власних публікацій. Залучення до його наповнюваності вдумливих публіцистів, анонси літературних подій, різноманітність рубрик та вдалий «промоушн» роблять його доволі відвідуваним. Функціонують такі проекти, як Мистецько-літературний портал «Захід-Схід» та «Літературний форум». Узяли на себе завдання сортувати зерно й полову в дитячих книгах електронний ресурс сайта Національної бібліотеки для дітей «Ключ» та сторінка «Літачок» того ж таки «Літакценту». Публікують відгуки на художню та часто історичну, мистецтвознавчу літературу газети «Літературна Україна» та «Українська літературна газета». Має рубрику рецензій та відгуків літературно-мистецький і громадсько-політичний часопис Національної спілки письменників України «Дзвін», відгукується на книжкові новинки літературно-художній та громадсько-політичний журнал письменників України «Вітчизна», друкує як літературні твори, так і критику «Кур’єр Кривбасу». Публікує критичні дописи літературно-критичний журнал «Київська Русь». У щомісячному україномовному часописі Польщі, Чехії та Словаччини «Український журнал» є рубрика «Рецензії та анотації» з постійними якісними відгуками на книжкові новинки. Виходить у світ часопис «Критика», що майстерно чергує політичні, соціально-економічні, правові статті з анотаціями й відгуками на суспільно спрямовані книги та журнали й рецензіями на художні твори. Що ж до відповідних книжок, то після виданої два роки тому праці Роксани Харчук «Сучасна українська проза. Постмодерний період», де автор мужньо досліджує русла нашої літературної стихії, маємо епатажну книгу В. Даниленка «Лісоруб у пустелі. Письменник і літературний процес», автор якої, проте, не зосереджується лише на аналізі літературних тенденцій, а зачіпає безліч супутніх «сучків та задирок».