Вересень 2011

Місто, варте культу

Ярослав Поліщук

Концепт Києва

Хто б сумнівався, що Київ – місто, всуціль просякнуте містикою. Правда, вона, як правило, асоціюється з мглисто-романтичним минулим – чи то зі староруськими легендами, чи з бароковими химерами, чи, на гірший випадок, із часами Голохвастова й Проні Прокоповни, коли дух чарів ще не зовсім вивітрився з тутешніх затишних вуличок та узвозів... Тоді ще сумлінний побутописець Ніколай Лєсков міг визбирувати живі родзинки київського фольклору та колекціонувати місцевих диваків, яких з його легкої руки стали називати київськими антиками.

Не бракувало спроб проникнути в містичний образ Києва і в двадцятому віці. Варто згадати хоч би блискучу візію Міста Міхаіла Булгакова з роману «Біла гвардія», що наново, було, актулізувала ту непоясненну київську «античність», загадкову природу цього незвичайного місця, в якому кожен жест, не кажучи вже про слово, набуває архетипної знаковості. Проте далі почалася пісна більшовицька доба з розгулом атеїзму, який викорінив наш інтерес до містики. Настільки, що від віків знамениті та суперактивні київські відьми змушені були міняти професію чи принаймні місце своїх традиційних з’їздів, оскільки Лиса гора втратила свій статус провідного космодрому демонських сил. Інші все ж подейкують, що насправді все не так погано, що влада безвірників не перемогла традиційної магії, натомість глухо замовчувала все, що було з нею пов’язане, щоб, не дай Боже, не сполошити місцевих мешканців, які мали твердою рукою будувати в цьому непевному місті соціалістичні бетоноїди.

Тема Києва – одна з таких, що лякали наших літераторів. Місто, яке відповідає усім міркам культурного феномену, чомусь не привертало їхньої вникливої уваги. Може, боялися того, що в цьому місті мало українського, що воно було й лишається космополітичним, якщо не сказати гірше. Але ж подібна доля багатьох мегаполісів, що вже тут поробиш! Очевидно, не кажу тут про ліриків, які натхненно заримували екзотичну міську топоніміку. Епічного ж образу Києва досі виразно бракує в українській словесності. Винниченко, скажете, Підмогильний? Так, але це був ще той Київ, а реалії життя в місті радикально змінилися за минуле століття. А от щоб вписати давню містику в ритми сучасного великого київського мурашника, та ще у доброму стилі? Того довелося чекати аж до появи нових романів, про які тут буде мова.

Одразу застережемо читача, що вибір трьох книжок – цілком суб’єктивна справа автора цієї статті. Очевидячки, про Київ написано в сучасній літературі значно більше. Знаменно, що столичне місто стало не лише тлом, на якому розігрується акція в багатьох сучасних творах, а й властивим персонажем, причетним як до сюжетного розвитку, так і до перипетій дійових осіб. У цьому плані наш вибір репрезентативний, бо він включає самі такі твори, в яких Київ експонується як повноправний герой авторської історії.

Активізація теми міста в сучасній літературі – процес цілком знаменний. Після тривалої слави (в доброму й поганому розумінні цього слова) «сільської» літератури наша словесність нарешті системно освоює міський простір, долаючи при цьому опір численних табу й проблем, успадкованих од минулого. Про неорганічність міста в нашій національній культурі можна багато говорити, звично нарікаючи на колоніальну спадщину та українську загумінковість. Що б там не казати, доводиться констатувати відчуженість міської культури новітніх часів від українства. Це позначилося передовсім на рівні мови, коли українська виявилася (після українізації 20-х років) зіпхнута на марґінес культурного життя, а нинішні локальні спроби привернути їй гідне місце зазвичай не дають значного ефекту на тлі державної політики інерційної чи свідомої русифікації. Є й глибший пласт ментальності, ідентифікації, самоусвідомлення мешканців міста, що теж свідчить не на користь українського психотипу. Словом, спроби новітнього завоювання міста в українській літературі, попри їхню особливу значущість, наштовхуються на численні застереження й умови, а суперечливу ситуацію, либонь, нескоро вдасться виправити.

Поза тим, немає сумніву, що такі спроби треба вітати. Тож і рецензовані твори випадає розглядати в контексті освоєння міста, творення принципово міського епосу, якого досі так бракувало нашій літературі. Ба більше, йдеться про епос Києва – міста перетину багатьох історичних та культурних традицій, актуалізація яких не викликає сумніву в сучасних реаліях, коли цей мегаполіс став столицею молодої держави. З іншого боку, можна кваліфікувати це явище як симптом зростання патріотичних настроїв серед сучасних українців.

Введіть ваш абонентський код, щоб читати далі :

Система OrphusПомилка в тексті? Виділіть її та натисніть: CTRL + ENTER

Найважливіше
з теорії детективу!

Знайомтеся з цікавими статтями і доповнюйте рубрику своїми теоріями та практичними історіями. Чекаємо на ваші листи за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com

Читати журнал "Дніпро" Статті

ОГОЛОШЕННЯ

До уваги передплатників!

Друкована та електронна версії журналу «Дніпро» виходять щомісячно!

Передплатити журнали можна:

на сайті:
www.dnipro-ukr.com.ua;

за телефоном:
(044) 454-12-80;

у відділеннях «Укрпошти».

ЦИТАТА ДНЯ

«Текст – це лише пікнік, на який автор приносить слова, а читачі – сенс»

(Цвєтан Тодоров)

УВАГА!!!

Пропонуємо всім охочим узяти участь у написанні літературно-критичних статей про нобелівських лауреатів.

Чекаємо на ваші роботи про Томаса Еліота до 31 липня 2016 року.

Найкращу статтю буде опубліковано на сторінках журналу.

Роботи надсилайте за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com (із позначкою "Нобелівка").