ДОРОЖНІ НОТАТКИ: ЧУЖОЗЕМЦІ ПРО УКРАЇНУ ТА УКРАЇНЦІ ПРО СВІТ

Бо в дорогах звабливая врода…

Богдан-Ігор Антонич

…Той, хто здійснює подорож у просторі, аби повернутися додому, чи мандрує у глибини власної пам’яті, щоби згодом повернути назад до теперішності, поєднує світи, є поромом значень. Є агентом зв’язку, небезпечним для будь-якого устрою чи режиму, котрий прагне навіяти ілюзію тотальності.

Остап Сливинський

Останнім часом із розвитком інтернет-технологій усе популярнішими стають т.зв. «дорожні нотатки», автори яких прагнуть поділитися власним досвідом на різноманітних персональних блогах чи сайтах. Коло читачів може бути доволі широким, адже можливості всесвітньої мережі дозволяють мати авдиторію пошановувачів дорожніх історій з усього світу; та й мовні бар’єри віднині стають несуттєвими, бо ж спільність пережитих емоцій автора-мандрівника й читача стирає культурні й лінгвістичні різниці.

Однак зрозуміло – жанр «подорожніх записок» чи «мандрівних щоденників» виник не сьогодні, а має давню традицію. Причина цьому та, що

концепт дороги змушує до роздуму, провокує мислення, а – отже –розвиває думку, формує нові моделі психіки. Хто подорожує, не може не рефлектувати, адже на тому й життя полягає – у змінности, у діялогу, навіть зо самим собою. Тому цей жанр характеризується активним авторським началом.

За визначенням літературознавців, «подорожі в літературі» – це нотатки мандрівника, які містять подорожні враження, опис дорожніх пригод, спостережень, та які претендують на повідомлення читачеві нових відомостей про маловідомі чи нововідкриті країни; історія стилізованого під опис реального чи вигаданого мандрування, підпорядкована додатковому ідейно-художньому завданню: творення пригодницького, утопічного, філософського ефекту. Проте немає одностайности серед фахівців щодо чіткої дефініції жанру дорожніх нотаток. Літературне втілення подорожей існує ще й як літературний прийом в інших жанрах, головним чином прозово-романних. І жанр, і художній прийом подорожей стали часто використовуваним елементом літератури в другій половині XIX ст. Романтизм із його прагненням до описування індивідуальних вражень збагатив літературу подорожей, спродукувавши жанр ліричного дорожнього нарису. Можливість зобразити різні боки матеріального й духовного життя людей, дати етюди звичаїв, побутових явищ вабила в цьому жанрі й представників реалізму. Тематика подорожей не чужа й модерністам та постмодерністам (Дж. Джойс, М. Пруст, У. Еко, Х. Борхес).

До найвідоміших цивілізованому світові дорожніх нотаток належить вочевидь «Одіссея» потенційного авторства Гомера, де вперше у світовім письменстві дорога концентрує навколо себе і сюжет, і текстову канву, а головно, набуває антропологічного виміру. Гучна слава «Одіссеї» супроводжується розумінням імпліцитної жанрової синкретичности, бо ж у той час не було остаточного чи чіткого розподілу й широкого розвитку жанрів літератури. Тому-то побутописання превалює, а роздуми персонажів супроводжуються менторством автора.

Можемо ще назвати бодай кілька яскравих прикладів дорожніх нотаток у світовім письменстві.

У 1826–1831 роках Гайнріх Гайне пише «Подорожні картини». Це така собі послідовність зв’язаних тематично художніх нарисів. На перший план у творі автор поміщає самого себе, однак роля допитливого, енергійного обсерватора йому дуже пасує. Мандрівка Гайне горами Гарц[1] лежить в основі сюжету. Прикметно, що поет не просто описує бачене, а й висловлює критичні думки щодо громадського, політичного й культурного життя рідної йому Німеччини.

Надзвичайно цікавими для допитливого читача можуть бути також дорожні нариси «Враження і картини» Федеріко Ґарсія Лорки, які вийшли друком у 1918 році. Емоційність і природність Лорки поєднуються тут із його глибинною простотою.