Фізичне винищення українців було закономірним наслідком колонізаційної політики радянської імперії. Перший голодомор прийшов на наші землі тоді, коли вони формально ще були відокремлені від Росії, однак це не завадило Червоній армії розпочати в українських селах узаконений грабунок, названий «продрозкладкою». Запекле протистояння селян, зневажливо перейменованих у «куркулів», породило багаторічну війну з загарбниками, проте не змогло відвернути від нації страшної катастрофи винищення.

В українській літературі початок 1920-х – час, коли українські митці, більшість із яких були учасниками революційних подій та громадянської війни, переживали розчарування у своїх високих ідеалах: мирне життя та запровадження соціалістичного ладу геть не нагадували омріяної загірної комуни. Нищення українського села внаслідок колективізації не лишалося поза увагою письменників і поетів, котрі тоді ще наважувалися говорити про це вголос. 

Пронизливим свідченням «першого» Голодомору виступить поезія Павла Тичини «Загупало в двері прикладом» (1921), де збожеволіла з горя мати вбиває свою дитину, намагаючись урятувати її від голоду. Цей образ жінки, яка стає вбивцею поневолі, перегукується з ранішим його концептом скорботної матері-України, котра шукає свого сина Христа й не знаходить в «кривавому краї» українських піль. Натомість становлення «справедливого» ладу завершується появою «нового Месії», яким уявляє себе вчорашня маленька людина, котрій нині дозволений будь-який злочин в ім’я «великої мети». У поезії «Чистила мати картоплю» (1926) таким новим Месією є один із персонажів:

Навстіж  з  розгону  розкрилися  двері,  і  звідти  кричало:
–  Падайте  долу:  явився  Христос!  Зустрічайте,  співайте,
Бийте  в  кімвали,  тимпани:  явився  Христос – бог  і  цар
                                                                               ваш!

…Благословляючи  направо  й  наліво,  увіходив
       до  хати  бог:  у  сорочці  під  поясок,
       босий,  лоб  узенький  у  два  пальці.

Цей образ дуже близький до змальованої іншим визначним митцем 1920-х років драматургом Миколою Кулішем постаті Малахія Стаканчика, котрий сам себе помазав народним наркомом в ім’я матері-революції. Іще раніше, у 1924 році, Микола Куліш створює драму «97», перша назва якої – «Голод». Драма мала підзаголовок, який прямо вказував, що дія відбувалася в часи голоду 1921–1922 років на Херсонщині. Проте й назву, і підзаголовок драматург вимушений був зняти та перенести дію в 1923 рік.