Зміниться багато поколінь перед тим, як здійсниться

те, що ти передчуваєш. Ні, не багато поколінь: моя робота просувається наразі

швидко, дедалі швидше щороку, але все-таки ти ще не ввійдеш у це

 царство моєї сестри, принаймні ти бачила його, ти знаєш

майбутнє. Воно світле, воно прекрасне. Кажи всім: ось що в майбутньому,

майбутнє світле й прекрасне. Любіть його, прагніть до нього, працюйте для

нього, наближайте його, переносьте з нього у сьогодення стільки, скільки зможете

перенести: настільки буде світлим і добрим, багатим на радощі й насолоду

ваше життя, наскільки ви вмієте перенести в нього з майбутнього...

Микола Чернишевський. Що робити?

На засіданні новоствореної Спілки письменників СРСР партійно-літературна номенклатура переконувала, що література може змінити світ, виховавши нову радянську людину. Проголошений концепт «пєрєдєлкі чєловєка» був реалізований у тисячах виробничих романів, повістей, сценаріїв та драматичних п’єс, які мали перед собою ідеологічне завдання: змінити людину (була створена специфічна концепція героя, згадати хоча б твори О. Корнійчука). У СРСР книжкове виробництво було масовою індустрією: книжки дарували працівникам заводів і фабрик, які мали визначні досягнення. Книжки, наповнені радянськими ідеями, прихованими чи й не дуже, заповнювали полиці громадян Країни Рад від Камчатки до Криму. Витворені у книжках і фільмах культові образи сильної жінки-робітниці, чоловіка-раціоналізатора входили в маси, інтегрувалися в масову свідомість і змушували людей ставати подібними до цих образів.

Радянська партійна номенклатура чомусь надавала надзвичайне значення літературі, маючи переконання, що сила художнього слова колосальна і вплив від літератури може прислужитися в соціалістичному будівництві. Не випадково забороняли друкувати переклади сучасної світової літератури, яка була насичена «пороками» буржуазного суспільства. Опублікований у журналі «Всесвіт» роман Маріо П’юзо «Хрещений батько» (за часів редакторства Д. Павличка) став справжнім соціокультурним й політичним вибухом, проте за цим вибухом варто було чекати і на «доноси» з боку партійних літературознавців, як О. Полторацький (колишній головред «Всесвіту» і «гроза» літературних критиків у 1960–1970-ті), які звинувачували і редакцію, і перекладачів у тому, що вони інтегрують хибні буржуазні образи (де мафія зрослася з держапаратом) у радянську дійсність. Хоча начебто і Щербицький, і Шелест цей роман вподобали, і це врятувало перекладачів від екзекуцій.

Отже, за радянських часів вплив літератури на читачів культивувався і поза всіляким сумнівом відбувався. Книжковий ринок був контрольованим. Можна пригадати радянську екранізацію «Шерлока Холмса» з Лівановим і Соломіним. Після цього будь-який інший Шерлок, навіть англійський, видавався не таким цікавим. Так само «Волшебник изумрудного города» Волкова у свідомості радянських читачів (а це навіть окремі покоління!) перевершує «Чарівника з країни Оз».

Проте не лише у СРСР книжка стала культом. Про значний вплив художньої реальності на читачів говорили й на «буржуазному Заході». У реалізмі далекого ХІХ століття існувало твердження: саме література є формою препарування реальності, її об’єктивного вивчення. Романи, таким чином, препарували життя й формували уявлення про нього в читачів. Проте зі зникненням реалізму як провідного стилю і напряму епохи роль роману в житті людини не змінилася. У ХХ столітті Марк Чепмен після прочитання роману Д. Селінджера «Ловець у житі» (також відомий як «Над прірвою в житі») вчинив замах на життя відомого бітла Джона Леннона. Роман «Чужинець у чужому світі» Роберта Гайнлайна виявився поштовхом (чи, як пишуть самі американці, став «Біблією») до сексуальної революції у США в середині ХХ ст.

У Радянському Союзі кілька поколінь виховувалися на гайдарівських історіях про Тимура та його команду. Підлітки хотіли наслідувати тимурівців, вони перебирали на себе риси головного героя, прагнули бути порядними й допомагати іншим. Образ Тимура був багато разів пародійований (зокрема в радянських «Єралашах»), проте саме Тимур став на десятиліття улюбленим героєм молоді.