Перед серпнем 1991 року в Українській Радянській Соціалістичній Республіці виходило з добрий десяток товстих літературних журналів: «Вітчизна», «Дніпро», «Всесвіт», «Радуга», «Київ», «Березіль», «Дзвін», «Донбас». А ще «Слово і час» — науковий журнал теорії, історії літератури й критики. Більшість цих журналів видавала Спілка письменників України. «Київ», «Дзвін», «Березіль», «Донбас» так і називалися — щомісячний літературно-мистецький та громадсько-політичний журнал СПУ. Ця трійця представляла регіональні письменницькі організації: «Дзвін» — львівську, «Київ» — зрозуміло, столичну, «Березіль» — харківську, «Донбас» — донецьку. Журнал іноземної літератури «Всесвіт» та «Радугу» — найдавніший російськомовний літературний журнал в Україні — теж видавала СПУ. Ба навіть «Слово і час» — орган Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР та Спілки письменників України. У цьому переліку тільки «Дніпро» — щомісячний літературно-художній і громадсько-політичний журнал ЦК ЛКСМУ. Молодим читачам, мабуть, уже не так-то й просто розшифрувати цю чималу абревіатуру. ЛКСМУ — Ленінська Комуністична Спілка Молоді України: у кінці 1920-х років партійні очільники вирішили створити журнал для обдарованої молоді, передусім комсомольців, у яких аж руки свербіли писати.

Але Великі Зміни почалися в товстих літературних журналах уже за кілька років до Акта про незалежність України, власне, з часу квітневого пленуму ЦК КПРС 1985 року, коли Михайло Горбачов проголосив перебудову — курс на політичні й економічні реформи в країні. На зміну класовим пріоритетам прийшли інші цінності — гласність і демократія. Демократизація охопила всі сфери суспільного життя. Літературні щомісячники, які були водночас і громадсько-політичними органами, жваво реагували на політичні й економічні події та реформи. Зникли ідеологічні шори, які обмежували письменників та митців, відтепер їхню творчість не вимірювали вимогами класовості, партійності та народності. У кінці 1980-х років суспільство вже чітко розуміло, що вертання назад неможливе.

Звісно, у немалій літературно-журнальній родині були вкриті мудрою сивиною досвідчені ветерани й жовторота молодь — якщо говорити про вік часописів. Певно, найстарішим серед них був журнал «Донбас», який виходив із 1923 року. Доля його складалася химерно: називався журнал «Забой», із 1932-го мав назву «Литературный Донбасс», а 1958 року означення «літературний» чомусь вирішили відкинути, і відтоді журнал зветься просто «Донбас». Виходив він в Артемівську (колишньому Бахмуті), протягом 1926 року в Луганську, пізніше редакція перебазувалася в Донецьк.