Лабіринти самотності Октавіо Паса

Поет-містик та тонкий дипломат, нобелівський лауреат, названий одним із найвизначніших іспаномовних поетів століття, продукт доброго десятку -ізмів, включно з екзистенціалізмом, сюрреалізмом, індуїзмом та соціалізмом, мексиканець Октавіо Пас писав: «Література – рятівний засіб від самотності, відчуття, що чогось не вистачає. І навпаки, мова – це те, що робить нас людьми. Це заперечення проти безсенсовного мовчання природи та історії…»

Пас підтвердив свої слова. Його біографія – реальна й літературна, та політична кар’єра – шлях людини, що говорить, у першу чергу, до власної країни. 82 роки свого життя Октавіо Пас витратив на пошуки мексіканідад – утраченої ідентичності Мексики – у ліриці, есеїстиці, історії, лінгвістиці та живопису. Сучасники називали дона Октавіо «людиною-оркестром», думці й таланту якої підвладне все. Незмірна потужність його інтелекту, невпинна цікавість і невичерпне людинолюбство зробили Паса колосом латиноамериканської літератури й національною письменницькою емблемою Мексики ще задовго до номінації на Нобелівську премію.

Октавіо Пас (1914–1998) народився в передмісті Мехіко, невеличкому містечку Мішкоак, старовинному поселенні ацтеків. За батьківською лінією Октавіо – нащадок мексиканських індіанців, а за материнською – вихідців з Іспанії. Батько Октавіо – столичний знаний адвокат, що у вільний від судових справ час займався журналістикою та громадською діяльністю, позиціонуючи себе як політика-аматора прогресивних соціалістичних поглядів. Дід Октавіо, Іренео Пас, дотримувався ліберальних поглядів, був письменником та видавцем і колишнім адептом режиму президента Порфіріо Діаса (за іронією долі сім’я Пас шукатиме політичного притулку в Лос-Анджелесі після вбивства Еміліано Сапати, політичного опонента тоталітарного режиму Діаса). За звичаями та традиціями, яких дотримувалася родина, вона була доволі «рафінованою», хоча й утратила майже весь свій статок під час Громадянської війни. Октавіо зростав у чудовому старовинному будинку, який, за словами самого письменника, був настільки спустошеним, що потрібно було розсовувати залишки меблів по всіх кімнатах, аби хоч якось заповнити простір. Певний час хлопчик займав кімнату, одна зі стін якої була зруйнована й затягнута москітною сіткою…

І, як водиться в усіх письменницько-журналістських родинах, почесне місце в особняку Пасів посідала розмаїта бібліотека, створення якої розпочав дід, а продовжив батько хлопчика. Бібліотека стала для хлопця «зачарованою печерою», де він годинами гортав книги – переважно історичні та пригодницькі романи. Однак таку характерно хлопчачу літературу Октавіо дуже швидко, ще в підлітковому віці, переріс, пересунувши свою читацьку планку вище – на модернових іспаномовних поетів, у тому числі Хуана Рамона Хіменеса та Пабло Неруду, котрі справили на нього приголомшливе враження.

Коли Октавіо виповнилося 17 років, натхнений багатством дідусевої бібліотеки, він кидає навчання в Національному університеті (не в останню чергу за прикладом улюбленого Неруди) і робить спроби знайти себе на літературному терені – відкриває літературний журнал «Балюстрада», видання для молодих авторів та любителів літератури. Часопис користувався успіхом, але Пас усе ще лишається поціновувачем поезії, автором він стане трохи згодом, у 19 років випустив першу збірку віршів «Luna Silvestre» («Дикий місяць»), намагаючись таким чином урятувати сім’ю від фінансових труднощів, що спіткали її після громадянської війни. У цій першій поетичній спробі відчувається юнацьке захоплення авангардом. Що ж, через авангардний етап у своїй творчості пройшла більшість відомих латиноамериканських поетів.

Кілька років потому молодий Пас переїжджає з рідного Мехіко до провінції Юкатан і влаштовується вчителем у робітничу школу. У цей час він заглиблюється у вивчення ацтекської історичної спадщини. Це захоплення відобразиться пізніше в неповторній поетичній манері Октавіо – поєднанні латиноамериканської архаїки з найновішими культурними та словесними практиками, ацтекських мотивів, пропущених крізь призму сюрреалістичної образності.