«Я вам відверто скажу, що думаю: кожне суспільство має свої традиції, норми та релігійні вірування, які намагається зберегти. Час від часу з’являються окремі люди, котрі вимагають змін. Я вірю, що суспільство має право захищати себе так само, як у кожного є право боротися з тим, із чим він не згоден. Якщо письменник приходить до висновку, що суспільні норми та вірування вже не дійсні або навіть небезпечні, заговорити про це – йогообов’язок. Але він повинен бути готовим до того, що йому доведеться поплатитися за можливість подати голос. Якщо ж він не хоче платити такої ціни, то може обрати мовчання. В історії повно прикладів людей, які йшли в тюрми чи були закатовані за проголошення своїх ідей. Суспільство завжди обороняється. (…) Я ж захищаю як свободу думки, так і право суспільства із цією свободою боротися. Я маю заплатити за те, що вирізняюся. Це природний порядок речей».

Нагіб Махфуз, нобелівський лауреат 1988 р. у галузі літератури в інтерв’ю  The Paris Review.

Нобелівська премія – приз хоч і найблагородніший (пор. Les Prix Nobel та фр. прикм. noble – «благородний»), визнання таланту, добре уречевлене в твердій валюті  – є до певної міри й примхою Фортуни. А ще це  гарна традиція, яка почалася після смерті доброго й казково багатого Нобеля, котрий за своє життя нічого особливого, що запам’ятав би світ, не зробив, але своїм заповітом установив нову непохитну цивілізаційну традицію – Нобелівську премію. А оскільки сам Альфред Нобель уже відпочивав у холодку райських дерев і в реалізації свого амбітного наміру взяти участі не міг, було створено колегіальний …? нобелівських апостолів – дуже перебірливий та скрупульозний. І хоча Нобеля «живого й померлого» рідко згадують, у словосполученні «Нобелівська премія» про нього  не забувають, а список нобелівських лауреатів щороку подовжується.  Багато хто з авторів ключових творів світової літератури – наприклад, Хуліо Кортасар, Джеймс Джойс та інші – у цьому списку не відмітилися за свою, очевидно, надоригінальність. Яким же чином потрапив туди єгиптянин Нагіб Махфуз?

Завжди знайдуться скептики, які будь-який вибір, не те що справедливий, намагатимуться скомпрометувати. З’явилася версія, нібито Нобелівський комітет, який, звісно, абсолютно не  аполітичний, підлабузнюється до громадської думки, присуджуючи премію єгиптянинові й таким чином даючи авторові з країни третього світу можливість «пробитися». Шведські ж академіки вважають, що Махфуз не має рівних собі як представник та реформатор не лише арабської романістики, а й назагал арабської культурної традиції – і небезпідставно.

Нагіб Махфуз (Nagouib Mahfouz) народився 1911 року в Каїрі в старому мусульманському кварталі Гамалійя. У цьому місті він провів усе своє життя та не покидав Єгипту, за винятком поїздки в Югославію з урядовою місією. Навіть вручення Нобелівської премії в 1988 році не стало достатньою причиною, аби письменник покинув домівку – Махфуз не виїхав у Швецію на церемонію вручення призу. Нагороду передали його донькам, Ом Кальсум Нагіб Махфуз і Фатмі Нагіб Махфуз, а вітання поважним академікам разом із текстом урочистої промови до академії привіз друг літератора. Скромність прикрашає великих. Іще б пак!