Нобелівська премія 1987: Йосиф Бродський

Sir, you are tough, and I am tough.

But who will write whose epitaph?[1]

(Сер, ви крутий і я крутий. / Хто ж кому напише епітафію?)

Рідко Нобелівську премію здобувають поети, не заангажовані в політичному та соціальному плані, адже для літератора «Нобель» — відзнака серед тисяч колег по цеху, поряд із політиками й дослідниками-практиками, які прикладають руку до світового благополуччя й мирного життя-буття в усьому світі, у чому, як прийнято вважати, література в пригоді не стає, а нерідко й заважає.

У 1987 році Нобелівську премію з літератури вручили Йосифу Бродському. Не можна сказати, що вибір шведської академії на користь «єврея, американського громадянина й російського поета» був аж таким неочікуваним, швидше, навпаки. Іще від початку своєї літературної кар’єри Бродський був кумиром – він засвітився серед «ахматівських сиріт» іще в Союзі, будучи частиною того літературного покоління, представниками якого захоплюються як екзальтовані молоді панянки, що плекають пристрасть до всього екзотично-вишуканого, так і високочолі радянські (і сучасні) критики. Ним захоплювалася діаспора і співвітчизники. Ці абсолютно протилежні категорії читачів одноголосно визнають Бродського за безсумнівно геніального (геніального!) поета. Яким же чином Йосифу Бродському, поету, який вважав, що між політикою і поезією спільною є лише наявність літер «п» і «о», вдалося привести до консенсусу ворожі табори читачів?

Народився майбутній поет 24 травня 1940 року в типовій ленінградській родині службовців. Батько, Олександр Іванович Бродський, був фоторепортером, мати, Марія Мойсеївна Вольперт – латвійська єврейка, – бухгалтер на виробництві. Як казав сам поет в одному з найвідвертіших інтерв’ю польському журналісту й за сумісництвом своєму другові Адаму Міхніку: «…Коли мене питали про мою національність, я відповідав, що я єврей. Але таке траплялося дуже рідко. Мене й запитувати не потрібно, я «р» не вимовляю».

Батьки Бродського хоча і жили, як усі, й особливих претензій на аристократизм не мали, були, одначе, людьми доволі освіченими: обоє здобули вищу освіту, не цуралися культурного життя  — театрів і постановок у міському парку — і обоє, відповідно до радянської класифікації, належали до асимільованих «дрібних буржуїв». Мати Бродського, як і більшість мешканців Прибалтики того часу, досконало володіла німецькою, але сина мови не навчила — у  світлі тогочасної політики своє «дрібнобуржуазне» походження батьки Йосифа намагалися приховати. Взагалі, дитинство поета минуло під знаком послідовної і неопротестованої самою родиною мімікрії. Можливо, завдяки цим зусиллям замаскувати своє походження, знівелювати його Бродському й удалося уникнути репресивної радянської м’ясорубки в юності.