Уважніше придивляючись до світу

«Більше не пояснювати, а показувати, більше не відтворювати, а творити, більше не виражати, а відкривати».

Клод Сімон

Ніхто не має визначеного життєвого шляху, наші рішення завжди лише часткові. (…) Ми всі є частками, поєднаними настільки нетривко й хаотично, що кожна деталь, кожна мить робить свою гру.

Монтень

Таким епіграфом Клод Сімон починає однин зі своїх романів «Le jardin des plantes» («Зоосад»). Ці слова –характеристика не тільки наступних сторінок, які йтимуть слідом за ними та складатимуть видиму, матеріальну частину роману, а й усієї творчості автора.  Також вони виступають методом, яким автор послуговувався, створюючи вишукані плетива, неначе корзинки з лози, у які складають усіляке начиння або ставлять горщики з квітами, – свої книги.

Клод Сімон народився 10 жовтня 1913 року в Тананаріву (зараз Антананаріву), столиці Мадагаскару. Але вже в 1914 році родина Сімона переїхала до Франції в містечко Перпіньян, поблизу Іспанського кордону. Того ж року в Першій світовій війні загинув його батько, а згодом, коли Клоду було 11, померла мати, тож він рано став сиротою. Його матір була дуже набожною й хотіла, щоб він отримав релігійне виховання, тому майбутнього письменника віддали в Колеж Станіслас у Парижі, а в 1930 році він вступив до ліцею Сен-Луї, із якого був виключений за порушення внутрішнього розпорядку. Сам Сімон в одному зі своїх інтерв’ю згадував, що таке виховання впливало на нього таким чином, що врешті-решт він став атеїстом.

Вищу освіту письменник здобув в Оксфордському та Кембриджському університетах.

Свою творчу кар’єру Сімон почав як маляр, працював в ательє художника Андре Лота. Його романи – представляючи синкретизм письма й живопису – яскраві замальовки картин, описи із численними епітетами на позначення кольорів, зшиті ниткою настрою, ідеї, які інакше ніж художніми альбомами не назвеш. Довжелезні речення з розкиданими знаками пунктуації, непослідовно розставленими, є широкими імпресіоністичними мазками, які складно розглядати впритул – чіткий образ вимальовується лише тоді, коли стаєш на певній відстані від картини. Своє захоплення описами письменник пояснює словами Пруста: «Я намагався знайти красу там, де я ніколи не міг би її собі уявити: у найбуденніших речах, у глибиннім житті натюрмортів». Також у «Стокгольмській промові» він згадує статтю Тинянова, у якій ідеться про можливість іншої поетики, де дія відіграє тільки другорядну роль, поєднуючи між собою описи. Таким чином зображення стає наріжним каменем творчості письменника, способом, яким він передає світ, природу: не через думку, логічні ланцюжки висновків і просте називання речей, а саме через візуальне відтворення, показування (а не розповідання) світу в його справжньому, не спотвореному вигляді, а отже, і враження, які  викликатиме читання, будуть не нав’язаними автором, не викривленими через призму його бачення, а суто індивідуальними, так само, як враження від споглядання картин найвідоміших світових художників. «Так само, як і малярство, роман більше не пропонує визначати власну значущість через певні асоціації з важливою темою, його цінність визначається через намагання відтворити, як і в музиці, певну гармонію», – підтверджує автор.